Гаряча тема:
- Війна
Дівчина помирала спокійно. Вона знала, що вже нічого не змінити. Її бліде обличчя поверталось на ліве плече – оголюючи шию біля якої нахилився Князь Тьми. Дівочі очі ставали мутними і втрачали свою красу перетворюючись на білі плями в серцевині голови… Вітер розвівав довге, кучеряве волосся закриваючи губи на яких застигла посмішка…
“ЇЇ кров смачна – не така, як у всіх.”
Вампір відірвався на хвилину від рани на тонкій дівочій шиї і застиг. Поглядом він шукав клуби пару, які, мали б роїтись біля ніздрів… Князь Тьми відчував – вона ще жива. Її серце, слабо, але ще билось. Він чув, як пульс, рідко, про те все одно видавав імпульси життя.
“Запах юного тіла…” Він поглинав свідомість звіра, що нахилився над нею. Відчуття полишали його, а із кожним подихом вітру до нього доносився аромат її волосся… такий тривкий – персиковий із м’яткою.
Вампір нахилився над її вухом:
- Я хочу щоб ти жила… - прошепотів він.
Дівчина поглянула мутними очима на нього.
- Для чого?
- Я хочу щоб ти була поруч… Завжди!
- У тьмі?
- Так.
- Але я не хочу…
Він огорнув своїм довгим плащем дівчину, потім узяв на руки і обійнявши її крихітне тільце піднявся у вись.
Вони застигли над містом роздивляючись вогні автострада, які переплелись химерними узорами поміж висотних будинків.
- Це може бути твоїм… Все. Лише скажи мені те, що я хочу почути…
А дівчина мовчала.
Вампір бачив, як по білосніжній шиї стікала “закипівша” темна кров.
- Ти ж помреш, якщо…
… і вона усміхнулась. Усмішка застигла та, ніби, виказала втому від життя. Вона говорила: “Я не хочу більше бути там…”
А погляд безупинно нишпорив по дахах будинків, які ховались в глибину цієї ночі…
Дівчина помирала спокійно. І міняти їй нічого не хотілось.
Він прижався до її тіла, яке захолодало і прошепотів:
- Я не хочу відпускати тебе.
А вона сміялась. Сміялась безупинно… помираючи.