clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt


Шановні дописувачі-блогери! У зв'язку з редизайном сайту, редакція закрила можливість додавати дописи у цей розділ. Однак раді вас попередити, що ми розробили новий розділ «Спецпроекти» у якому й розмістили Блоги. А також дещо змінили умови розміщення дописів у блогах.


Ті з вас, хто готує матеріали і має бажання опублікувати їх у блогах, можуть написати на електронну скриньку alla@ye.ua. Звертаємо вашу увагу, що редакція залишає за собою право вирішувати чи публікувати ці тексти у розділі Блоги.


Прошу також зауважити, що у нас є розділ «НарКор», де усі зареєстровані читачі мають можливість публікувати свої новини чи інформацію.


Дякуємо, що залишаєтеся з нами.

Валерій ПУЗІК


БЛОГ

Валерій ПУЗІК

Про автора …Я иду по улице и по парку, и еще где-нибудь, а мысли-то все равно рождаются у меня в голове. Я думаю: «Господи!» — вот что я думаю. Иду по улице, а мысли рождаются. «Господи», — каждую секунду думаю я.

Теги користувача

» Малюючи душу

Бувають витвори мистецтва,
які викликають більше цікавості до їх творців,
а ніж до їх творінь – і, зазвичай, тому, що в цих роботах
часом наштовхуєшся на те,
 що завжди здавалось твоїм, особистим,
глибинним відчуттям і не вільно задаєшся питанням:
хто він, знаючий це про мене , і звідки він це знає?..
Т. Капоте.

 

На вигляд йому літ сорок – п’ятдесят, мімічні зморшки ховались за сивою борідкою, а довге, дивно, що не сиве волосся спадало а ж до плечей. Рухався він повільно, ніби виважуючи кожен крок… Ходили чутки, що коли Володимир ще був хлопчиком, його забрали у приватну школу десь на Глюблінські Болота, де й навчився своєму ремеслу. Дійсно, малювати художник міг – так мені здавалось – у ночі, без світла. Кожна нова картина несла нову, іншу від попередніх, філософію. Пам’ятаю, як здивувалась моя матір коли після трьох тижнів роботи він намалював її двадцятирічною дівчиною на фоні карпатських гір. Так! Вона – гуцула і виросла в пелені природи, але зараз не про це. Тоді звучало тільки одне питання: “Як вам це вдалося?”. Та художник мовчав. Він завжди так робив, коли його щось питали – потім усміхався, ховаючи своє задоволення в бороду. “Раз питають значить вдалось” – мабуть, думав він, а сам шепотів:
- Я малюю душі. Це ваша!
Бувало, що художник зникав на досить тривалий термін. Він закривався у своїй майстерні, яку знімав на місяць-два, на окраїні, в районі Лезнево – і малював.
Ще нікому не вдавалось побачити його там. Ходили навіть чутки, що він займається чорною магією і тому так часто змінював квартири. Бабусі говорили, що коли накладаєш якесь закляття то у домі де робиться приговір обов’язково поселяються злі духи і вони шкодять тим, хто живе у будинку. Та судячи з усього, справа не у цьому, що до мене, то Володимир просто шукав житло подешевше, так як його роботи не купували із-за однієї причини: на полотнах були зображені монстри: старі, покалічені, беззубі.
- Як часто люди не замислюються над тим, що роблять, говорять – казав художник - … а все це впливає на їх душу, на те, якою вона стане після того, як вони помруть.
Мені часто доводилось зустрічати його в парку. Він сидів на лавочці й дивився на плесо по якому дрейфував човен.
Одного разу я підійшов до нього і запитав: “Чи можна присісти?”
Володимир кивнув головою що й означало - сідай.
Ми довго сиділи мовчки, а ж раптом він промовив:
- Я знав людину яка продала свої сни…
Спочатку я не зрозумів.
- Знаєш! Здається безглуздість, божевілля, а насправді…
- А, що сталося з тією людиною?
- Зникла! Зі снами у неї забрали душу…
Таким був наш перший діалог. Кажуть, що художники дивні, але ні… Всьому є логічне пояснення.
Він не хотів пояснювати.
- А навіщо? Все одно вже все розписано.
Минули дні, пройшло ще більше часу і він відкрив свою таємницю.
- Я не сплю.
- Взагалі!?
- Так!
Ми стали зустрічатись, що неділі біля озера на лаві. Майже не говорили, тільки рідко обмінювалися кількома фразами. Можливо, здавалися вони абсурдними, але… їх значення стояло вище усіх людей містечка.
Пам’ятаю одного разу я сильно провинився в школі, а коли повернувся додому мама вже знала усе у вчинила сварку. Саме тоді я вперше побачив зміни в портреті гуцулки – моєї матері. Після сварки фарба на обличчі змінилася – з’явились зморшки, контури губ викривились, а біля очей виступили крапельки – сльози. Я показав матері. Ми не знали, що коїться так як малюнок змінювався на наших очах і тоді вона кинула портрет в стіну. Він упав за ліжко, а мені було наказано не чіпати його.
Наступного дня в мами на обличчі з’явився синець.
Ми взяли портрет і в тому місці, тільки на полотні, була подряпина. Я одразу побіг до художника і розповів усе, а він промовив:
- Я малюю душі.
- І що?
- На картині стан душі. Мить. Вона тимчасова, але час завдає нові ритми і це впливає на душу. Вона змінюється… і картина теж.
- А часто таке відбувається?
- Що саме?
- Зміни на картинах?
- Це залежить від людини. Якщо вона іде по стежці добра то усе пливе у молодість, якщо ж людина схильна до зла, брехні то і зображення тьмяніє, сіріє, старіє…
Він встав з лави.
- Ходімо? – промовив.
- Куди?
- Я тобі покажу…
А в майстерні стояло безліч полотен і всі рухались, змінювались…
- Люди бояться того, про що не знають. Вони бояться і ховаються від своїх страхів, хотять щоби їх жаліли й від цього їх нікчемні життя перетворюються на карнавал масок за якими стоять душі. Ці маски настільки прижились на обличчях, що вже не в силах визначити: що, де і як? Люди самі плутаються. Я хотів би допомогти. Я можу, але вони не будуть. Люди бояться. Але чого? Не вже себе потрібно боятись? Невже так важко поглянути на “мертве” дзеркало своєї душі, яке застигло в очікувані слів, дій та помислів? Невже так важко осягнути істину, яка й без того знаходиться перед очима кожного? Її попросту потрібно розгледіти. Побачити. Відчути.
Я роздивляюся полотна і дивуюся.
Ось пташка в клітці.
Ось дівчина без очей. Сліпа.
Ось портрет в червоному. Це небо.
Ось обернута до нас спиною жінка.
Ось земля, пір’я, пір’я… і крила.
Ось…
І так без краю, без кінця.
Великі, маленькі, масштабні, декоративні, різьблені… станів безліч і всі живі. Рухаються. Хотять вирватись на волю, але не можуть.
- Що буде з ними? – поцікавився я.
- З людьми? – пауза – Те що й завжди. А тепер іди.

Довго не йшло з голови побачене. Я ніби осунувся в потойбіччя і ось коли вибрався хотів осмислити. Та не було як, щось не давало. Кожну хвилину мене все більше і більше затягувало і той видуманий, містичний світ. “Малювати душі” – лунало в голові. Виходили, якщо чесно, якійсь каракулі, але мене не покидали думки про “живу” форму. Тоді я навчався в одинадцятому класі і вже остаточно визначився у який ВУЗ мені вступати. Вагань не було – лишилось тільки вибрати фах. Я обрав живопис. На той час Володимир вже покинув наше містечко – перебрався у село, десь на окраїні Старосинявського району.
Пройшло не мало - не багато, років п’ять з нашої останньої зустрічі. Я вступив у Петербурзьку Академію Мистецтв… Це вже після того, як я отримав диплом у Вижницях по класу образотворчого мистецтва.
Пам’ятаю прогулювався парком, перед від’їздом і Росію. Мама на то час вже померла. Я повідав її могилу і захотівши зібратись з думками вирішив прогулятись. День був на диво сонячний. Я сидів на лавочці – вдивлявся у воду в якій лежав утоплений човен, а ж раптом угледів на іншому боці художника ( таких людей одразу помічаєш і не тому, що всі вони заляпані фарбою. Вони набілені певним магнетизмом). Тоді я відчув. Ні! я знав – то Володимир. Він сидів на тротуарі – малював пейзаж. Я підійшов до нього.
- Як поживаєш?
Він звів погляд на мене.
- Нормально!
- Давно не бачились…
- Що є то є… - після паузи – Ти як?
- Малюю.
- Я знав ким ти станеш. Молодець!
- Я тільки вчусь.
Я сів біля нього.
- Володю, ти… ще малюєш людські душі?
Він поглянув на мене. А в очах читалось страждання, біль…
- Це мій хрест. Я змушений нести його.
- Слухай, а намалюй мою.
- Ні! Не хочу.
- Чому?
- Будь краще таким яким ти є. не зациклюйся на цьому.
- я хочу щоб ти намалював. Розумієш, я їду . Я хочу пам’ятати тебе, хочу згадувати усе, що ти зробив для мене.
Він усміхнувся.
- Знаєш!? Ти помиляєшся. Я, для тебе, ні хто. Пусте місце і, що найважливіше, - ніколи – чуєш! – ніколи не хотів на когось впливати.
- Але ти підштовхнув мене.
- Ні. – заперечив художник – цього хотів ти. І завдяки собі, і тільки собі, ти зробив те, що хотів.
- Ти помиляєшся.
- Можливо. Але це моя думка. Якщо чесно, то я навіть не знаю хто ти…
- В смислі!?
- От дивлюсь на твоє обличчя і розумію, що женешся ти не за своїм…
- Чому?
- Не знаю.
- Поясни, будь-ласка…
- Розумієш, бачити душі, справжню суть людини набагато важче ніж її малювати. Я бачу твою. І мене це не радує. Я бачу її суть, але змінити не можу. Просто не в силі. Саме тому я утікаю. Я теж був схожий на тебе. Хотілось тільки малювати, робити виставки – просто закрутитись у веремії мистецтва і разом з ним прожити всі миттєвості свого життя. В мене немає сім’ї, дітей. Так! Мене пам’ятають. Так! Мої роботи є в Третьяковській галереї, в Луврі, в Барселоні. Вони по усьому світі. Вони розсіяні, але насіння їхнє не проростає. Мені дали дар. Я почав бачити усе, що хотів, а хотілось мені тільки одного – малювати душі. Малювати так щоб усі захоплювались. Так! Я єдина людина в світі чиї картини живуть у собі, змінюються, ростуть. Я малюю мить, але не зупиняю її. Саме тому… Саме в цьому суть. Вийшовши у світ і побачивши людей я лякаюсь. Їх маски приросли до облич так, що вже й не розгледіти хто, де і як… Я утікаю. Так багато зруйнувати аби знайти спокій, але не можу. Я тільки руйную, а насправді…
- Слухай! Допоможи мені…
- В чому? Як?
- Розкажи, як ти робиш це?
- Що?
- Малюєш душі…
- Хлопче ти женешся за примарами. До добра це не призведе.
- Але я вже зробив вибір.
- Про те в твоїх силах змінити…
- Що? Я не хочу нічого міняти в своєму житті.
- …ти можеш змінити…
- Я прошу тебе допомогти, а не вчити…
- Не можу!
- Скажи просто: “Не хочу!”
- Справді. Я не можу.
- Намалюй мою душу.
- Ти хочеш цього?
- Так!
- Тоді іди сідай на лаву і… поміняй мені воду.
Коли Володимир був готовий він пильно поглянув мені у очі. Потім взяв охри і білила. Розмішав їх на палітрі, додав ультрамарину, далі краплаку червоного, бірюзового… Все перемішав.
Я уважно стежив за його рухами.
Я запам’ятовував, а він лише усміхався.
- Ми дуже схожі! – промовив художник.
- В чому? – поцікавився я.
Чорна.
Коричнева.
Фіолетова.
Кольори! Я розбираю їх. Запам’ятовую.
- По рисах. По кольорах.
Пішов перший мазок.
Другий.
- Ми всі ідемо до одного – продовжує він – потрібно тільки знати всі ланки…
Знову ультрафіолет. Крапля червоного. Жовтого.
- Не розмінюйся на дрібниці. Не продавай свого – найціннішого. Я пам’ятаю тебе ще школярем…
- Ви ж говорили…
Він перервав:
- Я багато чого кажу, а ти влови суть… Отже, я пам’ятаю тебе ще школярем. У тебе душа була чиста…
- А зараз!?
- … лишились тільки плями. Не зраджуй собі.
- Це дивно. Я хочу знати. Хочу.
- Ти знайдеш те, що хочеш знайти тільки ось в чому річ… Тобі прийдеться віддати своє. Найцінніше. Ти готовий до цього?
- Так!
- Я намалював. Готово!
- Можна поглянути?
- Ні!
- Чому?
- В поїзді. Я запакую його. В потязі розпакуєш. Тільки пам’ятай, тоді буде кінець. Тоді ти вже нічого не зміниш.
- Добре! Я запам’ятаю…
- Не розмінюйся на дрібниці.
- Я пам’ятаю.

Вокзал.
Дивлюсь на годинник: посадка закінчується через три хвилини. Він говорив відкрити пакунок у вагоні. Мій – тринадцятий. Дивлюсь на квиток – платформа номер сім. Іду тіди.
Мить і я вже кладу сумку на верхню поличку, куртку на гак, пакунок на лежанку.
Думка: “Взяти постіль”. До кондуктора.
Потяг рушив.
Я вагаюсь – відкривати чи ні… Чи дивитись на портрет?
Згадав! Колись Володимир казав, що знав людину яка продала свої сни…
- Говорив таке?
- Так!
- Тоді скажи, що продав ти?
Художник опустив погляд до підлоги.
- Чим пожертвував?
Він оглядається вправо, вліво.
- Що ти зробив аби стати таким? Що?
Володимир взяв олівець і альбом. Відкрив на одній із сторінок й написав:
ПРОДАВ ДУШУ
Дивно, як я міг таке забути.
Розриваю пакунок, розгортаю газету, а намальовано там…
ЧОРНИЙ КВАДРАТ.
Що це?
І усміхаюсь.
Невже така моя душа?


 



Популярні новини

Останні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 04.12.2016
купівля
продаж
Міжбанк
$
25.97
26.01
27.66
27.7
0.41
0.41

Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31