clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt


Шановні дописувачі-блогери! У зв'язку з редизайном сайту, редакція закрила можливість додавати дописи у цей розділ. Однак раді вас попередити, що ми розробили новий розділ «Спецпроекти» у якому й розмістили Блоги. А також дещо змінили умови розміщення дописів у блогах.


Ті з вас, хто готує матеріали і має бажання опублікувати їх у блогах, можуть написати на електронну скриньку alla@ye.ua. Звертаємо вашу увагу, що редакція залишає за собою право вирішувати чи публікувати ці тексти у розділі Блоги.


Прошу також зауважити, що у нас є розділ «НарКор», де усі зареєстровані читачі мають можливість публікувати свої новини чи інформацію.


Дякуємо, що залишаєтеся з нами.

Kabachinska


БЛОГ

Світлана Кабачинська

Про автора

Життя - Вітчизні, честь - нікому

Теги користувача

» До Росії! Сильний потяг слабкої статі.


Інна Богословська: термінатор для “тимошенничества”

Інна Германівна Богословська  народилася 5 серпня 1960 року в Харкові. Батько – військовий, викладач вузу, мама – юрист. 1982 року Інна з відзнакою закінчила Харківський юридичний інститут і почала адвокатську практику. 1991 року заснувала одну з перших у Харкові юридичних служб, згодом – консалтингову групу “Пруденс”, що досі надає економічну та юридичну допомогу підприємствам України, Росії та інших країн.
У березні 1998 року обрана народним депутатом України. Парламентські вибори 2002 року “Команда озимого покоління”, серед лідерів якої була І.Богословська, програла. У 2003-2004 роках очолювала Держкомітет з питань регуляторної політики та підприємництва, та через незгоду з економічною політикою віце-прем’єра М.Азарова подала у відставку. 2006 р. партія  “Віче” на чолі з І.Богословською також не пройшла до Верховної Ради України. Знову народним депутатом Інна Богословська стала на дочасних виборах 2007 р., увійшовши до першої п’ятірки Партії Регіонів. Улітку 2009 р. вийшла з ПР, щоб балотуватися на посаду Президента України.
У строкатому велелюдді українського політикуму Інну Богословську не помітити неможливо. Щойно ставши народним депутатом у 1998 р.,  вона вирізнилася одразу – не лише  вродою і косою до пояса, але й розумом, ораторськими та діловими здібностями. Не випадково перед наступними парламентськими виборами  зять президента Леоніда Кучми, один з найбагатших вітчизняних олігархів Віктор Пінчук, створюючи новий політичний проект – “Команду озимого покоління”, зробив її лідерами молодих, красивих і успішних бізнесменів-політиків: Богословську та Хорошковського.
 Щоправда, електорат не підтримав цей суто політтехнологічний продукт. Але біографія Богословської  після цього тісно пов’язана  з Віктором Пінчуком. 2003 року вона ініціює створення громадського об’є-днання “Віче України”, справжнім автором і фінансистом якого вважають В. Пінчука (хоч Інна Германівна це постійно заперечує). Та неспростовним залишається факт, що телевізійні канали Пінчука, особливо «ICTV», завжди дуже прихильні до Богословської. Своєю чергою,  під час конфлікту 2005 року навколо повернення у державну власність Нікопольського феросплавного заводу, ініційованого Прем’єр-міністром Юлією Тимошенко,  Богословська взяла на себе публічний захист цієї власності В. Пінчука. Кілька днів у прямому ефірі   пінчуківських телеканалів уся країна спостерігала за безперервним мітингом на заводі, який фанатично вела Богословська. Зірвала голос, але перемогу викричала.
З того часу, очевидно, й почалося непримиренне протистояння Богословської і Тимошенко. Власне, Інна Германівна й не приховує, що й у нинішній виборній кампанії бере участь насамперед для того, щоби працювати проти Юлії Тимошенко – точніше, проти всього того, що вона називає “тимошенничеством”: брехні, шахрайства, згубної для країни економічної політики тощо.
Особливо інтенсивно працює Інна Богословська в Криму, претендуючи не лише на українську булаву, а й на місце в кримському парламенті. Нещодавно у всіх на устах було порушення Службою Безпеки проти неї справи за фактом антидержавної діяльності: на масово розміщених у Криму бігбордах Богословська закликає зробити Севастополь... українсько-російським містом. Це, і не тільки, породило чимало чуток про фінансування кампанії Богословської російською стороною. Втім, кандидатка і не приховує свій пієтет перед Росією: в кожному разі, в Криму вона активно співпрацює з відверто проросійськими організаціями, і не лише політичними.
Пані Інна завжди проходить крізь них із гордо піднятою головою. Вона звикла епатувати публіку підкреслено незалежним способом життя. Після  невдалого заміжжя, від якого в неї залишилася донька, Інна Германівна стала прибічницею громадянського шлюбу, в якому вже 12 років живе з Юрієм Ринтовтом. Саме йому, стверджують, багато в чому завдячує своєю кар’єрою, саме з ним веде дуже успішний бізнес. Скажімо, для свого спільного проекту – театрально-концертного клубу “РодДом” у Харкові – подружжя придбало розкішне приміщення: особняк ХІХ ст. у центрі міста. Власне, їхній заміський маєток у Харкові теж, кажуть, оцінюється недешево: у 5 мільйонів доларів.
І, хоч Інну Богословську нині частіше називають істеричкою, ніж красунею і розумницею – це нічого не спростовує, просто розширює діапазон.

Наталя Вітренко: термінатор для всіх
Наталя Михайлівна Вітренко народилася 28 грудня 1951 року в Києві. Батько, фронтовий журналіст, помер за два місяці до її народження. Мама, історик, доцент Київського медінституту, сама виховувала трьох дітей.
Навчаючись у Київському інституті народного господарства, Наталя активно працювала в комсомолі, була ленінським стипендіатом. Після аспірантури КІНГ у 1977 р. захистила кандидатську, а 1994 р. – докторську дисертацію. Працювала науковим співробітником Держплану УРСР, доцентом КІНГ.
Після заборони в 1991 р. Компартії України брала активну участь у створенні Соціалістичної партії. В грудні 1994 року стала народним депутатом України. Через рік через суперечки з керівництвом партії вийшла з парламентської фракції СПУ і згодом була виключена з партії. 1996 р. разом з В.Марченком створила і сама очолила  Прогресивну соціалістичну партію України (ПСПУ), а на виборах 1998 р. з 4,04% голосів пройшла з нею до Верховної Ради. На президентських виборах 1999-го вважалась одним із фаворитів (зайняла 4 місце за кількістю голосів), а 2004 року була п’ятою і в 2 турі підтримала В.Януковича.
На парламентських виборах 2002, 2006 і 2007 рр. ПСПУ не подолала 3-відсотковий бар’єр. Чутки звинувачували в цьому Партію Регіонів, що “не пропустила” радикальну Вітренко до Верховної Ради. На початку 2007 р. ПСПУ оголосила про тотальну опозицію як до Президента Ющенка, так і до тодішнього Прем’єр-міністра Януковича.
Треба ж такому статися, що 1994 року Наталя Вітренко стала народним депутатом України саме від Конотопського виборчого округу на Сумщині. Це назавжди приліпило до неї звучне прізвисько “Конотопська відьма”. Що вдієш: ще до обрання нардепом   Наталю Вітренко важко було  не помітити на сірому тлі вітчизняного політикуму. І ще важче було втримати у визначених рамках. Її термоядерна енергія змітала все на своєму шляху. І часто – й усіх, бо Наталя Михай-лівна нездатна бути другою, а працювати в команді може тільки тоді, коли ця команда беззаперечно виконує її команди.
Хоча про все це можна сперечатися. Адже ніхто не спростував припущення, що полі-тик Вітренко – це хитромудра зброя, викувана  адміністрацією президента Леоніда Кучми для боротьби з найнебезпечнішим його опонентом Олександром Морозом. Щоправда, всі підстави для вибору саме цього “заряду”, безперечно, дала сама Вітренко – своїми невтримними амбіціями і такими ж емоціями. І не виключено, що траєкторія його польоту була так само чітко розрахована, як під час президентської кампанії 1999 року на зустрічі з виборцями в Кривому Розі – територія враження гранатами, які начебто кинули у Вітренко соціалісти (Наталя Михайлівна відбулася тоді подряпинами від осколків, а одній із її прихильниць відірвало ногу). Попри все, це був зоряний час Вітренко: вона не щезала з телеекранів і газетних шпальт, що було неможливим тоді без владного благословення.
Однак наступні виборчі кампанії Наталі Михайлівні вже довелося проводити самотужки, а для цього були потрібні солідні кошти. Оскільки ПСПУ називали партією люмпен-пролетаріату, то власних “гаманців” у ній не водилося. Тож, імовірно, не без підстав прийнято вважати, що її фінансові джерела течуть із-за кордону. Конкретніше – з Росії. Скандально відомий російський бізнесмен Максим Курочкін стверджував, що саме він 2006 року фінансував парламентську кампанію Блоку Наталі Вітренко “Народна опозиція”. Сама Вітренко це категорично заперечувала. Як і на виборах 2007 року – чутки про причетність до її фінансування російських спецслужб.
Хоч своїх проросійських поглядів Наталя Михайлівна не приховувала ніколи. Соці-алізм, ЄЕП (єдиний економічний простір з колишніми “братніми” радянськими республіками), міждержавний союз з Росією та Білоруссю – програмні постулати ПСПУ. А відтак – і боротьба з Міжнародним валютним фондом, НАТО і “українським буржуазним націоналізмом”, а також з “антинародним режимом” в Україні. Останнім часом Вітренко все частіше шукає не лише підтримки, а й визнання в Росії. Її партія увійшла в Соцінтерн СНД, сама ж вона стала професором Інституту соціалізму Російської Федерації та членом-кореспондентом Петровської академії науки та мистецтва РФ.
Наталя Михайлівна не нарікає, що два її  шлюби розпалися саме через зайнятість пар-тійно-громадськими справами. Троє дітей подарували їй трьох онуків. Коли верстався цей номер, Вітренко, висунута кандидатом  у Президенти з’їздом ПСПУ, ще не була зареєстрована КВК.
 

теги: немає тегів
27 Грудня 2010, 01:17:59 620 0



Популярні новини

Останні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 08.12.2016
купівля
продаж
Міжбанк
$
25.95
26
27.88
27.93
0.41
0.41

Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31