clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt


Шановні дописувачі-блогери! У зв'язку з редизайном сайту, редакція закрила можливість додавати дописи у цей розділ. Однак раді вас попередити, що ми розробили новий розділ «Спецпроекти» у якому й розмістили Блоги. А також дещо змінили умови розміщення дописів у блогах.


Ті з вас, хто готує матеріали і має бажання опублікувати їх у блогах, можуть написати на електронну скриньку alla@ye.ua. Звертаємо вашу увагу, що редакція залишає за собою право вирішувати чи публікувати ці тексти у розділі Блоги.


Прошу також зауважити, що у нас є розділ «НарКор», де усі зареєстровані читачі мають можливість публікувати свої новини чи інформацію.


Дякуємо, що залишаєтеся з нами.

Kabachinska


БЛОГ

Світлана Кабачинська

Про автора

Життя - Вітчизні, честь - нікому

Теги користувача

» Україна вагітна новим вибором

Серед двох сосен
Нерозумно, мабуть, писати про новий вибір у час, коли соціологи кажуть про суттєвий відрив Януковича від інших кандидатів на президентство. Втім, можна й не заглядати в рейтинги: їх видно з того, як почали прогинатися перед Януковичем і його представниками на  місцях декотрі місцеві керівники, як згадали 2004-й і знову почали ревно працювати на нього деякі офіційні ЗМІ – рупори влади, яка поки ще носить у кишенях зовсім інші партійні квитки. Таки життя  нічого їх не вчить і тим паче не додає гідності. Все повторюється: вірнопідданство, холопство і холуйство. Ми спостерігали це наприкінці 2004-го, коли ті, хто щойно переступав через усі закони, вислужуючись перед чинною тоді владою, наступного ж після перемоги Ющенка дня кидався в ноги новим владцям і присягавсь у вірності вже їм. І переможці вельможно прощали й наближали до себе цих, запобігливих, умить забуваючи, хто справді кував їм перемогу. Тож і не дивно, що нині саме так: до виборів ще ген-ген, а найпередбачливіші вже стирають коліна і збивають лоби.
Утім, чого їм дивуватися: в них ні ідеалів, ні принципів, ні переконань. Вони завжди служать тільки собі, цинічно виправдовуючись: “Поглядів не змінюють тільки покійники і дурні”. Бо вони це роблять легко й запросто: до 23 серпня 1991 року були вірними комуністами, 1 грудня 1991 року перекувалися в націоналістів, ще 21 листопада 2004 року запопадливо служили Януковичу, а 27 грудня  2004-го враз опомаранчились. Бувало, правда, що після якоїсь із цих подій добряче трусили душею – та переляк минав швидко (бо без наслідків). Тож вони готові служити хоч чорту з рогами – тільки б залишатися при владі, посаді, бізнесі, впливі.
А ляльководи з найширшими можливостями, тобто з найбільшими грішми або адміністративними важелями, тут як тут: підсовують зневіреному електорату саме своїх кандидатів. Куди, мовляв, ви дінетесь від них – найрозкрученіших і з найімовірнішими шансами перемогти. Адже їх тільки двоє: Янукович і Тимошенко. Тож і вибирайте із цих лих   те, що здається вам меншим.
Що, дійсно, отримає Україна, обравши будь-кого з цих двох?
Практично законсервує нинішню ситуацію: протистояння, безлад, дерибан, аморальність усіх гілок влади. Хто б не виграв вибори – інший не поступиться амбіціями. Країна все так же буде ділитися на “своїх” і “чужих”, і гратиме роль лише відданість вождю, а не якості, необхідні для розбудови України.
За будь-якого розвитку подій так не може тривати нескінченно. Або зруйнується держава, або не витримає народ. І от тоді може повторитися не купований, не найнятий, а справжній Майдан. Тільки  навряд чи він обійдеться без крові.

Вся кандидатська рать
Тим часом ситуація далеко не така однозначна, як може здатись із соціологічних досліджень. Зневірене й розчароване суспільство тільки на перший погляд виглядає інертним та байдужим. Насправді воно шукає інших лідерів, яким можна було б довірити країну. За останніми опитуваннями, 92,1% українців прагнуть нового вибору, нових облич у владі. Тому будь-хто інший, як тільки голосніше заявляє про себе, негайно відчуває зустрічний порив народу.
Згадайте Яценюка, котрий першим, ще з літа, розпочав виборчу кампанію. Кілька всеукраїнських телеефірів, намети й газети – і він став реальним конкурентом фаворитам. Були б вибори тоді – може, Україна вже мала б наймолодшого президента. А так зібралися з силами старші товариші. Та й молоді і теж  при грошах об’явилися конкуренти. Он Тигіпко походив телегонами сцен і дамб, нахмурив брови на білбордах, зробив відкриття: ”Україні потрібен сильний президент!” – і країна, миттєво забувши його боягузливу втечу із начштабу Януковича після програного другого туру на виборах-2004, так радо розкрила обійми, що звідти майже випав Яценюк.
Але ж досвідчені бійці так легко не здаються. І не лише Тимошенко з Януковичем, чиїми портретами, розтяжками й слоганами завішані три чверті українських стовпів. Але й аксакали президентських перегонів, Мороз і особливо Симоненко, що обскакав наразі значно молодших і багатших конкурентів. До речі, доля (в неї є ім’я?) в цій кампанії на диво прихильна до комуніста №1: ще ніколи в нього не було стільки реклами. Це негайно відбивається на рейтингах – і Симоненко вже посідає 4-5 місце в турнірній таблиці.
Цей факт особливо цікавий любителям поламати голову над інтригами, підводними течіями й підкилимними домовленостями кандидатів: хто з ким проти кого дружить, не показуючи це зовні, хто кого підгодовує, приголублює чи нацьковує. Адже саме Симоненко і Тигіпко реально можуть понадкушувати південно-східний електорат Януковича. Хоч він і найстійкіший, і прагне реваншу, і мобілізований на перемогу – та далеко не такий монолітний, як бачиться згори.
Та зарання скидати з рахунку тих, чий підмочений порох у порохівницях просох і здатний якщо й не вбити наповал, то ще добряче присмалити комусь сідниці. Литвин, підстьобнутий першими провальними рейтингами, невтомно колесить містами й селами. І вже отримує віддачу у вигляді громадської підтримки. Особливо симпатизують йому села – за сльози в материн рушник.

“Він не пройде”? Ми проведемо!
Кандидати із так званого другого ешелону переважно топчуться на електоральному полі, яке вважала своїм Тимошенко. Вона ще готова була віддати якісь мочарі Ющенку, та навряд чи сподівалася, що  гурт охочих позмагатися зросте, як кінський табун на вільних випасах. І – кожен претендуватиме на свій гектар і збиратиме з нього врожай, яким ні з ким не збирається ділитись. Демократи дуже індивідуалісти, і в цьому їхня слабкість. А, з іншого боку, вони зазвичай люди розумні, творчі й іноді навіть ідейні – і в цьому їхня сила. Та коли ці ідеї оволодіють масами, щоб стати рушійною силою потужних подій, здатних повести країну вперед? Адже так загальмували цей рух, підірвали віру в демократичні перетворення помаранчеві лідери, яким палко повірив народ і які так болісно його розчарували.
Останній, 27 листопада, телеефір Ющенка на “Інтері” нагадав нам його в 2004-му: патріотичного, переконливого, дотепного. Неможливо було відірватись від екрана. І так само неможливо було позбутися тягаря пам’яті п’яти останніх літ, коли на наших очах згоріло синім полум’ям гасло “Не словом, а ділом!” – бо і слова найчастіше були лайливими, і діла далекими від обіцяних на Майдані, і, найприкріше – навіть від правильних і хороших слів до реальних конкретних справ відстань так і зосталася нездоланною.          
Це й лякає наразі багатьох прихильників нових кандидатів: що за словами не стоятимуть діла. Та ще дужче непокоїть людей той факт, що обраний ними кандидат виявиться непрохідним – і голос пропаде. “ Тільки Гриценко  здатний на краще змінити країну, – каже мені знайомий медик. – З ким не розмовляю – всі так вважають. Але ж він не пройде”.  “А як вам Тягнибок? – обережно цікавиться моя колега, людина з величезним життєвим досвідом. – Хочу за нього проголосувати. Але ж він непрохідний”. “До смерті буду підтримувати комуністів, – не сумнівається літній сусід. – Шкода, що влада вже не буде в них”. “Доки живий, хочу побачити націоналістів при владі, – вже не перші вибори повторює наш приятель поважного віку. – Може, хоч ці щось таки зроблять для України. Та де ж їм набрати тих голосів?”
У нас. У нас ці голоси. Може, їх поки що забракне комусь із наших обранців для президентства. Та, чим більшу підтримку отримає кожен із них на цих виборах – тим більше буде в нас надій на незворотність демократичних процесів у країні. Тим більше буде в них можливостей провести своїх соратників у ради різних рівнів. І, якщо вони там не торгуватимуть нашими голосами, а працюватимуть на Україну, то – зростатиме і наш вплив на прийняття потрібних для країни рішень, і їхні шанси на майбутніх виборах. Тож  голоси, віддані різним кандидатам, не пропадуть. Бо саме “непрохідні” кандидати завтра можуть стати серйозною силою, з якою муситиме рахуватися переможець, а згодом саме з їхньої когорти може вирости наступний український президент.
Утім, усе може статися значно раніше й по-іншому, ніж  наразі думається нам.      

теги: немає тегів
27 Грудня 2010, 01:17:59 484 0



Популярні новини

Останні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 07.12.2016
купівля
продаж
Міжбанк
$
26.1
26.14
28.03
28.06
0.41
0.41

Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31