clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt


Шановні дописувачі-блогери! У зв'язку з редизайном сайту, редакція закрила можливість додавати дописи у цей розділ. Однак раді вас попередити, що ми розробили новий розділ «Спецпроекти» у якому й розмістили Блоги. А також дещо змінили умови розміщення дописів у блогах.


Ті з вас, хто готує матеріали і має бажання опублікувати їх у блогах, можуть написати на електронну скриньку alla@ye.ua. Звертаємо вашу увагу, що редакція залишає за собою право вирішувати чи публікувати ці тексти у розділі Блоги.


Прошу також зауважити, що у нас є розділ «НарКор», де усі зареєстровані читачі мають можливість публікувати свої новини чи інформацію.


Дякуємо, що залишаєтеся з нами.

Kabachinska


БЛОГ

Світлана Кабачинська

Про автора

Життя - Вітчизні, честь - нікому

Теги користувача

» На волі за ґратами

 

Не реформи, а «в’язні сумління» стали ознакою режиму Януковича

 

Суд чи судилище?

 

-І що, посадять Юльку?

Куди не зайду, скрізь запитують одне й те ж. Зазвичай без злостивості – швидше співчутливо і якось не те щоб із страхом – із задумою в очах. Запитують, аби почути чужу відповідь і доточити її до своїх напружених – це відчувається фізично – роздумів про те, що нас усіх чекає далі.

 Суд над Тимошенко одразу зробив багатьох із тих, що ще вчора терпіти її не могли, щонайменше нейтральними, і різко збільшив коло її симпатиків за рахунок недавніх байдужих. Не знаю, що показують наразі соціологічні дослідження, проте неупереджені спостереження свідчать про різке зростання, може, й не прихильників, але тих, що щиро співчувають леді Ю. А що часто фамільярно називають її Юлькою – то не від зневаги, а тому, що Тимошенко і зовні виглядає майже юною (бодай по телевізору),  і веде себе по-юному  відчайдушно й безоглядно – наче дівча, яке не відає, що їй за це може бути. Така от вертка хуліганка, що повсякчас обводить навкруг пальця  дебелих дорослих дядьків і ще й говорить їм і про них усе, що хоче – ну як при цьому про неї «Юлія Володимирівна» і на «Ви»?

Хоч, чим триваліший суд, тим частіше навіть у думці до неї хочеться звертатися «Юліє Володимирівно» і на «Ви».

Бо Тимошенко на суді веде себе героїчно. В кожному разі, саме так, як у легендах, книжках і фільмах ведуть себе на неправедних судах, допитах і просто перед ворогами герої і праведники. «Вона вибрала не правову, а політичну лінію захисту», - слідом за юристами докірливо констатує  Президент. Наче в Тимошенко є інший вихід, крім як волати на весь світ (бо свій народ вдає, що не чує – та й ті, хто судить Тимошенко, не звикли зважати на цей народ) про  політичні переслідування у сучасній Україні. Бо навряд бодай у когось у нашій країні є сумніви щодо того, що в цьому випадку суд буде глухим і сліпим до  навіть найдоказовішого і найбездоганнішого правового захисту.

 

                                    «Друзям – усе, ворогам - закон»?

 

Прикладів не треба далеко шукати: суд над Юрієм Луценком. Те, що йому інкримінують – зарахування своєму водієві всього стажу роботи до міліцейського, дозвіл на продовження стеження за Сацюком, якого підозрювали в отруєнні Ющенка,  і святкування Дня міліції 2009 року – робилося всіма його попередниками і наступником також. Але судять за це тільки Луценка. Понад те: вже понад півроку тримають під вартою, у СІЗО – без жодних на те причин! Навіть голодування в’язня не змусило ні прокуратуру, ні суд змінити щодо нього запобіжний захід, для якого немає жодного юридичного підґрунтя. І після цього хтось говоритиме про право?

Ні, після цього всі повторюватимуть тільки формулу Луценка щодо чинної влади: «Собі – ікру, ворогам – тюрму, народу – труну». 

 Словом, усі в Україні розуміють: Тимошенко судять не тому, що вона під час укладання у січні 2009 року газових угод з Росією перевищила свої службові повноваження і завдала збитків Україні – бо тоді судити треба всіх тих, що протягом останніх двадцяти років, включно з останніми півтора, підписували нерівноправні й однозначно збиткові для нашої держави угоди: а таких, на жаль, було чимало. Її судять за нескореність. За характер. За здатність протистояти чинній українській владі – сміливо, виклично й безстрашно, не оглядаючись на можливі наслідки.

Юлія Тимошенко не вкладається в прості схеми, якими звикли мислити ті чоловіки, що чомусь опиняються біля державного штурвалу в Україні. Бо за цими схемами  владі треба або коритись, або домовлятися з нею, або від неї тікати. А фрондувати перед нею, боротися з нею чи, тим паче, її висміювати – Боже борони. Це карається нещадно і демонстративно – щоб не захотілося більше нікому.

Що ми й бачимо сьогодні навіч.

 

                                                       Не бійтеся!

 

Проте навряд хтось у цій країні, включаючи ініціаторів і виконавців судового процесу над Тимошенко, на всі сто відсотків знає, чим він насправді закінчиться.

Хоча, поза будь-яким сумнівом, суд розпочинався не для того, щоб створити Юлії Володимирівні додаткову політичну рекламу – а потім відпустити з Богом і страдницьким німбом над головою. Влада воліла б посадити Тимошенко – це однозначно. Не випадково кримінальна (!)  стаття, інкримінована Тимошенко, не передбачає умовного терміну, а тільки ув’язнення – від  7 до 10 років. Владі здається, що крізь тюремні мури не проб’ється в’їдливе Юлине слово і зневажливий сміх.

Однак, мабуть, більше має рацію Тимошенко, заявляючи на суді: «Із-за ґрат мій голос чутиме весь світ». Бо ореол мучениці тисячократно посилить його гучність і назавжди одягне пані Юлію в тогу героїні чи й святої – у яких би гріхах не звинуватила її показово побожна чинна вкраїнська влада (пардон, найсправедливіший у світі український  суд). Адже перша, 2001 року, «відсидка» Тимошенко показала, що в’язниця її не зламає. І страшна  перспектива ув’язнення не змусить утекти з небезпечної рідної країни в комфортну чужу еміграцію. Якось політик Олег Рибачук згадував, що про загрозу арешту він тоді, на початку 2001-го, попереджав на той час ще віце-прем’єра Тимошенко. Та - «Жоден м’яз не здригнувся на її обличчі. Вона тільки уточнила: «Коли це буде? Сьогодні?» Я знав, що вона вже два тижні возить із собою валізку з усім необхідним у тюремній камері. Проте її витримка все одно мене шокувала».

 Це не означає, звісно, що Тимошенко не було тоді страшно – чи що їй не страшно нині. Але це означає, що вона не боїться. Що б хто не думав про цю жінку – що авантюристка, аферистка, популістка, – та ніхто не зможе відмовити їй у сміливості й мужності.

Саме це вражає і викликає повагу в  ситого і прагматичного Заходу, що звик вважати себе оазою справжньої демократії. Тож він не перестає дорікати українській владі у вибірковості правосуддя. І можна бути певними: тільки його реакція і його дії наразі можуть вплинути на поведінку української влади, залежної від західних кредиторів і ще більше – від власного майна у європейських країнах і власних вкладів у швейцарських банках. Бо для Росії ця справа – просто подарунок: адже звинувачувальний вирок однозначно відверне від України Європу – а отже, кине знов «молодшу сестру» у нещадні обійми «старшого брата».

Усе це мусить усвідомлювати влада. А відтак її геополітичний вибір найбільшою мірою визначатиме вирок суду і долю Юлі. І долю нашої країни водночас.

Хоч насправді це мало  би залежати від  людей у цій країні, до яких у першій після президентських виборів листівці зверталась Юлія Тимошенко із найважливішим для неї і для нас закликом: «Не бійтеся!»

Та – бояться. Бояться бути людьми.

 

                                            Будьте вільними!

 

А от із цим закликом звернувся до журналістів на останній у ранзі Президента України прес-конференції у січні 2010 року Віктор Ющенко – найбільша в новітній історії надія українського народу і найбільше його розчарування.

Мабуть, його тоді почули. Журналістика в сучасній Україні – чи не останній оплот демократії. Звісно, не вся. Але ті журналісти, що не уявляють своєї професії без свободи слова, тобто – без волі всередині себе, роблять наразі все від них залежне, щоб народ знав, що діється в країні насправді. Щоб ніколи не зміг сказати – не відає, що творив. Тому «5-й канал» і «TVi» майже прописалися в Печерському суді столиці: дивіться, думайте і знайте (цього напевне ж прагне і влада, дозволивши пряму трансляцію із залу суду) – це може бути з кожним у цій країні. Сьогодні – з тими, що забагато говорить. А завтра – і з тими, хто сьогодні мовчить.

А от демократизм самого Ющенка – під великим сумнівом. Бо справжній  демократ не став би триматися за державну дачу, яку все ніяк не може покинути Віктор Андрійович. Звик, мабуть – настільки, що без неї і вільна воля йому - неволя. І виїжджає з дачі «у світ» хіба для того, щоб вийти в телеефір і відкрити очі народу на всі неблаговидні діяння своєї колишньої соратниці.

Воно, може, й треба – але точно не сьогодні. Бо робити це сьогодні разом із владою, яка не щадить ні Юлю, ні народ – щонайменше не по-чоловічому. Тому й не вірять Ющенку – навіть якщо він говорить правду.

А от Луценкові – коли він стверджує, що «тут, у клітці», вільніший від тих, хто сюди його посадив, - вірять.

Так от і відбуваються зміни – в поглядах, ставленнях, психології людей – під впливом певних обставин, які створювалися зовсім з іншою метою. І в що виллються ці зміни і коли, не дано передбачити нікому.

Та вже майже ніхто не сумнівається, що цього чекати недовго.

 

                                                                                                     Світлана Кабачинська.

 

теги: тимошенко,політика
11 Липня 2011, 11:02:56 1563 0



Популярні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 07.12.2016
купівля
продаж
Міжбанк
$
26.1
26.14
28.03
28.06
0.41
0.41

Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31