clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt


Шановні дописувачі-блогери! У зв'язку з редизайном сайту, редакція закрила можливість додавати дописи у цей розділ. Однак раді вас попередити, що ми розробили новий розділ «Спецпроекти» у якому й розмістили Блоги. А також дещо змінили умови розміщення дописів у блогах.


Ті з вас, хто готує матеріали і має бажання опублікувати їх у блогах, можуть написати на електронну скриньку alla@ye.ua. Звертаємо вашу увагу, що редакція залишає за собою право вирішувати чи публікувати ці тексти у розділі Блоги.


Прошу також зауважити, що у нас є розділ «НарКор», де усі зареєстровані читачі мають можливість публікувати свої новини чи інформацію.


Дякуємо, що залишаєтеся з нами.

Kabachinska


БЛОГ

Світлана Кабачинська

Про автора

Життя - Вітчизні, честь - нікому

Теги користувача

» ПОПІЛ СВОБОДИ СТУКАЄ В НАШІ СЕРЦЯ

Та чи знаходить там відгук?

Ліквідація
Указ про перенесення Дня Свободи з 22 листопада на 22 січня Віктор Янукович підписав буквально за пару днів до Нового року. Такий от своєрідний подарунок під ялинку. Хоча – чому під? Цей указ цілком заслуговує увінчати ту «йолку», якою нова влада цього року геть спотворила столичний Майдан Незалежності. Бо ж по йолці, так би мовити, і шапка: символічна крапка, поставлена владою на українському пориві до волі й незалежності.
Для всіх очевидно, чому з кількох десятків свят, яким давно вже тісно в українському календарі, для ліквідації був обраний саме День Свободи. Дуже вже муляв він душу й пам’ять чинній владі. Саме 22 листопада 2004 року розпочалася Помаранчева революція – масовий народний протест проти фальсифікації результатів президентських виборів. Тож для мільйонів українських громадян, які тоді нарешті усвідомили себе людьми, а не бидлом, 22 листопада  – особливий день. А для Віктора Федоровича  – найбільший кошмар його життя.
Кажуть, він досі вірить, що революція була організована на американські гроші. У це ж щиро вірили і мільйони його прибічників на сході й півдні України: пояснити собі якось інакше, чому їхній обранець не прийшовся до душі 52% українських виборців у 2004 році, вони не могли аж поки таки не обрали своє чудо – бо тільки тепер зрозуміли все.
Понад те: цю ж байку клеврети Януковича сумлінно впроваджували в мізки всіх інших громадян. Пам’ятаю, як за «помаранчевої» влади за «круглим столом» усіх політичних сил в Хмельницькій облдержадміністрації розпинався про «проплачені американцями» акції  Михайло Войтюк. Я запитала його тоді, де він був восени 2004-го – на Донбасі чи на Марсі? Бо, якщо тут, у Хмельницькому, то нехай би показав бодай одного з учасників багатотисячних майданних протестів, який прийшов туди за гроші.
Та Войтюку не дивувати: він – штатний ідеолог обласної організації Партії Регіонів. Щоправда, обласний рівень уже не дуже його влаштовує: Михайло Дмитрович не проти стати ідеологом усієї партії, позаяк там, на його думку, в цій галузі справжніх проффесіоналів бракує. Воно й справді в столиці було б ліпше. Бо тут з ким працювати, якщо всі районні керівники як можуть ухиляються від участі в мітингах: Михайлу Дмитровичу немає з ким і гасла прокричати. Не тому, звісно, ухиляються, що не вірять у свою партію. Просто – «арабської весни» бояться.
Протести вічно покірних арабів, між іншим, теж приписують американцям. «Кляті янкі», на думку російського екс- і майбутнього російського президента Владіміра Путіна,  винні й у мітингах російської опозиції після фальсифікованих виборів у Государственную Думу. Бо, справді, не себе ж йому в цьому звинувачувати. І не великий російський народ, безумовно щасливий від того, що двоє маленьких чоловічків з наполеонівськими комплексами в нього на очах передають один одному президенство в його великій країні; а він – суто для блєзіра – мусить підтверджувати демократичність цього процесу походом на виборчі дільниці.
Тож і Віктору Януковичу психологічно комфортніше і простіше так вважати – аніж усвідомлювати, що оцей от народ, який таки ось обрав його Президентом, може його президенства й позбавити. Це ж подумати тільки!.. Ні, краще й не думати. І не допускати подібних думок у головах цього народу.
Без офіційно узаконеного свята, здається йому, це легше буде зробити. Тим паче, що, як пояснила прес-служба Президента, свято перенесено «на прохання людей». Трактування дій влади ну майже як в СРСР. Тільки там було б «на прохання трудящих». Ну, а в нас, очевидно, листи в Адміністрацію Президента писали ті конкретні люди, яких стосувалося передвиборне гасло Януковича: «Країна для людей».  
    
Реакція
Решта населення в цій країні у передноворічні дні, природно, була зайнята зовсім іншим: підготовкою до Нового року. У нас це свято, за радянською звичкою, досі важливіше за Різдво – тому вже, що приходить першим, і найбільші почесті й вгощання дістаються саме йому. Та й узагалі нас у ці різдвяно-новорічні дні можна брати тепленькими: хоч усі свята в календарі повідміняй (крім, звісно, вихідних і Дня защітніка Отчізни 23 лютого – нєт, етіх нє трож, ето святоє) – ніхто й не почухається і ні від тарілки, ні від телевізора не відсунеться.
Утім, ми такий народ не лише у святкові дні.
От скажіть, хто у Святий вечір, коли прийнято класти миску й ложку на святковий стіл  не лише для душ померлих родичів, а й для випадкового подорожнього, поставив тарілки-виделки для Юри і Юлі? Чи за їхнє здоров’я помолився у церкві або бодай підняв чарку за них на Різдво – коли небо єднається з землею і Господь чує всі наші молитви, всі прохання, всі бажання?!
А вони ж за нас сидять у тюрмі.     
Дарма сидять. Нам не треба героїв. Наш народ не любить героїв – інакше він ніколи б не дозволив ні позбавити волі Тимошенко і Луценка, ні позбавити звань Героїв України  Бандеру і Шухевича. Хоч перші у в’язниці вільніші за тих, хто їх посадив, а другі – герої України і її безсмертна легенда незалежно від президентських указів чи рішень судів. Та і воля одних, і звання інших потрібні насамперед нам. Бо не буває народу без героїв: населення стає народом тільки тоді, коли  бореться за свою свободу, не шкодуючи ні здоров’я свого, ні життя.
А в нас люблять нещасних і бідних – кому можна поспівчувати і на кому можна проявити своє милосердя, і на чиєму тлі кожен здається собі кращим, багатшим і достойнішим, аніж є насправді. Від бідних можна відкупитися монеткою і почуватися щирим і добрим.
А за героями треба йти. Треба підтримувати їхню міць своїми слабкими силами. Треба бути готовим на жертви і на самопожертву.
А за ситим столом думається не про жертви – а тільки про жерти.
Та й телевізор показує і розказує, що не так уже й погано там Юрі і Юлі: не камери, а просто заглядєньє – не в кожного вдома такі умови. І це чомусь радо передається з уст в уста – бо ж ніби виправдовує тих, що сидять не в камерах, а за святковими столами.
Телевізор багато чого показує. І не отямишся, коли перестаєш бути собою, а стаєш телевізійним клоном: живеш життям його кіногероїв, думаєш, як він. Тобто – перестаєш думати зовсім. Он всеросійський центр вивчення громадської думки оприлюднив результати опитування, кого росіяни вважають елітою російського суспільства 2011 року. Першість, без сумніву, в Путіна – 58% підтримки. На другому місці – Медведєв: 42% голосів. У десятці також Алла Пугачова, Жириновський, Зюганов, мільярдер-кандидат у президенти Міхаїл Прохоров, патріарх Кіріл, співак Філіп Кіркоров і телеведучий Андрєй Малахов. До Топ-25 потрапили Максім Галкін, Ігорь Крутой, Нікіта Міхалков, Ніколай Басков, Сєргєй Бєзруков, Сєргєй Собянін, Ксєнія Собчак, Стас Міхайлов і Іосіф Кобзон. Не письменники, не вчені, не спортсмени навіть – а тільки ті, кого нескінченно демонструє росіянам телевізійний екран: шоумени – що в політиці, що на сцені, що на церковному амвоні.
Провів би хтось в Україні подібне опитування – результат був би такий же. Майже такий же, бо серед нашої «еліти» опинилася б щонайменше половина з перерахованих росіянами. Адже наш телевізійний екран цілеспрямовано годує нас цими, чужими, обличчями – аби стали своїші від своїх. Тим більше, що й начебто свої від цих чужих майже нічим не відрізняються: та ж – чужа – і мова, і пісня. І логіка, й політика. І вже, здається, і труба.
То що ж дивуватися, що День Свободи зник з календаря?
Він може бути лише у вільних людей.

теги: день свободи,віктор янукович,указ
16 Січня 2012, 15:26:23 1779 0



Популярні новини

Останні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 07.12.2016
купівля
продаж
Міжбанк
$
26.1
26.14
28.03
28.06
0.41
0.41

Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31