Нині про генетично-модифіковані організми (ГМО) наче й чули всі, та знаємо мало. І ще менше знаємо, чи є вони в усіх тих продуктах, які ми купуємо в крамницях і споживаємо щодня. Пройшла по засобах масової інформації звістка, що з 1 липня цього року на етикетках вітчизняних продуктів харчування мало бути маркування про вміст у них ГМО: таке рішення було ухвалене Кабінетом Міністрів. Але воістину  наївно було б чекати його реалізації  в країні невиконуваних законів і ухвал. А хто ж на Хмельниччині в курсі всього, що пов’язане з ГМО? Пошук серед державних служб та контролюючих організацій не дав результату: виявляється, немає в нас не те що лабораторій, а й посадовців бодай у якомусь із чисельних управлінь, які б точно знали, що таке ГМО і або з чим його їдять, або як із ним боротися.
 І лише в науковому середовищі Хмельницького національного університету знайшлися фахівці,  котрі не лише це знають, а й прагнуть вивчати  явище глибше і застосовувати здобуті знання на практиці й з реальним результатом для всіх. Це – завідувачка кафедри екології, доцент, голова обласної організації “Всеукраїнська екологічна ліга” Наталія Миронова та доцент кафедри хімічної технології Алла Ганзюк. З ними – наша розмова.
– Абревіатура ГМО перестала бути загадкою для споживачів. Але насправді мало хто знає, що це, власне, таке – генетично-модифіковані продукти? Адже, якщо вони винайдені й виробляються – отже, це комусь потрібно?
–  Перед людством завжди стояла проблема забезпечення продовольством. Тож наукові пошуки в цьому напрямі ведуться постійно. Генна інженерія, природно, найактивніша учасниця процесу: її методи дають можливість долати бар’єри між видами, чого в живій природі не відбувається. Основна мета досліджень – переміщення разом з генами бажаних ознак.  Вперше генетично модифіковані організми, тобто такі, до яких вмонтовано сторонні гени або ділянки ДНК, унаслідок чого вони мають нову комбінацію генетичного матеріалу, було отримано у 1980 році, що дало поштовх до створення на їхній базі різних організмів – тварин, рослин, дріжджів. ГМО активно використовуються в біотехнологічній промисловості для виробництва лікарських препаратів тощо. А найпоширенішими є трансгенні рослини. Серед них – картопля, кукурудза, соя, ріпак, бавовна.  
– І чого більше від цього винаходу – користі чи шкоди?
– Як завжди, є і те, й інше – дивлячись як його використовувати. Щодо вживання ГМО у їжі – то, скажімо, професор-мікробіолог Дж. Фейган порівняв це з грою в російську рулетку. Тобто –  ризик величезний. Хоч є й  інші думки. Та всім зрозуміло, що цей винахід слід застосовувати вкрай обережно.
– У наших нинішніх умовах це, мабуть, неможливо.
– Всеукраїнська екологічна ліга (ВЕЛ) робить усе (семінари, публікації в ЗМІ тощо), аби інформувати суспільство щодо можливих ризиків використання ГМО, і вимагає відповідних кроків від влади – навіть через суд. Тож влада, незважаючи на шалений тиск лобістів генетично -модифіковані продукти, змушена реагувати. Так, після трирічної боротьби ВЕЛ, з’явилося рішення Кабміну про обов’язкове маркування з 1 липня цього року вмісту ГМО під час виробництва продуктів харчування. Ті з них,  що містять понад 0,9% ГМО або вироблені з сировини з таким же їхнім вмістом, мають обов’язково позначати це на етикетці. Може бути й напис “Без ГМО” – але також після відповідної перевірки. Якщо ж на продуктах з 0,9% ГМО маркування відсутнє, то вони мають бути вилучені з обігу, а керівники підприємств-виробників можуть бути оштрафовані на суму до 88 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1496 гривень) – за випуск та реалізацію продукції, яка не відповідає вимогам стандартів.
– Уже жовтень на календарі, а ні етикетки не змінилися, ні про заходи щодо порушників не чути. Невже у нас усе гаразд?
– На жаль, ні. За даними ВЕЛ, 2007 року в 30% перевірених продуктів зафіксовано ГМО з показником понад 0,9%. Найчастіше виявлялися модифікованими лецетин, борошно та соєвий текстурат (замінник м’яса). Минулого року відсоток зменшився, проте перелік продуктів поповнили замінник молока, зерно кукурудзи, соєві боби. А ці компоненти - практично незамінні складники ковбас, копченостей, шоколадних виробів, соусів, різних напівфабрикатів: скажімо, пельменів, піцци і т.п. Тож ВЕЛ розпочала другий етап акції “Обери справжнє!”, в рамках якої відбуватиметься перевірка торговельних мереж щодо виконання вимог з етикування. Наша організація також планує взяти у ній участь.
– І яким чином ви перевірятимете склад продуктів харчування? У нас є відповідні лабораторії?
– Доведеться звертатися за допомогою  до Києва, де є три відповідні лабораторії, або до інших областей, де таких закладів з’явилося дев’ять, а до кінця року повинно бути шістнадцять. Зазвичай вони створюються в системі Укрдержстандарту. Проте наша область не увійшла до переліку щасливців. Ми звернулися до керівника обласної структури Укрдержстандарту пана Сокольського, та в нього знайшлося для нас лише п’ять хвилин. Цього вистачило, аби сказати, що всі  його вже дістали з запитаннями щодо ГМП, але він нічим не може допомогти.
– Отже, хмельничани ще довго не знатимуть, що вони їдять?
– Якраз вони дуже хочуть про це знати. Часто звертаються з цим до нашої обласної  організації Всеукраїнської екологічної ліги. Потреби громади знайшли відгук у середовищі науковців. Торік у грудні Хмельницький національний університет провів круглий стіл за участю представників відповідних обласних установ – Держстандарту, санепідемстанції, управління охорони навколишнього природного середовища та інших. Університет звернувся до депутатів обласної ради з проханням виділити кошти для створення відповідної лабораторії. Приміщення в університеті є, потрібні для діяльності лабораторії умови будуть забезпечені, а от придбання необхідного обладнання, стажування майбутніх співробітників для отримання відповідного сертифікату, а також проходження акредитації вимагають значних фінансів –понад мільйон гривень: і ціни з кожним днем зростають.
– А ця лабораторія буде суто науковою установою чи може мати прикладне значення, тобто приносити конкретну користь для контролю за якістю продукції, що виробляється, продається і відтак споживається нами?
– Вона дасть можливість проводити дослідження в галузі генетики, контролювати рослинну сировину та продукти харчування щодо вмісту в них ГМО на етапах постачання на виробництво, робити санітарно-епідеміологічні експертизи, пов’язані з придбанням, ввезенням та реалізацією продуктів харчування в Україні. Адже, враховуючи низький рівень екологічної свідомості в нашій країні, переконати виробників у необхідності надавати правдиву інформацію про їхню продукцію можна тільки шляхом постійного контролю, що неможливо без лабораторних досліджень.
...Наступного року посіви сої на Хмельниччині зростуть із нинішніх 27 тисяч гектарів до 55 тисяч. Адже вирощення цієї культури дуже вигідне для селян: одна тонна її насіння коштує 3 тисячі гривень. Для тваринництва це дуже поживний корм. А серед трансгенних продуктів соя – серед найрозповсюдженіших. Ми ж споживаємо її разом з ковбасами, копченостями, солодощами... То що насправді ми їмо і як це відіб’ється на нашому здоров’ї? Немає в кого запитати.