clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt


Шановні дописувачі-блогери! У зв'язку з редизайном сайту, редакція закрила можливість додавати дописи у цей розділ. Однак раді вас попередити, що ми розробили новий розділ «Спецпроекти» у якому й розмістили Блоги. А також дещо змінили умови розміщення дописів у блогах.


Ті з вас, хто готує матеріали і має бажання опублікувати їх у блогах, можуть написати на електронну скриньку alla@ye.ua. Звертаємо вашу увагу, що редакція залишає за собою право вирішувати чи публікувати ці тексти у розділі Блоги.


Прошу також зауважити, що у нас є розділ «НарКор», де усі зареєстровані читачі мають можливість публікувати свої новини чи інформацію.


Дякуємо, що залишаєтеся з нами.

Kabachinska


БЛОГ

Світлана Кабачинська

Про автора

Життя - Вітчизні, честь - нікому

Теги користувача

» Час збирати каміння?


Україна – не Америка. Та все ж...
На другий день Великодня ми їхали через Ярмолинці. За містечком, на роздоріжжі, вітер, якого досі й не чутно було, раптом підняв пилюку й закрутив її у вихорі. Але не так, як ми звикли, – женучи цей вихор над землею. А – як ми бачимо в американських фільмах про торнадо: навколо невидимої осі стрімким стовпом угору. Дорожній пил довкола втягувався в цей вир з несамовитою силою – й коли через якусь хвилину все ж втратив запал та осів, ми аж зітхнули полегшено: слава Богу, що ми не Штати і торнадо – це не в нас.
– Клімат змінюється, – стривожено сказав чоловік. – Дохазяювалися.
А увечері усміхнена теледикторка попередила про різку зміну погоди найближчим часом. Спекотні дні зміняться нічними морозами – до 7 градусів у центрі й на заході України й до 9 – на сході. Як це відіб’ється на всьому, що вже вилізло з-під землі й довірилося літньому теплу, дикторка не сказала.
А що їй про це розводитися? Про це нас давно попереджають екологи, кліматологи, синоптики й представники всіх інших галузей науки, що вивчають довколишнє середовище. Людина не повинна вести себе як варвар на землі – бо природа відомстить, неминуче й жорстоко.
Та ці попередження – не для нас. Ми ж – поки грім не вдарить, то й не перехрестимося. Живемо щодня, ніби в чернетці пишемо – як-небудь. А ще останнім часом, коли в Україні взагалі всі закони, постанови й перестороги щодо дотримання екологічних, будівель- них, очисних тощо допусків, норм і нормативів легко відступають перед шелестом зелених папірців з обличчями тих-таки відомих американців... І цей відступ наповнює кишені тих, що можуть усе й усіх купити, й вони ще активніше купують усіх і все – владу, суддів, журналістів, учених...
І ті переконують нас, що вирубки вікового карпатського лісу, жорстокі й нещадні, – насправді планові й санітарні, і повені, що заливають усе Прикарпаття вже незалежно від пори року, жодного відношення до цих вирубок не мають. І соняшник, кукурудза й ріпак, котрі щороку займають усе більші площі наших найродючіших у світі чорноземів і висна- жують їх на кілька років повністю (зате, знову ж таки, є найприбутковішими сільськогосподарськими культурами, бо нормальні країни свої угіддя бережуть від таких культур-вампірів, а закуповують урожай у таких-от захланних і жадібних, як ми) – насправді не завдають їй жодного лиха.
Та, власне, не випадково ж після Чорнобильської катастрофи виникло нове прислів’я: “Українці – така нація, їй до с... радіація”. Схоже, нам не лише радіація до саме того місця.
Бо перелік того, що ми робимо не так, як слід би було робити, можна продовжувати нескінченно. “Нехазяї”, – виносила свій непохитний вердикт щодо тих людей, котрі “не вміють ходити ні коло землі, ні коло садка, ні коло худоби”, моя покійна бабуся. Не хазяї і є.

Нешкільна географія
Антиглобалісти, котрі блокують форуми найвищих урядовців світу, приковують себе до коліс гігантських автівок і т.п., протестуючи проти шкідливої для природи економічної діяльності людей, країн і монополій, нам якось далекі. Ну, парниковий ефект, ну, забруднення атмосфери, ну, зневоднення рік і т.п. – ну й що? А, вчені попереджають, що криза економіки – то не найстрашніше, бо грядуть воістину глобальні проблеми: нестача чистого повітря, питної води й продовольства? Мало про що попереджають учені – на те вони й учені, їм за це зарплату платять. А нам своє робить.
А тим часом зміни клімату ми відчуваємо на собі. Ми вже давно звикли, що пори року в нас перестали бути суворо класичними: зима з морозами, весна з розливами рік, помірно тепле літо й дощова осінь залишилися в ілюстраціях до старих книжок і в ранніх дитячих спогадах. Тепер уже звикаємо й до того, що ці чотири пори року можуть змінювати послідовність, ставати короткочаснішими і з’являтися несподівано в зовсім не визначений раз і назавжди час: весна-літо-осінь-зима. Тепер у січні може наставати весна (невже “Дванадцять місяців” насправді не казка?), а у квітні й вересні – літо (“Где это видано, чтобы в апреле было так сильно, по-летнему, жарко?”), а між тим – як виходить, але зовсім не за звичною хронологією. Пристосовуємось, як можемо – та вдається не завжди. Збиваємо тиск, вмираємо від серцево-судинних захворю- вань, невиліковні хвороби косять людей молодими – та кожен киває на долю і вперто не вірить, що доля – у наших руках: “А що ми можемо?” І далі живе як усі. Хоч на душі якось тривожно.
Нинішня календарна весна при-йшла також у сучасному варіанті: майже зима враз змінилася літом, сонцем і спекою. Та це вдень. А вночі – холод собачий. Клімат на очах з помірного стає континентальним. Ми змінюємо гардероб і звички – а в животі все більше назбирується страх. Страх перед не- відомим майбутнім. Непередбачуваним, та – відчуваємо – недобрим.

Вгору – під укіс?
Утім, людина воліє не замислюватися над тим, що буде. Так, живемо – аби день до вечора. Працюємо, святкуємо. Телебачення всіх залякало кризою – а ми не боїмося. Падіння виробництва колосальне – 32% в Україні – а ми за останні два десятиліття вже диверсифікували свої джерела доходу: хто в наймах у небагатих європейців, хто на будівництві маєтків багатих росіян, хто в турецьких борделях, а хто на хмельницькому базарі – кожен виживає по-своєму. Та ще жоден з продавців не поскаржився, що перед нинішнім Великоднем стали менше купувати. Боже збав! Запасаємося, святкуємо, гуляємо – яка там криза, маємо за що!
І маєтки ростуть навколо міст ого-го, і трактори бігають полями, і влада все так же жереться між собою, розбещуючи чиновників уседозволеністю й безкар- ністю, судді колядують, а народ займається хто чим може – і ніхто ні про що не думає і ні за що не відповідає. Земля не продається – а майже вся розпродана, заводи у всенародній власності (пам’ятаєте, у нас же були приватизаційні сертифікати?), а майже всі приватизо- вані. Новобудови скоробагатьків споруджуються мало не посеред міських вулиць – зате з усіма дозволами і відповідно до всіх нор- мативів.
Жити стає все краще й веселіше. Тільки не покидає враження, що ми, деручись усе вище, до ситості й заможності, все більше скочуємося під укіс. Або ж, якщо таки вище – то це в той вихор, що закручує торнадо.



теги: клімат
27 Грудня 2010, 00:34:17 1317 0



Популярні новини

Останні фото та відео




Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31