clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt


Шановні дописувачі-блогери! У зв'язку з редизайном сайту, редакція закрила можливість додавати дописи у цей розділ. Однак раді вас попередити, що ми розробили новий розділ «Спецпроекти» у якому й розмістили Блоги. А також дещо змінили умови розміщення дописів у блогах.


Ті з вас, хто готує матеріали і має бажання опублікувати їх у блогах, можуть написати на електронну скриньку alla@ye.ua. Звертаємо вашу увагу, що редакція залишає за собою право вирішувати чи публікувати ці тексти у розділі Блоги.


Прошу також зауважити, що у нас є розділ «НарКор», де усі зареєстровані читачі мають можливість публікувати свої новини чи інформацію.


Дякуємо, що залишаєтеся з нами.

Kabachinska


БЛОГ

Світлана Кабачинська

Про автора

Життя - Вітчизні, честь - нікому

Теги користувача

» Як мрію перетворити на мету

20 років тому український народ вибрав для України складний шлях до незалежності

Трохи спогадів
- Голосуйте за Цолновола! – так 1 грудня 1991 року проводжала нас на виборчу дільницю наймолодша донька. Старші ще спали – а їй, п’ятирічній і дуже політично підкованій, нетерпеливилося дати батькам напуття, кого обирати Президентом – бо ж раптом щось наплутають і зроблять не так.
Та ми були слухняними батьками - й проголосували за В’ячеслава Чорновола. Таких, як ми, виявилося в Україні близько 25%. Ще кілька відсотків отримали на виборах Левко Лук’яненко та Ігор Юхновський (демократи й тоді не вміли об’єднуватися). Але переважну більшість голосів здобув на той час Голова Верховної Ради Леонід Макарович Кравчук – і став першим українським Президентом.
Такий результат був передбачуваним. Україна і тоді була дуже різна за політичними вподобаннями. Кравчук насамперед був вибором номенклатури, яка майже вся як один перейшла в уже проголошену незалежною Україну  з СРСР. Але він був і реальним вибором більшості українців - як завжди, обережних, розважливих і поміркованих, звиклих слухатися влади і, основне, свого внутрішнього голосу, який лякав безперестанку: «Тільки б не було війни». Для них Чорновіл був страшним бандерівцем і тюрмаком – дарма що саме він і такі, як він, насправді, ціною власного життя і здоров’я, боролися за незалежність України, якій того ж таки дня, на всенародному референдумі, 90,3% виборців сказали «Так!».
Ті вибори наприкінці 1991 року наче запрограмували наше майбутнє. Ні, не так. Вони випукло показали, яким воно буде: зітканим з парадоксів, маніпулятивним з боку влади і тупо роз’єднаним у демократичному таборі – за, як би це м’якше сказати, мовчазного потурання народу. Бо хіба не парадокс: учорашні компартійні лідери, що до останнього були вірними холуями Москви, як тільки відчули небезпеку опинитися під  руїнами імперії, негайно проголосили про вихід із неї і почали потужну пропагандистську кампанію за  всенародну підтримку незалежності України. При цьому вони опиралися на здобутки націонал-демократів – але протиставляли їм свого (єдиного!) кандидата, плоть від плоті компартії. А демократи, все усвідомлюючи і розуміючи, і люблячи Україну над усе – життям це довели! – ну ніяк не могли примиритися з незначними програмними розбіжностями і дрібними особистими недоліками один одного – і пішли на вибори поодинці, взаємопоборюючи себе і тим самим зменшуючи шанси на перемогу демократії в Україні.
«Так» незалежності і Президент Кравчук – укупі було миттєвим правдивим зліпком української нерішучості, патологічної схильності до  компромісів і, що найболючіше, невизначеності майбутнього шляху.  Що й гарантувало «довгу дорогу в дюнах» для Української держави. Точніше – її багаторічне топтання на місці. Коли двадцять літ позаду – а довкола все той же пострадянський ландшафт, тільки вкрай зношений, обдертий і злиденний.
Утім, за сам референдум про незалежність Кравчуку слід подякувати. Цифри підтримки там справжні: тоді в Україні ще не знали, що таке фальсифікації. Тож вибір народ зробив. А от як його втілив…

Будь реалістом: вимагай неможливого
От би це гасло революційних французьких студентів 1968 року засвоїти українцям. Може, тоді все було б інакше. 
Але 1991-го, після перемоги Кравчука, думалося: може, це й добре. Чорновіл такий радикальний, а Україна велика, повільна й настільки радянська - це ж випробування країни на розрив. А тепер, з історичної відстані вже збагнувши, наскільки сприятливим був той час для справді поворотних перетворень – у світоглядних (мова, освіта, церква, європейський вектор розвитку) питаннях насамперед, і маючи перед собою приклади прибалтійських країн, Чехії, Словаччини, Польщі, - тільки лікті залишається кусати: втрачений шанс.
Для народу втрачений. Бо номенклатура свого не упустила. Другий її Президент, на цей раз із «червоних директорів» - Леонід Данилович Кучма, - так і не дочекавшись від суспільства відповіді на своє питання: «Скажіть, що вам побудувати – і я побудую», зробив це як знав сам. За десятиліття його правління активи потужної економіки, яка входила до десятки наймогутніших економік світу, за безцінь перейшли в бездонні  кишені олігархів. Відтак найбільша європейська держава перетворилася в типову бананову республіку, де кілька родин практично володіють усім національним багатством.
Це викликало Помаранчеву революцію. Та вона, на жаль, стала ще одною несправдженою надією українства. Чвари між двома українськими лідерами, Ющенком і Тимошенко, привели до влади Януковича, якому народ відмовив у довірі 2004-го. І наразі Україна – в ХХІ столітті! – демонструє риси типового феодалізму. «Середній клас», тобто дрібний і середній бізнес, який є базовим для економік демократичних країн, нині свідомо знищується або заганяється в тінь.
Зате всевладдя олігархії вражає. За даними журналу «Кореспондент», статки найбагатшого в Україні Ріната Ахметова лише за 2010 рік зросли з 17,8 мільярда доларів до 25,6 мільярда. Трудився в поті чола над зростанням капіталів не тільки він: якщо у 100 українських мільйонерів 2010 року вони дорівнювали 66,5 мільярдам доларів, то 2011-го – вже 83,07 мільярдам. Та й кількість фантастично багатих людей зростає також: за підрахунками журналу «Фокус», лише протягом останнього року в Україні з’явилося 14 мільярдерів: було 7, а стало 21 – з сумарним обсягом статків у 58 мільярдів доларів. За твердженням ЗМІ, за рік доларовим мільйонером став також старший син Президента – Олександр Янукович, стоматолог, у якого наразі різногалузевий бізнес: банківський, будівельний тощо.  
Цим цифрам можна було б радіти, якби вони відображали активний розвиток економіки. На жаль, це не так. В Україні мільярди кількох осіб нагромаджені за рахунок зубожіння мільйонів решти. Порівняйте: вся витратна частина державного бюджету на 2011 рік складає 321,92 мільярди гривень – тобто близько 40,7 мільярдів доларів. Капітали найбагатших – наслідок безбожної експлуатації ще радянської економіки, критично низької вартості робочої сили і дешевих енергоносіїв, за які держава Україна всі ці 20 років платить усім чим може, із суверенітетом включно. Це зробило український експорт сировинним і критично залежним від світової кон’юктури цін: адже 35% експорту – сталь – дає 11 мільярдів гривень; усе інше – 20 мільярдів.
Тож гаслом французьких студентів озброїлися хіба що українські олігархи з номенклатурою вкупі – і забрали в народу все. А народ  цьому зухвалому визискуванню не протиставив нічого – крім бажання виїхати геть. За різними підрахунками (чомусь на диво розгублена в цьому питанні статистика), за кордоном працюють від 2 до 7 мільйонів українців. Близько 40% дорослого населення теж мріють жити подалі від України. Серед молоді таких – 82%.

Починати ніколи не пізно
Причиною становища, в якому опинилась Україна, багато хто вважає  незалежність. Упритул не бажаючи бачити успішних держав поруч – Литви, Латвії, Естонії, які стали незалежними одночасно з нами (хоч і з незмірно гіршими економічними передумовами) – але одразу визначились, куди їм іти і з ким дружити: в Європу, з європейцями.
«Та вони ніколи не були нашими», - відмахуються від цих зразків наші співгромадяни, тим самим наче визнаючи себе – і всіх українців – приреченими  вічно животіти десь там, на світових задвірках. І навіть чують якісь голоси: то патріарха Кіріла, що скликає їх в «Рускій мір», то Владіміра Путіна, що манить у новий Євразійський Союз – не в Радянський, ні, де бодай декларувалася рівність, а – з Росією на чолі. Не тому, що в Росії передова економіка (бо економіка в Росії вкрай відстала) – а тому, що в неї багато газу і ще більше імперських амбіцій.
А у нас є чимало завжди готових куди-небудь притулитись. Від усього відмовившись – тільки б ні за що не відповідати.
Мусимо визнати: 1991 року більшість українців вибирали незалежність разом із Кравчуком – бо бачили в цьому поєднанні продовження радянського способу життя, коли держава відповідає за все і вирішує за всіх. І виявилися не готовими до відповідальності, яка неминуча при самостійності і без якої неможливий демократичний розвиток суспільства і держави. Переклавши цю відповідальність на так звану еліту -  на жаль,  непатріотичну, а іноді й неукраїнську за суттю, позбавлену державницького мислення і державних інстинктів, - народ самоусунувся від державотворення, що завжди мусить бути спільною справою лідерів і народних мас. А в результаті – «маємо те, що маємо». І це, що маємо сьогодні, значно гірше за ті стартові умови, в яких була Україна 1991-го.
Проте поганий досвід – також урок. Однак тільки для тих, хто хоче вчитися. І сьогодні, відзначаючи 20-річчя української незалежності, маємо сказати собі: все, досить мовчати, відступати і віддавати. Час згадати, про що ми мріяли, голосуючи за незалежність – про вільну, демократичну, багату Україну – і зробити цю мрію метою. Бо, як відомо, наші мрії – це задум Бога щодо нас. А мета – це мрія, обмежена термінами виконання.
Попри все, що відбувається зараз – ми здатні її досягти. Якщо будемо єдиним народом, свідомим своєї сили і  відповідальності за сьогодні і завтра рідної Вітчизни.

теги: 1 грудня,референдум,україна,незалежність
1 Грудня 2011, 14:03:58 1690 0



Популярні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 06.12.2016
купівля
продаж
Міжбанк
$
26.08
26.13
27.99
28.03
0.41
0.41

Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31