clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt


Шановні дописувачі-блогери! У зв'язку з редизайном сайту, редакція закрила можливість додавати дописи у цей розділ. Однак раді вас попередити, що ми розробили новий розділ «Спецпроекти» у якому й розмістили Блоги. А також дещо змінили умови розміщення дописів у блогах.


Ті з вас, хто готує матеріали і має бажання опублікувати їх у блогах, можуть написати на електронну скриньку alla@ye.ua. Звертаємо вашу увагу, що редакція залишає за собою право вирішувати чи публікувати ці тексти у розділі Блоги.


Прошу також зауважити, що у нас є розділ «НарКор», де усі зареєстровані читачі мають можливість публікувати свої новини чи інформацію.


Дякуємо, що залишаєтеся з нами.

Kabachinska


БЛОГ

Світлана Кабачинська

Про автора

Життя - Вітчизні, честь - нікому

Теги користувача

» Віктор Ющенко: місце в історії

Галерея портретів кандидатів на президентство, що з жовтня 2009 року публікується в газеті “Є Поділля”, не випадково завершується портретом чинного Президента Віктора Ющенка. Тоді як 17 його конкурентів оцінюються за намірами або за зробленим на інших посадах, Віктор Андрійович мусить агітувати за себе, насамперед звітуючи про попередні п’ять років діяльності на посту Президента України.
 Віктор Андрійович Ющенко народився 23 лютого 1954 року в селі Хоружівці на Сумщині в учительській сім’ї. Після закінчення в 1975 році Тернопільського фінансово-економічного інституту кілька місяців до армії пропрацював у колгоспі  помічником головного бухгалтера. Після служби був економістом, керуючим райвідділенням Держбанку (1976-1985 рр.). У 1985-1993 роках займав керівні посади в столичних банківських установах, у 1993-1999 роках – у Національному банку України. Захистив кандидатську дисертацію з економіки. З  іменем голови Нацбанку Віктора Ющенка  пов’язане введення в Україні гривні. З цього часу зростає авторитет і популярність головного банкіра країни, що й приводить його 1999 року, в кризовий для України період, на посаду Прем’єр-Міністра.
Успішна діяльність уряду і відтак посилення впливу й популярності його очільника, як не парадоксально, 2001 року спричинили відставку Кабміну: президент Кучма був надто ревнивим до чужих успіхів. Однак зароблена тоді довіра співгромадян стала для Ющенка найважливішим капіталом. На парламентських виборах 2002 року вона забезпечила очоленому Ющенком блоку “Наша Україна” найбільшу кількість місць у Верховній Раді, а на президентських виборах 2004 року масовий народний протест проти фальсифікації підрахунку голосів, що увійшов у національну та світову історію як Помаранчева революція, зробив кандидата від опозиції Віктора Ющенка Президентом України.

Той самий Ющенко
27 грудня, у переддень нового 2010 року, Віктор Ющенко зустрічався з хмельничанами. Той, хто уважно стежить за прямими трансляціями по УТ-1 його виступів у інших обласних центрах, які відбувалися чи не щодня,  зрозуміло, почув черговий варіант однієї і тієї ж промови. Та люди в залі слухали її заворожено – і, анітрохи не втомлені двогодинним спілкуванням, проводжали Президента оваціями. Перед ними постав той же Ющенко, що й на Майдані п’ять років тому – і, як і п’ять років тому, просто й доступно говорив про ті ж непроминальні для українства цінності: мову, історичну пам’ять, єдину помісну церкву... І, як і тоді, його слова лунали настільки щиро, що негайно знаходили відгук у серцях людей: промова щоразу переривалась оплесками.
 Мабуть, якби голосування відбувалося в той же день, то майже всі присутні в залі негайно підтримали б саме Ющенка. А от уже через кілька днів – хтозна. Бо враження поступилися б місцем аналізу – і замість захоплення присутні виставили б Президенту величезний перелік претензій. Адже за п’ять минулих літ можна було б якби й не зробити, то суттєво наблизити щось із того, про що так красиво мріяв Ющенко і тоді, і тепер. А, оскільки  цього немає, то натомість і виникло в суспільстві величезне розчарування вчорашнім кумиром. 
Хоч Віктор Андрійович називав якісь цифри – інвестицій, скажімо, - що мали б підтвердити поступальний рух України вперед саме завдяки його президентству. Та якось негарно так виходило: наче в усьому доброму, що сталося за цей час, заслуга Президента Ющенка, а у всьому поганому – вина Прем’єр-Міністра Тимошенко. Це тому, - на докір із залу пояснив промовець, - що наразі треба виграти перший тур виборів: у Тимошенко. А вже потім буде “другий тайм” – тобто боротьба в другому турі: з Януковичем. І ні слова про те, що Янукович, переможений 2004-го року народом як уособлення зла, про загрозу повернення якого знову говорить наразі Ющенко, саме завдяки йому  повернувся в українську  політику. І не з великодушності переможця – а, навпаки,  через його слабкість як політика і тим паче державця. Бо, виявляється, мало намалювати в своїй і людській уяві ідеальне майбутнє країни – треба ще вміти досягти його, денно й нощно разом із народом працюючи над творенням нації і держави.
А виявилося, що блискучий оратор, український патріот і один із кращих фінансистів Європи Віктор Андрійович Ющенко не здатний до щоденної рутинної праці. Тому й доручив це 2005-го року двом найближчим соратникам – відомим трудоголікам Тимошенко й Порошенку. А коли замість працювати на спільну мету вони побили між собою горщики – не знайшов нічого кращого, ніж звільнити їх із найвищих у країні посад і розпочати все заново, повернувши для цього... Януковича.

Його помилки
Тож нинішні проблеми вибору  постали саме з помилок президента Ющенка. Помилок, які він і тоді не хотів ні помічати, ні виправляти, і сьогодні не признається в них.
Хоч почалися вони ще до того, як він президентом став. У переговорному процесі в грудні 2004-го, коли посередником між збанкрутілою тоді владою Кучми і лідером Майдану були найповажніші європейські чиновники, Ющенко міг диктувати будь-які умови. Та він погодився на конституційну реформу, що перетворювала Україну з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську республіку і робила її владу гідрою з трьома головами, які в українських реаліях підозріливості, недовіри і ревнощів  замість співпраці та взаємного контролю почали сичати і кусати одна одну. І навіть коли це стало очевидним, Президент не зробив нічого, щоб виправити становище. Аж нещодавно пояснив, чому: протягом 2005-2006 років він переніс 26 операцій. Це викликає щире людське співчуття і пояснює спонтанність багатьох президентських вчинків і непродуманість дій. Але все одно не виправдовує того, що в країні досі відсутня стратегія розвитку.
Другою недолугістю була миттєва зміна керівництва у всій країні. До влади прийшли часто непідготовлені, а то й нездатні до управлінської діяльності чи й зовсім випадкові люди. Щоправда, багато хто прагнув чесно й самовіддано працювати на Вітчизну: їм би вчасно допомогти, підучити, розумно контролювати, але й підтримувати. Натомість їх – уже з часу парламентських виборів 2006 року, коли вчорашні союзники із “Сили народу” стали найлютішими конкурентами -  почали цінувати не за віддане служіння справі й країні, а за вірність і послух  верховним вождям партій і блоків. Поступово саме ці риси, навіть лише декларовані, замінили собою “три П – професіоналізм, патріотизм і порядність” у підборі кадрів – і так звана “помаранчева” влада розкрила обійми для пройдисвітів і пристосуванців, які цинічно використовували її, а відтак і державу,  винятково для власного зиску. Корупція, що злякано притихла після вікопомних подій 2004-го, забуяла ще огидніше й безсоромніше, перетворившись для національної безпеки у загрозу номер один.     

Будівничий повітряних замків
Поштовх саме такому розвитку подій дало 8 вересня 2005 року, коли Президент відправив у відставку Кабмін на чолі з Юлією Тимошенко, а заодно й віддалив від себе людей, що входили до його найближчого оточення – Порошенка, Третьякова, Жванію та інших. Унаслідок виниклої після цього тривалої війни між двома “орденами” вчорашніх соратників були скомпрометовані не лише майже всі “батьки” Майдану, а й почав дискредитуватися сам Майдан. Дивовижний сплеск людської та національної гідності українців, високої самосвідомості та самоорганізації громадян почали вперто трактувати як результат  технологій зарубіжних спецслужб, цим самим принижуючи і вихолощуючи саму суть народного повстання.   
Все решта – відсутність чітких критеріїв у кадрових питаннях, сваволя, безвідповідальність і безкарність чиновників, сановників і просто олігархів, ситуативні союзи і безпринципні угоди, позірна демократичність і дріб’язкове з’ясування стосунків, і т.д., і т. п. - уже було похідним від цих трьох основоположних помилок Ющенка, що загальмували і повернули назад порив України до свободи й демократії. І тому сьогодні, знову красиво закликаючи до боротьби (із собою на чолі) за істинні цінності і за “повернення додому, у Європу”, Віктор Андрійович наче  забуває, що тих, які вірили йому і йшли за ним, він уже не раз кидав, заводив на манівці чи просто забував про них. Та навіть це можна було б простити – коли б було відчуття, що наш лідер збагнув свої помилки й готовий їх виправляти. Проте самозамилування, впевненість у своїй непогрішимості, месіанство і резонерство і сьогодні визначає стиль спілкування Президента з народом. Переконаний, що народ не розуміє його винятково через те, що не доріс до його  висоти, Віктор Андрійович знову будує повітряні замки, не переймаючись приземленими турботами про цеглу, розчин,  архітекторів-підрядників-виконробів-будівельників, без яких нездійсненні найшляхетніші мрії.
Та все ж – не тільки  вищесказане визначатиме місце Ющенка в історії України. І те позитивне (забезпечення свободи слова, Євро-2012, збільшення допомоги при народженні дітей, скорочення терміну служби в армії до одного року тощо), що написане на передвиборних білбордах як реальні і справжні досягнення чинного Президента, повністю його не визначатиме також. І тим паче не зважає історія на особисту привабливість, людяність і харизму, які, безперечно, високою мірою притаманні Ющенку. Адже роль особи визначається не лише  здобутками й помилками, а тим насамперед, як вплинула  її діяльність  на наступний хід подій: які процеси зупинила, які загальмувала, які тенденції означила, а яким дала поштовх для розвитку. Тож ім’я Ющенка, вже золотими літерами вписане у вітчизняну історію вільним духом Майдану і пробудженою гідністю народу, надалі може в ній чи сяяти, чи потьмяніти, чи й майже стертися – залежно від того, наскільки за час його президентства встигли вкоренитися в суспільній свідомості паростки свободи, демократії і патріотизму.
Ми побачимо це вже на виборах 2010 року – президентських, парламентських, місцевих органів влади – і ще більше після них. І незалежно від кількості набраних Ющенком голосів зрозуміємо, чи виконав він свою місію перед Україною, яку любить над усе.

теги: немає тегів
27 Грудня 2010, 01:19:58 508 0



Популярні новини

Останні новини

Останні фото та відео




Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31