clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt


Шановні дописувачі-блогери! У зв'язку з редизайном сайту, редакція закрила можливість додавати дописи у цей розділ. Однак раді вас попередити, що ми розробили новий розділ «Спецпроекти» у якому й розмістили Блоги. А також дещо змінили умови розміщення дописів у блогах.


Ті з вас, хто готує матеріали і має бажання опублікувати їх у блогах, можуть написати на електронну скриньку alla@ye.ua. Звертаємо вашу увагу, що редакція залишає за собою право вирішувати чи публікувати ці тексти у розділі Блоги.


Прошу також зауважити, що у нас є розділ «НарКор», де усі зареєстровані читачі мають можливість публікувати свої новини чи інформацію.


Дякуємо, що залишаєтеся з нами.

Валерій ПУЗІК


БЛОГ

Валерій ПУЗІК

Про автора …Я иду по улице и по парку, и еще где-нибудь, а мысли-то все равно рождаются у меня в голове. Я думаю: «Господи!» — вот что я думаю. Иду по улице, а мысли рождаются. «Господи», — каждую секунду думаю я.

Теги користувача

» Тіні (ночі)

Художник Валерій Пузік

Художник Валерій Пузік

З армії Артем прийшов замкнутим. Ось вже третій день підряд він не виходив з хати: все видів біля відіка і передивлявся старі касети. Сьогодні (вже вдруге) він перемотував запис із випускного балу 2004 року.

В кімнату зайшла матір, Тамара.

  • Тьома, ти вийшов би кудись. В кафе, на діскатєку. В Синяві я бачила Богдана. Він запитував про тебе.

Артем:

  • І що?
  • Та, так. Хотів тебе побачити. Казав, що дзвонив до тебе.  Ти, що мобілку вимкнув?
  • Ага!
  • Навіщо?
  • Не знаю.
  • Щось сталось?
  • Ні!
  • Тоді, що? (пауза) Я не впізнаю тебе.
  • Мам, зі мною все добре. Просто хочу побути один. Зібратись з думками. Подумати.
  • Артьом!
  • Га!?
  • Тільки ти виходь зі своєї кімнати. Не можна так. Запроси друзів у гості. Все таки рік не бачились.
  • Добре. Як скажеш. (пауза) Все?
  • Ага!

Артем повернувся до телевізора. Натиснув на пульті PLAU. Зображення зарухалось. В рамці екрану заіскрилось посмішки однокласниць і однокласників. Лунала музика.

Святкова лінійка.

Учні вишикувались квадратом.

  • Свято останнього дзвоника оголошую відкритим. – звучить голос директора школи.

Камера рухається вздовж випускників, що стоять в коридорі – готуються до виходу.

Звучить музика.

Голос.

Аплодисменти.

Випуск 2004 року.

… і для когось це стає останньою митю шкільного життя.

Артем знову перемотує касету, тільки вже трохи вперед. Зупиняє. Він хоче спіймати дівчину. А ось і вона.

Голос (за кадром):

  • Оля, скажи щось.

Дівчина усміхнулась:

  • Що саме?
  • Побажай щось усім випускникам 2004 року.

Оля:

  • Ну… я… почекай… зараз я настроюсь… зараз…

Артем зупинив запис на крупному плані обличчя дівчини. Мить потримав так, а потім вимкнув телевізор.

Хлопець навіть не помітив, як матір вийшла з кімнати.

 

2.

у ньому тепер сиділа якась пустота. Звідки вона прийшла він і сам не знав. Артем довго мовчав, мало їв і ввесь час думав про щось, про те, що гризло (вигризало) його єство з середини. Він виходив з дому і йшов до таксофону. Довго слухав гудки та, з рештою вішав трубку. Повертаючись додому багато курив і кашляв. Від курива у нього пожовкли пальці.

Артем майже не спав. Бувало цілу ніч борсається на ліжку повертаючись з боку на бік: то закриваючи,  то відкриваючи очі. Це могло продовжуватись до світанку, який так довго йшов до вікон артемової кімнати.

Одного ранку Артем попросив у матері двадцять гривень.

  • Для чого?
  • Іду в гості.
  • До…

Артем перебив материне “кого” і прошипів:

  • …Віталіка.

Матір дала гроші. А у вечері Артем вже гостював у друга, який на той час був вже одружений.

  • А ти змінився… - сказав однокласник.

Артем усміхнувся.

  • Та ні. Тобі здалось.
  • …Я не про зовнішність. Я про внутрішнє. У тобі щось змінилось. Ти інший.
  • От вже придумаєш.
  • Це на перший погляд здавалося б і не помітно, але якщо придивитись…
  • Нє-є! – Артем перевів усе на жарт весело зареготавши.

Хлопці випивали згадуючи шкільні роки, бурсу та вечірні походеньки до дівчат. В хмільному угарі Артем почав розповідати про службу. Після “учебки” його відпроавили в Київ, у конвой… возили зеків. Саме там…

  • … Можна було б наслухатись і надивитись такого, що витачило б на половину життя – зізнався Артем – Нас закривала у будці з ув’язненими поки ми їхали на суд, чи в тюрму, чи в ізолятор. Уявляєш, один з трьома-чотирьма зеками, які засуджені за вбивство і мають по кілька “ходок”.серрце так і вистукувало – виривалось із грудної клітки – це з початку, а потім… потім все ставало якось по-хуй. Робиш усе на автоматі, як робот: завів, руки вгору, обшукав – наступний- і так день в день. Можна було здурути. (пауза) добре якщо  попадесься якийсь нормальний, тихий, а якщо ні, якщо урод блять якийсь: брика, розпитує, матом покриває. Одного так і завалили. Відпиздили по-повній програмі. Думали, що здох урод. Ні! Живуче падло. Вижило. І ти прикинь: так 24 години. Добу не спиш, а кругом тебе вбивці. Матка “грає” і ротний шось тоже над вухом жужить. Полний піздєц.
  • Але то вже минуле.
  • Ну, виходить, що так.
  • І, шо думаєш робити зараз?
  • Не знаю. Роботу шукати. Потім, як ти, одружитись, двійко дітей.

Віталік посміхнувся.

Артем продовжував:

  • Знаю! Знаю! У тебе, ще немає малих карапузів, але будуть. Правда!?
  • Ага!
  • От ж бо й воно. Уяви, через три роки по-під стіл бігають оттакі – він показує рукою на рівні підлоги – Віталіки й Алки. Бігають і просять: “Тат, мам, дай рубля на чиколадки”.

Віталік:

  • Добре хоча б на чиколадки, а то, не дай боже, на сигарки.

Артем:

  • А справді. “Тату, тату дайте рубль” – дитячим голосом промовив Артем – Ти питаєш: “На що?” , а у відповідь: “Сігарєт хочу”.

І так помалу їхня розмова зійшла на повний нульовий беззмістовий  рівень.

“А щоб було б?”

“А якби…”

“А пам’ятаєш…”

Все зводилось до чогось одного – до теми майбутнього яке буде, або могло бути.

 

3.

Ввечері він пішов до Олі. Перед цим зателефонував: просив вийти на вулицю. “Буквально п'ять хвилин” - сказав Артем в телефону трубку. Дівчина не відповіла нічого. Артем розумів, що вона не вийде, але прийшов під її вікно. Там простояв годинкку. Він ще кілька раз набирав її номер, про те ні хто не відповідав.

Злий він пішов геть.

 

4.

Дивні думки роїлися над його головою. Тіло не слухалось розуму, а розум не міг здорово мислити. в барі артем випив сто грам. Закусив шматочком лимона і вийшов прихопивши із собою пляшечку “Хмельницького” пива. Пустота. Знову вона сповила плечі хлопця спадаючи на них легкою прохолодою ночі. Йшов час. Артем “застиг” над пляшкою. Думав.  Життя (коротке, але все таки то його життя) спливало химерними образами на полотні його пам’яті. Артем не міг розставити усе на свої місця. Ні. Це не в його силах. Прийшовши з армії він думав про інше… зовсім не таке…

А що зараз?

Тільки невичерпність. І вона в усьому: в небі, в сімї, в друзях, врешті-решн у дівчині яку він любив ( любить, кохає). Тапер все змінилось. Змінилось. І зміни у ньому самому (так здавалось Артему). Хто він? І, для чого тут. В дома!? І чи є цей дім справжнім? Чи може все це… він закриває очі. Побить великий ковток – два пива. “Як жити далі? Як?” а навкруги шипіння темної беззоряної ночі. Десь лають собаки. Дерева вистукували віттям ритм Артемової тривоги. Ба. Навіть, страху. Перед ним стояло едине питання: що далі? Що? А далі?.. Тіні армійського життя наповзали. Вони занурювались в мозок, в пам’ять, у свідомість. І він згадував. Там було все простіше (так здавалося) – все по-уставу. Ну, майже все. Згадував обличчя замордованих зеків, які нагло дивилися в очі конвойному. Артем чітко запамятав ті погляди. Наглі. Злі. Готові вбити – тільки покажи слабинку. Він бив їх. Так потрібно було: якщо не ти, то тебе.  Бив, бо “здавали” нерви.ось у чому причина. У нервах.

Артем ковтнув пива.

Містечко спало.

Що робити зараз?

Артем вирішив піти в бар, один з тих в яких сидять закадичні друзі-алкоголіки. Нічний заклад у провінції це завжди звичні обличчя дешевих дівчат восьмикласниць, галімих бутербродів, смороду од розлитого пива і ще купи таких дрібниць від яких повинно було б вивертати кишки. Але не вивертає. І тому туди всі “сунуть”. Артем теж “посунув”. Важко сказати, що він відчував проте твердо можна зазначити, що кількість випитого спиртного в закладі де більшість п’є переважно “захрестившись” на кілька сот гривень, зробили своє. Артема понесло, як у приказці про Остапа.

Що він тільки не робив?

 

5.

Ранок настав не помітно.

Артем прокинувся на березі Ікви ввесь у болоті та блювотині, з синцями на обличчі та розбитми носом та губою.

Що сталось?

Але хіба йому зараз до цього?

Артем встає. Непоспішаючи, берегом іде додому. Гливкий туман ховає його в свої обійми ніби обороняючи від когось. Фігура іде кладкою, переходить річку. Йде сажавками. Знову кладка. Знову горбок. Дорога… і ось він вже вдома. Біли криниці вмився, зішкріб з одягу все те, що налипло за ніч й пішов до хати. Бабця, котра все те бачила, мовчкипохитала головою, кинувши внуку у спину багатозначне: “Ой Боже, Боже…”

Артем закрив перед її носом двері не звертаючи на стару ні погляду, ні уваги. Він знав, що бабця не видасть його, хоча рано чи пізно батьки дізнаються , як-не-як все обличчя “розмальоване” в гамі червоно-сіро-буро-малінового кольору.

Тепер хлопець закрив двері на замок. Він не хотів ні кого бачити, тим більше вибріхуватись.

Так пройшов ще один день.

Батьків не було вдома так, що хлопця ні хто не турбував. Хлопець спав. Сон був тривкий, глибокий, як у дитинстві. У вечері Артем все таки вийшов на вулицю “пробити” гашишу чи ще чогось. От те “ще щось” якраз і попустило затяжну депресію. Хоча  і не надовго, але Артем, здавалося б, бачив світло в кінці тунелю, коридору (чи чого там).  Після кількох “водних” світ в очах пацана помінявся. Він став яскравішим, відчуття дійшли свого піку і хлопець міг вільно насолоджуватись примарною свободою й розумінням цього…

По небу пливли важкі хмари.  Вони майже черкали горизонт в місці де ховалось, розпечене до неймовірного, сонце.

Так згасав день.

Тіні ночі скуйовджували все довкола ховаючи у собі фігури, предмети, людей, землю… усе…

Так розпочиналось щось нове, не звідане для Артема…

То був початок його кінця…

м. Хмельницький

Квітень 2009

 

 

теги: армія,зеки,наркоманія,школа,бар,тіні,проза,новела,
7 Вересня 2011, 15:47:15 2003 0



Популярні новини

Останні новини

Останні фото та відео




Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31