clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt


Шановні дописувачі-блогери! У зв'язку з редизайном сайту, редакція закрила можливість додавати дописи у цей розділ. Однак раді вас попередити, що ми розробили новий розділ «Спецпроекти» у якому й розмістили Блоги. А також дещо змінили умови розміщення дописів у блогах.


Ті з вас, хто готує матеріали і має бажання опублікувати їх у блогах, можуть написати на електронну скриньку alla@ye.ua. Звертаємо вашу увагу, що редакція залишає за собою право вирішувати чи публікувати ці тексти у розділі Блоги.


Прошу також зауважити, що у нас є розділ «НарКор», де усі зареєстровані читачі мають можливість публікувати свої новини чи інформацію.


Дякуємо, що залишаєтеся з нами.

Kabachinska


БЛОГ

Світлана Кабачинська

Про автора

Життя - Вітчизні, честь - нікому

Теги користувача

» Літо активного сонця

Африканські пристрасті Навіть у наш час індивідуалізму та егоїзму – що особистого, а що державного – є події, що, як Олімпійські ігри Древню Грецію, об’єднують увесь світ. У червні-липні цього року це був чемпіонат світу з футболу. Він проходив у Південно-Африканській Республіці, і її стадіони воістину збирали навколо себе – і прямо, і опосередковано, біля телевізорів, – мільйони болільників звідусіль. Бо на них кипіли справжні африканські пристрасті – не ті ходульно-картонні соплі-зітхання-признання, що розмазують на сотні серій творці телесеріалів, а реальні, що душу спопеляють чи підносять, емоції: жага до перемоги, дружба, ненависть, гнів, злість, розпач, сльози. Не знаю, як для кого, а для мене чемпіонат назавжди запам’ятається риданнями уругвайського футболіста, що не забив гол і, отже, не забезпечив своїй команді - і країні також – бодай бронзових нагород. Його заспокоювали всі – і друзі, і суперники – а він натягнув футболку на голову, щоб ніхто не бачив його сліз, і так і пішов зі стадіону. Переможений – та не скорений, бо переповнений жадобою реваншу: нехай не нині, хай колись – але він і його команда ще покажуть цим німцям… та всім – покажуть великий футбол! Справжній! Хоч вони його вже показали, тут, - хай і не перемогли. Чемпіонат відбувався в Африці, та приніс перемогу Європі. Весь п’єдестал пошани дістався європейським командам: Іспанії, Нідерландам, Німеччині. Латинська Америка, де хлопчаки починають ганяти м’яча раніше, ніж ходити, цього разу зосталася без нагород. Та боролася за них до останньої секунди, до фінального свистка, всі сили віддаючи задля перемоги. І болільники кричали в телекамери: «Ми пишаємося вами, хлопці! Ви – гордість Уругваю!» (чи Парагваю, чи Бразилії, чи Аргентини). Вони це знали – тому й грали кожен матч наче останній у житті: не самовіддано – самозречено. Вони великі патріоти – і гравці, і вболівальники з видатних футбольних держав - бідних країн третього світу з Латинської Америки. Не тільки на змаганнях і на чужих стадіонах – і вдома, в житті. До чого я веду? До України, звісно. До того, що чемпіонат Європи з футболу, що має відбутися 2012 року, також мав би викликати в українців патріотичне піднесення і прагнення показати рідну країну з найкращого боку. Та й заробити, ясна річ: коли ж іще, як не на таких змаганнях? Та поки що викликає тільки плітки і пересуди, також замішані на фінансових підрахунках. І заздрість, якою начебто щедро нагороджені українці, тут ні до чого. Бо ж таки не може бути, щоби всі львівські будівельні й постачальні фірми були гірші, ніж донецькі (а з приходом Бориса Колесникова в крісло віце-прем’єра з питань підготовки до чемпіонату на львівських спортивних об’єктах саме так помінялися всі підрядники). І не може бути, щоби в Україні настільки дорожче порівняно з Південною Африкою коштувало спорудження стадіонів і всієї інфраструктури чемпіонату. Проте в ПАР на 10 стадіонів витрачено 1,2 мільярда євро, а в Україні на підготовку до Євро-2012 – 12,7 мільярда євро. І це ж, вочевидь, ще не все. «Стахановці» під куполом ВР А в нашій Верховній Раді вперше за багато часу пів-літа тривала ударна праця. Розслаблені помаранчевою владою, яка по-демократичному толерантно терпіла роками бездіяльну Верховну Раду, куди уповноважені нардепи від Партії регіонів ходили хіба що з пудовими кулаками і антинатівськими кульками й плакатами, блокуючи будь-яку роботу, депутати нарешті відчули на собі міцні об’єднувальні обручі пропрезидентської коаліції. І почали пекти закони, наче млинці – кілком тобто, як це буває з першим млинцем. Але ж для тих, хто вже забув або й не знав смаку законотворчої діяльності, всі законопроекти, які попроходили у парламентському залі «на ура», і є першими млинцями. І чому має пекти депутатам їхня якість: адже всі родзинки з них самі депутати першими й виколупають, а все решта, хоч би яке неїстівне воно не було, все одно споживатиме народ – бо куди ж він, бідний, дінеться? Так і були прийняті закони, котрі справді стосуються всіх. Про освіту, скажімо, яку одним розчерком пера знову перевели на одинадцятирічне навчання. Вчергове спаскудили попереднього міністра освіти Вакарчука, який начебто придумав запрягти бідних школярів у шкільну упряжку аж на цілих 12 літ – і серед літа, за півтора місяця до початку нового навчального року, провели шкільну «реформу». Але ж шкільна 12-річка розпочиналася ще на рубежі тисячоліть: напрацьовувалися програми, розроблялися освітні стандарти… Ця дуже клопітна і довготривала праця, вже не один рік фінансована з бюджету, тепер – коту під хвіст? Зменшення терміну навчання в загальноосвітній школі міністр освіти Табачник пояснює нестачею коштів. А звідки ж вони візьмуться на чинні зміни? Скажімо, на навчання п’ятирічних дітей, яке має бути організоване в дитячих садочках? Міністр стверджує, що вони й так на 93% охоплені дитсадками, тож – жодних проблем. Насправді це, м’яко кажучи, брехня. У селах тільки 33% дітей відвідують дошкільні дитячі заклади, в країні в цілому – 56%. Пан Табачник стверджує, що сама освіта п’ятирічних малюків – це так собі, майже розвага, можна й удома їх підготувати. Тобто – устами міністра, в руках якого освіта і виховання майбутніх поколінь, запросто дозволяються подвійні стандарти і незаконні дії. Те, що й без того панує в нашій країні, особливо на найвищих владних щаблях. Лукавить Табачник. Освіта в розвинених країнах світу переважно 12-річна. Зате в Російській Федерації, високі чини якої заповзято проштовхували Дмитра Табачника на міністерську посаду в «сопредельное государство», 11-річна. Що, либонь, і пояснює всі чинні «нововведення» в українській освіті: і час шкільного навчання, і зміну програм із зарубіжної літератури на користь російської (аж на три чверті навчального часу!), і ліквідацію бакалаврських іспитів з української мови, і переведення тестів на «мови національних меншин», хоч досі існуючий стан справ – тести тільки державною мовою – не викликав ні питань, ні незручностей. Ні, неспроста у повній бойовій готовності підтримується гіпотеза про можливе «слов’янське» державне об’єднання в складі Росії, України та Білорусі. Мова про це начебто стихла, а підготовка явно ведеться. Росія не лише поглинає цілі галузі української промисловості, а й підганяє під свої стандарти українську освіту. Тихою сапою, цілеспрямовано і вперто. День за днем, без канікул. Зрештою, хтось же на тих фабриках-заводах має робити. А закон про судоустрій, що добиває і без того вкрай проблемну в Україні гілку судової влади? Лише одна деталь: кримінально-процесуальний кодекс надасть право ініціювати перегляд справи за нововиявленими обставинами виключно стороні обвинувачення. Ні засуджений, ні потерпілий такого права не матимуть. Ну, а Верховний Суд згідно з новим законом узагалі стає п’ятим колесом до судового воза, що відтепер опиратиметься на вищі спеціалізовані суди, де сам чорт ногу зламає, не те що простий смертний не розбереться. Хто там що говорив про права людини? Чи – про Україну для людей? З такими законами людей у ній залишиться ще менше, ніж є. І за що картати Верховну Раду, котра понаприймала купу ідентичних законів? У ній же не експерти і не фахівці, а – депутати від народу. А народ працювати повинен. От нардепи й працюють, як можуть – аж пар іде. Навіть на 60-річчя до вождя, чи то пак, до Президента, їх вивезли тільки на 40 хвилин. Решту три дні ювілейних торжеств гарант провів з олігархами і колегами-президентами з деяких пострадянських країн. Українські телеканали тим часом демонстрували бравурний фільм про великі успіхи і ще величніші перемоги Віктора Януковича. Кіно повернуло нас у радянські часи – куди так прагне повернути всю Україну чинна владна команда. Тільки не в соціалізм, де всі були більш-менш рівні, а в олігархічний капіталізм, радянський за формою і тоталітарний за змістом, де двадцять найбагатших родин і далі багатітимуть за рахунок мільйонів. …То чи варто чекати патріотизму від українських громадян на Євро-2012?

теги: освіта
26 Грудня 2010, 23:22:23 1860 0



Популярні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 10.12.2016
купівля
продаж
Міжбанк
$
25.95
26.05
27.4
27.5
0.41
0.41

Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31