clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt


Шановні дописувачі-блогери! У зв'язку з редизайном сайту, редакція закрила можливість додавати дописи у цей розділ. Однак раді вас попередити, що ми розробили новий розділ «Спецпроекти» у якому й розмістили Блоги. А також дещо змінили умови розміщення дописів у блогах.


Ті з вас, хто готує матеріали і має бажання опублікувати їх у блогах, можуть написати на електронну скриньку alla@ye.ua. Звертаємо вашу увагу, що редакція залишає за собою право вирішувати чи публікувати ці тексти у розділі Блоги.


Прошу також зауважити, що у нас є розділ «НарКор», де усі зареєстровані читачі мають можливість публікувати свої новини чи інформацію.


Дякуємо, що залишаєтеся з нами.

hytecye


БЛОГ

Артур Хутесний

Про автора Від сумніву - до усвідомлення, від переконання до віри

» «Тіні забутих предків»: преображення героїв та авторів.

Цього року українська спільнота відзначає три тісно спорідненні між  собою знаменні дати в історії вітчизняної культури – 150-річчя корифея української літератури Михайла Коцюбинського, 90 років з дня народження талановитого українсько-вірменського кінорежисера та сценариста Сергія Параджанова та 50-ту річницю виходу на екрани фільму «Тіні забутих предків».

Цей зв’язок виражається не тільки у тому, що екранізацію одного з найпоетичніших творів М.Кощюбинського створив С.Параджанов, але й у тому преображенні яке відбулось в культурному просторі з появою кіно переказу «Тіней забутих предків».

Кінокартина Параджанова — один із найзахопливіших і найнезбагненніших фільмів ХХ століття. Його створення, його переможна хода по світовому кіноекрану, його вплив на глядача – це величезна тайна і водночас таїнство. В чому ж суть цього магічного дійства?

15 липня 2011 року численні інтернет-видання України опублікували такі інформаційні повідомлення: «На Івано-Франківщині вбито останнього мольфара»[3], «…убитий знаменитий карпатський чаклун, по-місцевому - мольфар, 82-річний Михайло Нечай. Закривавленого чародія з ножем у шиї знайшли в п'ятницю близько сьомої ранку в його хаті в селі Верхній Ясенів. Вбивця - один з відвідувачів мага» [1], «Нечай стверджував, що він є білим (сонячним) магом і розповідав, що є у Карпатах і чорні (місячні) маги, які ведуть з «білими» постійну боротьбу» [3]…

Здавалось би, який зв’язок між цими подіями?

Мольфар - в культурі гуцулів - людина, яка, як вважається, має надприродні здатності, чаклун. За місцевими повір'ями, існують добрі і злі мольфари (також звані білі, або сонячні, і темні, або місячні).

Мольфари займаються цілительством, управляють силами природи (наприклад, погодою), використовуючи для цього заклинання, особливі предмети, трави.

У західних областях України, а особливо в Карпатах, мольфари користуються авторитетом.

Постать чаклуна-мальфара для західноукраїнських мешканців така ж реальна, як і обожнювання та персоніфікація природи, природних явищ, рослин та тварин. Як, колись, для давніх греків їх боги-олімпійці були земляками-сусідами, так і для гуцілів реальне і дієве безпосереднє спілкування з духами природи.

Саме цей органічний зв’вязок повсякденного буденного існування   жителів Карпат з фантастичними персонажами та явищами зміг відчути і передати зрозумілими для глядача талановитий кіномитець Сергій Параджанов. Саме у цьому криється один з факторів надчуттєвої популярності фільму. Хоча це ще не все…

Сам процес творення фільму, факт існування цього кінотвору, його вплив на суспільство – це ряд преревтілень, перетворень, преображінь.

За процесом цих преображінь я й постараюсь прослідкувати у цій роботі.

 

 І. ЛІТЕРАТУРНІ ДЖЕРЕЛА ФІЛЬМУ «ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ»

Гуцули оригінальний народ, з багатою фантазією, зі своєрідною психологією. Глибокий язичник-гуцул все своє життя, до смерті проводить у боротьбі зі злими духами, що населяють ліси, гори і води.

М. Коцюбинський [4; 622]

 «Тіні забутих предків» - екранізація повісті українського письменника М. Коцюбинського, «останнього в Російській імперії революційного демократа» і друга Максима Горького. Безпосереднім поштовхом до створення книги послужив побачений письменником похоронний обряд гуцулів - з несамовитими танцями, з використанням тіла небіжчика в якості ритуального манекена.

Поверта­ючись з Італії, де перебував на лікуванні, М. Коцюбинський на кілька днів зупинився в селі Криворівня на Гуцульщині, яке вразило його своєю незвичайною красою й самобутністю. За рік, 1911 року, письменник знову їде до Криворівні, тепер уже не для відпочинку: він збирє матеріал для свого майбутнього тво­ру.

 Відвідавши Карпати, Михайло Коцюбинський був зачарований їх величною красою, самобутніми звичаями та віруваннями гуцулів. Письменник починає ретельно вивчати життя й побут гуцулів, їхні звичаї, знайомиться з фольклором, записує говірку, назви рослин. У листі до Євгена Чикаленка Михайло Коцю­бинський писав про свої враження: «Якби ви знали, яка тут велична природа, який цікавий народ гуцули, з багатою своєрідною психікою, з буйною фантазі­єю, дивними звичаями і мовою»[5; 44]. Письменника надзвичайно захопила самобут­ність і неповторність цієї чарівної гілки на дереві життя українського народу.

М.Коцюбинський. як і Ю. Федькович, О. Кобилянська, оспівав у повісті красу гірської природи і гуцульської душі. Однак зробив це по-своєму. Спираючись на народні вірування, гуцульський фольклор, він відтворив у «Тінях забутих предків» багатий фантастичний світ, у якому живуть люди поруч з добрими і злими, веселими і сумними силами природи.

У повісті Гуцульщина вимальовується перед нами такою, якою сприймали і бачили її самі гуцули, котрі вірили в те, що природа одухотворена, жива, діюча, населена добрими і злими духами.

Саме ця одухотвореність мертвої, з матеріалістичної точки зору, природи й привернула увагу мрійника й філософа Сергія Параджанова, і він створив кіношедевр, який прославив не лише його, але й привернув увагу культурної громадськості до раніш не читаного на Заході самобутнього українського письменника рубежу ХІХ-ХХ століть М.Коцюбинського.

І це – перше чудо преображення, яке відбулось завдяки генію Параджанова.    

 

ІІ. НАРОДЖЕННЯ, ЖИТТЯ, ТРІУМФ КІНОТВОРУ

Цей повний драматичних ситуацій, яскравих костюмів фільм про кохання віддаляє нас від радянської України до України класичної.

                      Газета «Фігаро»

 

У радянські часи було прийнято планувати все, навіть творчий процес. Ще однією «своєтською» традицією було віншування знаменних дат «трудовими здобутками» (напр. :«Відкриємо чергову станцію метро до Дня перемоги») та художніми творами.

Так, кіностудією ім.Довженка планувалася прохідна постановка до 100-річчя з дня народження українського прозаїка Михайла Коцюбинського.У плані роботи студії значилося: «Екранізація повісті Коцюбинського «Тіні забутих предків».

 Якраз те, що доручена вона була третьорядному режисерові, красномовно свідчить про характер її. Тим більше що, на відміну від інших творів письменника, ця історія позбавлена, такої модної в ті часи, ??яскраво вираженої соціальної спрямованості.

Тобто, була запрограмован на перед робота за-для «галочки». Бо, що, здавалось, на погляд радянських ідеологів,  може бути величним та епохальним у такому простенькому сюжеті?

Молоді гуцул та  гуцулка кохають один одного з дитинства. Юнак вирушає на заробітки , а кохана в цей час випадково гине в стрімовині гірської річки. Смерть приголомшує героя, вириває його із звичного для односельців коловороту життя.  Всі спроби забути про втрату, завести сім'ю виявляються марними, і він зрештою помирає в тузі за коханою.

 Сюжет цей занурений у барвистий і екзотичний патріархальний світ, язичницький за своєю суттю, ритуалізований від народження до смерті у кожній миті своїй. Світ, де кожен предмет відкриває не тільки утилітарний, але і магічний сенс.

-  Але ж це – казка, - говорять тогочасні пророки, - яка ж тут велич? Але саме ця сторона життя речей з дитинства хвилювала сина тбіліського антиквара, саме її прагнув відкрити він на екрані.

 І в " Тінях " вперше для Параджанова це прагнення знайшло благодатний грунт. Він захоплено закарбовує на кінострічці побут, який старанно відтворюють перед камерою місцеві жителі, впивається поглядом у ландшафт, в ньому відшукуючи основу обрядів і музики мови, що ллється з екрану без перекладу, магії кольору, що бере початок в тих же обрядах.

 На екрані постає не просто невідомий досі, нововідкритий світ - закарбовується потрясіння тим, що відкр

Такий погляд сам по собі передбачає наявність дистанції по відношенню до цього світу і вимагає опори в сюжеті,адже герої плоть від плоті цього світу, він звичний для них.

 Чим же тоді може бути вражена свідомість і чия?

 Розгадку таїть у собі літературне першоджерело. Вже говорилося, що М. Коцюбинський розповідав, що першим поштовхом задуму стало враження від обрядових ігор навколо тіла небіжчика, побачених ним в гуцульському селі.

Безособистісна язичницька свідомість не знає смерті як загадки, трагедії, катастрофи.

Герой, який не може забути кохану, стає саме тому дивним для навколишнього світу і сам, у свою чергу , виявляє своє відпадання від нього, яке тим більш гостро відчувається, чим меньше воно усвідомлюється.

Саме звідси вся експресія фільму, майже хвороблива загостреність сприйняття світу, що втілилася в шаленій динаміці камери, різких ракурсах, в болючо- яскравій кольоровій палітрі. Безособистісний світ побачений очима визріваючого всередині індивіда особистісного усвідомлення. Пам'ять - ось що відокремлює героя від оточуючого світу. Вплетене в природний цикл єдине родове тіло перебуває у вічності, і часу тут у нашому розумінні не має, бо окреме людське  життя для нього величина нескінченно мала. В німих устах померлого від любові героя застигає питання: "Що є життя: спалах блискавки, колір черешні ? ..", для оточуючих не існуючий.

Але здатність цей спалах помітити, співвіднести з вічністю, мучитися цим питанням об'єднують автора твору та його героя.

Вперше особистість постає значущою величиною в християнстві, де людині надано право вибору; її життя виявляється цінністю, а смерть тією самою загадкою , якою мучиться герой "Тіней ".

" П'єта " (оплакування Христа), так озаглавлений режисером фінальний епізод фільму - язичницький похоронний обряд, де від чуттєвого танцю ходить ходором підлога і здригається на лавці тіло змученого життям героя. У тім-то й справа, що тільки з «іншої»(другої, відмінної)  точки зору цей обряд виглядає неусвідомленою наругою, блюзнірством. Але діти, які дивляться з вулиці у вікно, здаються ангелами, які прийшли за душею нерозпізнаного праведника, остаточно проявляючи і закріплюючи житійний характер сюжету.

Ось у чому принципова новизна і унікальність масштабу фільму Параджанова. Там, де 60-ті роки ХХ століття бачили проблему взаємовідносин колективного та індивідуального (і на тому зупинялися), він відкрив релігійну основу культурної парадигми і, повернувши проблему до самого її витоку, створив перший в радянському кіно релігійний за своєю суттю фільм.

Творення фільму відбувалося в тяжких муках, як і будь-яке народження справді-нового: Параджанов мало не побився на дуелі з головним оператором фільму Ю. Ільєнком, режисер-постановник «доконував» до напівпритомності своїми вимогами художника картини Г. Якутовича, режисер «знущався» над акторами.

Параджанов домагався, щоб все було справжнім. Актори навіть говорили на гуцульському діалекті, а для сцени поховання запросили справжніх баб-плакальниць, котрі вже, у свою чергу, «знущалися» над режисером: то - труна порожня, то – дублер молодий, то – дурний…Деякі сцени доводилось знімати 70 разів! Доходили в роботі до повного виснаження, але  і до повної досконалості.

Муки творчості призвели до двох преображень: став корифеєм середняк-режисер та перетворився на шедевр «запланований прохідним» кінофільм. Це ще одне чудо перевтілення, про які говорилося на початку.

- Коли міністерство побачило фільм, - згадував С.Параджанов, - на носі був ювілей. Вони його випустили на екран в надії, що з ним впораються[7].

…Але не впорались...

...А далі, фільм - «паперовий човник» перетворився на криголам, й розпочав тріумфальний марш світовими кіноекранами. Та що там криголам…

Сьгодні на сайті IMDb (кінопортал "The Internet Movie Database") [9] в довідці про Параджанова, ефект, який був спричинений на Заході картиною «Тіні забутих предків», порівнюється з резонансом у світі на вихід «Броненосця«Потьомкіна» Сергія Ейзенштейна.

За кордоном фільм Параджанова демонструвався під назвою «Вогненні коні». Чому так? – запитаєте ви. Все через епізод, коми між главами двох сімейств виникає сварка, в хід ідуть сокири, ллється кров, і тут у передсмертному маренні батька з?являються криваво – червоні силуети здиблених, спрямованих вперед коней. Французи відчули унікальність метафори і винесли її у заголовок фільму.

В західній пресі з?являються захоплені відгуки.

Журнал «Екран» (Польща), за 1966 рік писав: «Це один з найдивовижніших і найвитонченіших фільмів, які траплялося нам бачити протягом останніх років. Поетична повість на межі реальності й казки, дійсності й уяви, достовірності й фантазії… Уяві Параджанова, здається, немає меж. Червоні гілки дерев, геометрична композиція усередині корчми з нечисленним реквізитом на фоні білих стін, Палагна на коні під червоною парасолькою і з напіводягненими ногами, грубість похоронного ритуалу з обмиванням померлого тіла і сцена оргіастичних забав у фіналі… Параджанов відкриває у фольклорі, звичаях, обрядах самобутній культурний ритуал в рамках якого дійсність реагує на турботу і трагедію особи»[8].

«Бувають такі фільми, які назавжди врізаються в пам?ять. Цей фільм не схожий на інші, він унікальний: поема, опера, легенда…Дивовижна стрічка! Дивовижний показ життя народу, все ще з?язаного зі старими звичаями, традиціями, обрядами. Фільм виходить на екрани Парижу. Не пропустіть його!»(«Юманіте»)[10].

Фільм «Тіні забутих предків» отримав 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 гран-прі) у двадцять одній країні. Параджанову надсилали свої вітання Фелліні,Антоніоні, Куросава, а польський режисер Анджей Вайда став перед Параджановим на коліна й поцілував руку, дякуючи за цей шедевр.

ІІІ. ДИВО ПРЕОБРАЖЕННЯ ТА ЙОГО ВИТОКИ

Преображення (грец. метаморфосіс, лат. Transfiguratio) - означає «перетворення в інший вид», «зміна форми» (звідси «метаморфози»). Так називається одна з найважливіших подій євангельської історії, що сталося незадовго до останньої Пасхи Ісуса Христа[11].

Метаморфози властиві не лише божественним речам. Перетворення в інший, якісно-новий вид, преображення притаманне й звичайним речам, коли до їх створення долучаються генії, коли у їх становленні задіяні глибинні особистосні чи суспільні процеси.

Вже говорилось про ряд перетворень, преображень, які сталися з предметом мого дослідження – кінокартиною «Тіні забутих предків» та людьми так, чи інакше, причетними до цього твору.

Тепер поговоримо про рушійні сили цих метаморфоз.

3.1. Особитосні внутрішні мотиви

У Євангеліях сказано: «І Царство Боже всередині нас…»

Людська свідомість є відображенням Божественної волі, є її віддзеркаленням.

У залежності від якостей душі, це віддзеркалення може бути різним: і викривленним, і таким, яке може спричинити суттєве перетворення предмету у полі цього віддзеркалення.

Не секрет, що геніальні витвори культури були створені людьми феноменального інтелекту й, нерідко, на грані важких душевних переживань.

Не став виключенням і наш випадок.

Внутріособистісною причиною преображення, яке відбулось з фільмом «Тіні забутих предків», можна назвати особисту трагедію кохання юного С.Параджанова.

Перше кохання майбутній кінорежисер зустрів у парфумерному відділі ЦУМу. Красуня Ніг’яр була родом з суворої татарської родини. Дізнавшись, що вона вийшла заміж, брати приїхали в Москву і зажадали величезний викуп, якого, у Сергія, звичайно, не виявилося. Почекавши трохи, вони почали спочатку вмовляти Ніг’яр піти від жебрака-студента, потім - примушувати; але вона відмовилася. Тоді брати зв'язали її і кинули під поїзд.

Ця трагедія сталася у липні 1951-го. Ще багато, багато років горе не відпускало Параджанова, поки не вилилося, нарешті, в повість про гуцульських  Ромео і Джульєтту, яка ще називається «Тіні забутих предків».

- Це був час, - говорив С.Параджанов, - коли я зійшов на свій матеріал, свою тематику. Це був фільм, де була етнографія, був Бог, була любов і була трагедія[7].

3.2. Надособистісний, загальнолюдський аспект

Параджановські «Тіні» – це унікальне поєднання кінематографічного новаторства, індивідуальної неповторності режисерського і операторського стилю з глибиною та універсальністю сенсу, яка зближує фільм з міфом і фольклором, нагадує про надособистісний аспект художньої творчості, її одвічний зв’язок зі сферою родової пам’яті, архетипами колективного несвідомого.

Згідно з концепцією Карла Густава Юнґа, індивідуальне безсвідоме — лише вершина значно більшого за обсягом колективного несвідомого, надособистісного за своєю природою, успадкованого людиною подібно до інстинктів, а не сформованого на базі індивідуального досвіду. Якщо в особистісному несвідомому основну роль відіграють комплекси, то структуротворчими елементами колективного несвідомого є архетипи — універсальні моделі несвідомої психічної активності, що спонтанно визначають людське мислення і поведінку.

Завдяки своїй здатності об’єднувати протилежності, архетипні образи здійснюють посередництво між несвідомою психічною основою і свідомістю, виконують компенсаторну функцію. Це посередництво дає можливість сучасній унікальній, але однобічній індивідуальній свідомості відновлювати зв’язок з природним корінням, несвідомою, інстинктивною цілісністю первісних часів.

Неймовірна пластична експресія, могутня насиченість кольору, органічний зв’язок музики і руху, граничне зменшення ролі слів (акцент на мелодиці природної народної мови) фільму «Тіні забутих предків» — все це недвозначно апелює не так до свідомості, як до несвідомої сфери одвічних праобразів. За історією Івана і Марічки на інтуїтивному рівні прочитується світ архетипів, що обертаються навколо універсального досвіду життя і заново актуалізуються в кожному поколінні.

Передусім, очевидно, слід відзначити укрупнення характерів, свідому відмову від психологічної деталізації. Акторам Іванові Миколайчуку й Ларисі Кадочниковій вдалося створити узагальнені екранні образи, що вбирають у себе всю повноту народного характеру. Їхня зовнішність, вдача і доля здаються невіддільними від карпатської природи — лісів, гір, бурхливої річки і від життя гуцульського села з його буднями й святами, нескінченними народженнями, весіллями й похоронами. Драматична історія їхнього кохання осягається в космічному дійстві буття, тому все в ній закономірне, логічне та необхідне, позбавлене свавільної випадковості. В цій системі цінностей особиста смерть перестає лякати. Герої практично не турбуються самозбереженням, тому що вірять у глибші й довготриваліші істини.

Фільм переповнений універсальними міфологічними символами життя і смерті. Один із них — вода, первісна стихія, яка, за твердженням Юнґа, в багатьох міфологіях символізує материнське лоно, народження і смерть, початок і кінець. Марічка гине в бурхливих водах, отже, не зникає назавжди, а ніби повертається до одвічних начал. Втративши кохану, Іван символічно вмирає разом з нею, але, через певний час, повертається до життя, про що, крім появи кольору, говорить обряд обмивання перед весіллям. Саме до води схиляється герой в останні миті свого земного існування, перед зустріччю з Марічкою. І в останній сцені жінки обмивають мертве тіло, знаменуючи перехід людини в нову якість.

Доволі показовий у фільмі амбівалентний символ дерева. В першій сцені саме дерево стає причиною загибелі Олекси. Дараби, на яких, розкинувши руки, лежить Іван, приголомшений думкою про загибель Марічки, викликають асоціацію з розп’яттям.

Важливе смислове навантаження несе в образній системі фільму домінантний червоний колір — колір смертоносних вогняних коней і життєствердних весільних убрань, одвічний колір крові, а отже — життя і смерті одночасно.

Міфологічна основа фільму «Тіні забутих предків», роль і значення архетипів у цій картині, а також в усій творчості Параджанова є головними рушійними силами преображення.

ВИСНОВКИ: ЯК ДОСЯГТИ ПРЕОБРАЖЕННЯ

Треба сказати, що фільм С.Параджанова може жити багатьма однаково повноцінними життями. Це справжній багатовимірний витвір-шедевр. Його можна переглядати без найменшого уявлення про Україну, гуцулів, творчість М.Коцюбинського і, не переймаючись жодними алюзіями, просто поринати в поетичний сплав образів, звуків, пластики, слів, колоритних костюмів, дивовижних пейзажів. Припускаю, що саме так його бачили іноземці. Дещо  інша річ – знати про цілий пласт звичаїв та обрядів, відтворених у фільмі, часто навіть окремими штрихами. І тоді це кіно-диво оживає зовсім по-новому!!! Та найбільшу насолоду від фільму можна отримати у співтворчості з кінорежисером та акторами, накинувши текстуальну вуаль на епізоди цієї дивовижної поетичної стрічки.

Разом з тим у цього кіношедевру важка й неоднозначна доля.

Цікаво, чому в усьому світі Параджанова прийняли стоячи, з оплесками та цілою купою нагород, а в своїй крайні його сприйняли, як просто фільм, присвячений 100-річчю Михайла Коцюбинського? Чому такі гіганти кінематографу, як Федеріко Фелліні, Мікеланджело Антоніоні та Акіра Куросава привітали Параджанова з цим фільмом, а в Радянському Союзі, його постійно переслідували, навіть засудили до п`ятирічного ув`язнення за «гомосексуалізм»? І чому піком українського кінематографу став фільм вірменського режисера? Це просто безцінний подарунок Параджанова українському народу, а ми нехтуємо їм, і навіть маємо нахабство, казати що це непотріб.

Може це тому, що для заходу справжня етнічна Україна була загадкою, а з цим фільмом для них відкрилась справжня Гуцульщина, в той час, коли для нас справжня Україна була закрита під завісою радянського комунізму. Коли все справжнє було поза законом, коли світові та країні, показували лише ідеальне комуністичне суспільство. Та вже 20 років, як Україна стала самостійною державою, але досі люди не можуть признати своє коріння.

Мої роздуми про фільм не випадково розпочались зі згадки про смерть останнього українського мольфара. Нині покійний мольфар Михайло Нечай в 60-х роках був консультантом Сергія Параджанова з гуцульської самобутності та історії краю. В одному з інтерв'ю Михайло Нечай натякнув, що всесвітнє визнання стрічки - це плід мольфарськіх чар.

Та фільм Параджанова на батьківщині майже забутий, а останній світлий чаклун карпатських гір – загинув. Чи не передвісники це біди для нації?

 На мій погляд причина цих трагічних фактів, це незнання народом своєї історії та своїх традицій. Через це у нас немає минулого, незрозуміле нинішнє і дуже розпливчасте майбутнє.

Ми прагнемо до заманливого для нас постмодернізму, беручи за основу Західні джерела та з цього виходить пародія, «клюква», каламбур. Тому, що як би ми не хотіли, у нас інший менталітет, інші моральні цінності, інша етика та естетика, бо ми інші, ми українці.

Тому, щоб нам створити щось своє, оригінальне та актуальне для світу, нам потрібно для початку вивчити свою справжню історію та відродити стародавні традиції, які були основою тодішнього суспільства. І тоді вже «Тіні забутих предків» будуть відзначені, нехай не всією країною, але дуже вагомою часткою її громадян.

Впродовж усіх цих розмислів, часто згадувалося слово ПРЕОБРАЖЕННЯ. Думається, що зійшовши до своїх національних витоків ми зможемо досягнути преображення свого народу, своєї Батьківщини.

 

                                                  ЛІТЕРАТУРА

1.     Знаменитого карпатского колдуна мог убить из мести овдовевший мужчина ./Сайт СЕГОДНЯ.ua//[Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.segodnya.ua/criminal/znamenitoho-karpatckoho-kolduna-moh-ubit-iz-mecti-ovdovevshij-muzhchina.html

2.     Лакатош Р. Традиція і новаторство в структуруванні зображення у фільмах Сергія Параджанова \\ Поетичне кіно: заборонена школа — К., 2001, с.42.

3.     На Івано-Франківщині вбито останнього мольфара.../ Сайт агентства ІнА «Українські Новини».// [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://ua.for-ua.com/incident/2011/07/15/104432.html

4.     Історії української літератури. Під заг. ред. О. І. Блецъкого, Т1. – К.:ВидавництвоАкадемії наук Української РСР, 1955. – 728 с.

5.       Поліщук Я. «Пейзаж людини» від Михайла Коцюбинського / Я. Поліщук // Диво слово. – 2004. - № 10.

6.     Тіні забутих предків./Фільм кіностудії ім.Довженка.//[Електронний ресурс]. – Режим доступу:https://www.youtube.com/watch?v=P7tmUHegVbk

7.     Тени забытых предков. Книга родства. Сергей Параджанов/ Телеканал «Культура».//[Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=sNcECMLhaRM

8.     Параджанов Сергій Йосипович./Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.//[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B6%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2_%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9_%D0%99%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

9.     "Parajanov: The Last Spring"/кинопортал "The Internet Movie Database".//[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.imdb.com/title/tt0293496/?ref_=fn_al_tt_1

10.                        Сергій Параджанов та його екранізація «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського./ 659 заняття Інтелектуального клубу «Імпульс».//http://ua.convdocs.org/docs/index-98793.html

11.                        Праздник Преображения Господня./Православный Церковный календарь.//[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://azbyka.ru/days/prazdnik-preobrazhenie-gospoda-boga-i-spasa-nashego-iisusa-hrista

12.                        Коцюбинський І.П. Твори в 2-х томах. Т.1. – К., 1992. – 467 с.



Популярні новини

Останні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 05.12.2016
купівля
продаж
Міжбанк
$
25.97
26.01
27.66
27.7
0.41
0.41

Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31