Гаряча тема:
- Війна
Ворон підлетів і сів мені на плече. Він приніс мені послання, яке я прочитав у його очах. Воно – це страх перед тим, який буде взавтра пейзаж після битви. Я бачив такі поля. Я відчував біль поразки і радість перемоги. Це все було у моєму житті. Було…
Ми довго йшли до своєї цілі. Та ось вона перед нами.
Я бачу мури міста, а ворон бачив його з висоти. Він бачив його усе: хто і де? Він приніс мені звістку, та я не хочу сприймати її.
Боюсь.
Птах сидить на моєму плечі. Мовчить. Тільки пильно, опустивши голову, дивиться мені в очі…
Взавтра буде бій.
Останній бій.
До нього ми йшли і готувалися усе своє життя.
“Мій Ворон, що ти приніс мені? Яке воно твоє послання? Яке? Дай мені знак. Дай сили повірити у перемогу нашого народу в цій тисячолітній війні. Хто там за муром? Хто? Хто наш ворог?”
Я знаю, ми повинні бути сильними; ми повинні іти далі – до кінця.
Ворон. Я бачу в твоїх очах страх.
Ти єдиний хто бачив серце Вавилону. Серце Тьми.
Я боюсь читати послання, але мушу…
Мушу.
Що там за мурами?
І я читаю: СМЕРТЬ.
Але чия?
Та ворон відвертає голову.
Чия смерть? Покажи мені…
А у відповідь тиша.
Вавилон вкривається вогнями. Їх тисячі. Навкруги у чорній безвісті ночі виринає звук. То клич до бою…
Чуєш гул!?
Вони ідуть. То МАВРИ. Їх фігури виринають із сірого туману прерії.
Ворон здіймається в повітря.
Він все вище і вище… А ми тут – гинемо під копитами Вавилонських звірів.