clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt


Шановні дописувачі-блогери! У зв'язку з редизайном сайту, редакція закрила можливість додавати дописи у цей розділ. Однак раді вас попередити, що ми розробили новий розділ «Спецпроекти» у якому й розмістили Блоги. А також дещо змінили умови розміщення дописів у блогах.


Ті з вас, хто готує матеріали і має бажання опублікувати їх у блогах, можуть написати на електронну скриньку alla@ye.ua. Звертаємо вашу увагу, що редакція залишає за собою право вирішувати чи публікувати ці тексти у розділі Блоги.


Прошу також зауважити, що у нас є розділ «НарКор», де усі зареєстровані читачі мають можливість публікувати свої новини чи інформацію.


Дякуємо, що залишаєтеся з нами.

Валерій ПУЗІК


БЛОГ

Валерій ПУЗІК

Про автора …Я иду по улице и по парку, и еще где-нибудь, а мысли-то все равно рождаются у меня в голове. Я думаю: «Господи!» — вот что я думаю. Иду по улице, а мысли рождаются. «Господи», — каждую секунду думаю я.

Теги користувача

» Історія снів (уривок 30-тий)

Художник Валерій ПУЗІК

Художник Валерій ПУЗІК

 

30.

На вулиці холодно. Йде дощ. Пронизливо, зі свистом, вітер заглядає у стріхи, в яких ховаються горобці. Одягаючись по-тепліше Маша вийшла на вулицю. Швидко перебігла подвір’я. Кухня привітала її запахом борщу зі сметаною.

Погода зіпсувалась ще вчора. Після того, як знайшли Юзика.

Хмари насунули з півдня. Темні. Грозові. Вони свинцевими гронами нависали над навколишніми селами. Застигали. Мовчали. Чекали.

Штиль мав запах горяного очерету.

Попіл літав у повітрі.

 

Щось змінилось!

Саме це насторожило дівчинку.

Погляд. Її погляд щось шукав у навколишньому…

…щось не таке…

Проте не знаходив.

…і це ще більше лякало її.

Маша стояла посеред кухні.

В шибу розбилось кілька великих крапель. Звук – як завжди. Такий, як має бути. Він пробивав свідомість дівчинки. Вона повернула голову у сторону вікна. Вологі потьоки сповзали вниз.

(Все це повільне. Мить, ніби застигла. Вона окутала тривожну – але все ж таки – гармонію).

 

Дзинь-дзинь.

Знову!?

Дзинь-дзинь.

Десь поруч.

Дзинь-дзинь.

І голос:

  • Маша! – такий знайомий.

Марія зробила крок назад. Крізь щілину відчинених дверей вона побачила фігуру хлопчика, яка стояла в півоберту до неї. Обличчя не видно.

  • Михасько! – злетіло з уст.

Дзинь-дзинь.

…і голос знову повторився:

  • Маша!

Дівчинка виходить…

Її тіло на фоні неба.

Вершки дерев коливає вітер.

  • Мама говорила, що ти приїхав учора!

Дзинь-дзинь.

  • Міша! – Марія зупиняється. Фігура повертається до неї через праве плече.

Синій відтінок блідого обличчя спрямовує на неї пару своїх очей.

Дзинь-дзинь.

Хлопчик усміхається.

Страх стискає горло дівчинки.

З болем вона ковтає слину.

  • Хто ти?

Він усміхається.

[Німа сцена]

Його рука повільно піднімається вгору. Тонкі, довгі пальці торкаються кінчиків волосся на її голові. Його очі. У погляді дуже багато жалю. Губи шепочуть:

  • Мама…

(пауза)

  • … сьогодні вночі померла…

Коли він доторкнувся до шиї дівчинки – їй зробилось неймовірно холодно.

  • Ходімо!
  • Куди?
  • Побачиш…

Й без думок…

…без страху…

…вона зробила крок за ним…

 

ГОРИ.

По кам’яній поверхні Марія бігла за ним.

- Стій! – просила вона.

- Давай швидше… - кричав він утікаючи…

- Зажди! Я не можу більше!

-  Сюди… - і звертав у чергову ущелину.

Сосни й кедри били їх пучками хвої… по-обличчі, по-тілі – гілками.

Кам’яні схили.

Вітер.

Краплі дощу.

Все закручувалось у веремії стихійного каяття.

Гори приймали дівчинку вороже.

  • Ч-ч-ч-чу-у-у-уж-ж-ж-жа-а-а-а! – лунало зусібіч. Ніби передзвоном… летіло… крутилось… лякало… і знову кричало:
  • Ч-ч-ч-чу-у-у-уж-ж-ж-жа-а-а-а!

Хто і звідки?

Хто?

Тук-тук!

Тук-тук! – серце рвалось у грудній клітці ніби просилося на волю…

Хлопчик віддалявся і манив її за собою.

Жестами.

Рухами.

Емоціями.

Він пірнав під гілки хвої. Зникав під тінями столітніх кедрів і звав… звав Марію за собою.

  • Ч-ч-ч-чу-у-у-уж-ж-ж-жа-а-а-а!

Все сповзало у нереальний потік образів серед якого губилася фігура того, за ким вона йшла.

Небо плакало.

Вітер штовхав Марію у спину.

Мить…

…і вона виходить на галявину…

Зупинилась.

Очі опустила вниз.

 

По кам’яних брилах повзла фігура людини. Темний від бруду одяг, шкіряні лати, босі ноги – (Марія знала) – то відьмачка. В околиці всі чули про неї. Кожен знав, що вона є, проте бачити її доводилось одиницям

  • Ти знову тут!? – гаркнула вона в  протилежну сторону від дівчинки. Потім піднялась над каменем – Що сьогодні?

Далі за брилами промелькнула спина хлопчика.

  • Адаме!

(кілька секундна пауза)

  • Стій! – але хлопчик біжить далі. Він ніби не чує голосу – Стій!

Відьмачка стає у повний ріст. Її чорне волосся  розвіває вітер. Повільно вона розводить руки в сторони. Фігура опускається – готується до стрибка…

  • Ні!

Іншим голосом:

  • Не йди!

Далі повільніше:

  • Сину…

Відьмачка робить ривок угору.

Її постать в повітрі завмирає…

… через мить щось темне й не зрозуміле котиться за хлопчиком…

Чи звір то?

Чи щось інше – невідомо!

Важко зрозуміти суть природи цієї істоти…

…Марія відчуває присутність Нечистого…

Залишаючись на місці вона все ж таки бачить шлях погоні зі сторони. Піднімаючись в повітрі її погляд летить за невідомим.

Хлопчик озираючись падає. Тут вже немає його крику – лише вираз обличчя, а в погляді страх. Печера. Темрява. Холод. Клуби пару з ніздрів і роту. Уривками свідомість дівчинки будує навколишню дійсність. Тут присутнє каміння. Світловий потік із двору кудись зникає. Важке дихання. Чиє? – немає значення. Горять свічки. Це кімната. Хлопчик зупиняється. Перед вогниками воскових факелів стоїть, спиною до нього, чорна пляма людського тіла.

Голос ніби розриває німу сцену. Він розбиває усе на клапті фраз та образів:

  • Сину!

Її обличчя таке знайоме. В тусклому освітленні проглядаються тільки контури щоки і вологість очей:

  • Чому ти тут?
  • Я бачив його…
  • Кого?

На камінці лежить величезна товста книга.

  • Мамо, він ішов за мною…

Жіноче обличчя на очах старіє. З’являються зморшки. Брови піднімаються вгору.

Обличчя.

Це…

… Ліда…

  • Минь-минь! – промовить вона. Її порепані та сухі губи продовжуватимуть шепотіти далі…  Ледь чутно. Непомітно.  Слова злітатимуть й тривогою окутають плечі дівчинки. Марія відчує щось, але усвідомити відчуття не зможе.

Жінка повернеться в сторону:

  • І ти тут? – скаже ніби до присутньої Марії…

Потік повітря потушить свічки.

Темрява.

ПОЧАТОК  ye.ua

Повний текст за посиланням www.screenplay.com.ua

теги: історія снів,повість,уривок
24 Березня 2012, 17:13:23 1608 0



Популярні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 03.12.2016
купівля
продаж
Міжбанк
$
25.97
26.01
27.66
27.7
0.41
0.41

Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31