clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt


Шановні дописувачі-блогери! У зв'язку з редизайном сайту, редакція закрила можливість додавати дописи у цей розділ. Однак раді вас попередити, що ми розробили новий розділ «Спецпроекти» у якому й розмістили Блоги. А також дещо змінили умови розміщення дописів у блогах.


Ті з вас, хто готує матеріали і має бажання опублікувати їх у блогах, можуть написати на електронну скриньку alla@ye.ua. Звертаємо вашу увагу, що редакція залишає за собою право вирішувати чи публікувати ці тексти у розділі Блоги.


Прошу також зауважити, що у нас є розділ «НарКор», де усі зареєстровані читачі мають можливість публікувати свої новини чи інформацію.


Дякуємо, що залишаєтеся з нами.

Kabachinska


БЛОГ

Світлана Кабачинська

Про автора

Життя - Вітчизні, честь - нікому

Теги користувача

» Судний день

Незважаючи на свободу слова і на те, що всі, крім УТ-1, вітчизняні телеканали перебувають у приватній власності, котра, як відомо, неможлива без конкуренції – рушія прогресу, новоріччя-2010 на всеукраїнських телеекранах було безбарвним і нудним. Навіть щодо розважальних передач. А щодо аналітичних – то вони взагалі практично щезли як вид. Хоч Україна – не Росія, де  мультяшні Путін з Медведєвим жартівливими новорічними  частівками  викликали дикий ентузіазм росіян: так наче ці безневинні гумористичні куплети вже повернули свободу слова в країну суворо дозованої і дуж-ж-же керованої цим дуумвіратом “демократії”. У нас свобода слова таки ще поки є. А от аналітики – немає. Не те що за першу десятирічку третього тисячоліття, а бодай за 2009 рік, який ми так непросто прожили.
Телеекрани заполонила політична реклама і нескінченні новорічні поздоровлення. Аж дико, справді: не встиг мовити традиційне новорічне привітання Президент Віктор Ющенко (йому це за посадою належить) і ледь пролунали куранти, як із екранів на ошалілих телеглядачів щокілька хвилин, наче з мішка Діда Мороза,  почали сипатися привітання прем’єр-міністра, Голови Верховної Ради, лідера опозиції і безпосадного поки що кандидата в президенти Тігіпка. Чому інших тринадцяти ні – незрозуміло: не сподівалися, що їх, у  ще кандидатському статусі, можуть шнурочком – просто за діючим  Президентом – випустити на екрани? Та ще незрозуміліше, чому цих, перерахованих, на ці екрани ще з новорічної ночі  виставили. Чи в нас уже кожен, хто захоче, може так-от запросто (тільки заплати) вітати весь український народ з Новим роком? Тоді де гарантія, що це не почнуть робити японський імператор, генсек компартії Китаю, туркменбаші  чи президент Росії, де Новий рік настає раніше? Чом би ні: у нас народ усе прийме за милу душу – ніби так і треба.
Приймає ж спокійно “Світське життя” – дивовижну телевізійну передачу, яка як ніяка інша демонструє народу, куди діваються його гроші. От кому-кому, а ведучій цієї програми Каті Осадчій щось аналізувати справді не потрібно. Досить було вибрати найяскравіші сюжети за минулий рік – і всі відповіді як на долоні. Скажімо, чому в Україні мало не 80% населення живе за межею бідності? Та тому, що 95% національного доходу – в руках 170 сімей (типова латиноамериканська модель розвитку – тільки в центрі Європи). Щоправда, Катя про це нічого не говорить. Просто показує, як на якомусь із найпрестижніших світових курортів відзначає свою чергову зовсім не круглу дату пані Айвазова – перша леді української столиці, яка (столиця) наразі по коліна тоне в талому снігу і бруді: чоловік пані Айвазової і за сумісництвом київський міський голова Леонід Черновецький,  по півроку перебуваючи у відпустках, явно не встигає у перервах між ними опускатися до примітивних питань чищення вулиць і вивезення сміття.
Перемкнула канал – аж тут одна з таких бабусь вигрібає з тротуарної ріки й плаче: “Дожила... Ветеран... Участница... Упала вот, еле вытащили... А я только после операции”.
Дивлюсь і думаю: і за кого ж вона голосуватиме на президентських виборах? За цих же, які 18 літ жирують за наш рахунок і жиріють на її біді? За “стабільного” Януковича, який задешево прикупив для себе, відставного прем’єра, державну дачку в історичному заповіднику і ще 140 га угідь з лісами, полями й долинами  поруч – а журналіста, що посмів запитати його  про це, суворо попереджує: “Не бовкай язиком”? І під час телеефіру, почувши про безчинства своїх поплічників у райцентрі Київщини, грізно хмурить брови: “Я не знаю в Белой Церкви таких крутых, с кем я не смог бы разобраться”. Тому що справедливий, звісно: все буде “по понятіям” – закони ж у нас не працюють.
 Чи голосуватиме за “червоного” Симоненка, що закидав наші українські села російськомовними газетками з такими матюками в заголовках щодо своїх політичних конкурентів, яких наші цнотливі сільські пенсіонери ще зроду в друкованому вигляді  не бачили? А його молода дружина в цей час сплескує в долоні: “Ви уявляєте, мій Пєтя сам робить собі манікюр і  у відрядженнях прасує собі сорочки й брюки!” Так ніби в комуністів, які завжди були за класову рівність, можуть бути слуги.
А, може, вибере більш поміркованого Литвина, який хоч і працював у ЦК КПУ, та це генетично не вплинуло на його нащадків? Навпаки, Володимир Михайлович гордиться, що донька, дарма що лиш недавно отримала диплом юриста-міжнародника в найпрестижнішому вузі України, відмовилася від його сприяння у влаштуванні на малооплачувану дипломатичну посаду в українському МЗС: самостійно заробила гроші і облаштувала один із найдорожчих у Києві 4-поверховий магазин - “Дом роскоши”. Жаль, що жалісливим селянам, на підтримку яких насамперед розраховує цей кандидат, замість солодких статейок про себе, бідового селянського сина, пан Литвин не дає рецептів, як так само, як його доньці,  розбагатіти їхнім дітям.
Або ж знову дати шанс Ющенку чи Тимошенко? То хіба вони інші, ніж Литвин, у якого такі самодостатні діти, чи теж їхній соратник у 2004 році Черновецький з його  дорогою дружиною? Тимошенко теж не знає-не відає, звідки в її доці гроші на відкриття модного ресторану в столиці і на купівлю заміського маєтку: бо ж вона, прем’єр-міністр бідної держави, що сама винаймає житло (розкішний заміський будинок) і  живе винятково на зарплату, звісно, не може нічим допомогти єдиній дитині – хіба що особняк доні обставила у французькому стилі.
Бо в них – діти, а в нас – морди. Що природно для козлів, бидла і біомаси.
Після цього вірити тим, що 2004-го кревно обіцяли “бандитам – тюрми” і “багаті поділяться з бідними”? Не дивно, що  перші стрункими партійними лавами заповнили  Верховну Раду: вбивця Лозинський, скажімо, прийшов туди у колоні БЮТ, де його, як і інших перебіжчиків із Партії регіонів, прийняли з розпростертими обіймами. А багаті стали ще багатшими, тому що ні податкове, ні пенсійне законодавства так і не були реформовані. Зате на білбордах чинного Президента знову обіцянка: на 20% оподаткувати предмети розкоші – вілли, яхти, лімузини... Тільки хто ж це зробить? Невже ті, що на цих віллах живе, на яхтах плаває, на лімузинах їздить – українська “еліта”, що часто-густо й приймає всі закони в державі Україна, бо водночас із призбируванням своїх приватних багатств є ще й народними (хіба не цинічно це звучить?) депутатами?
Ба й українською цю так звану еліту величати не можна. І не лише тому, що, приміром, у жилах Тимошенко чи Януковича  немає української крові, а серед “найбагатших українців” –  власне українців. Це дрібниці порівняно з тим, що в родинах людей, які претендують називатися лідерами українського народу,  немає України ні в серці, ні в душі, ні у мові. Послухайте їхніх дружин і дітей – і вам усе стане ясно. “Біда України в тому, що тим, хто нею керує, вона не потрібна”, – століття тому писав Володимир Винниченко. На жаль, цей висновок актуальний і нині. Більшості із тих, хто рветься до влади і владу має, потрібні територія, родовища, багатства – те, що можна взяти, мати, продати. Те ж, чим дихає нація, чим вона живе, що їй болить і без чого вона існувати не зможе – нецікаве їм і їм не відоме. Така вже гарна була вишиванка на Юлі у Різдво – а більше нічого, що брало б за душу. А якщо і є те, що бере за душу – як у Ющенка, скажімо, - то в навантаження нащось додаються руки, що нічого не роблять...
Хто сказав, що в нас немає вибору, крім них? Вони самі й сказали. Проплатили це ЗМІ – і ті за півроку розтиражували, зомбуючи  всю країну: “Юля або Янукович – третього не дано”, “тільки Литвин потрібен Україні”, “лише з Ющенком Україна буде українською”. І т.д., і т.п.  – про те, в яке ми з ними вкачаємося щастя. І ні слова про те мародерство, яке твориться в країні ось уже 18 літ –  з їхньої згоди і часто й за їхньою вказівкою.
Вибори збуджують суспільство, це правда. Особливо таке ще незріле, як наше, де від першої особи багато що залежить – не лише напрям розвитку держави, а й досі – сам факт її самостійного існування. Тому й розмови про вибори і вибір – на кожному кроці, в кожній компанії, яких у ці святкові дні було також на кожному кроці. І навряд чи мають рацію ті, хто вважає результат першого туру прогнозованим. Люди досі не визначилися, вони хвилюються, переживають і бояться помилитися. Не хочуть тих, хто вже був при владі – і бояться повірити новим. І немає готових рецептів, які б допомогли обрати найкращого. Є тільки побажання: голосувати за того, кого є за що поважати – і хто поважає нас. Не бреше нам, не обкрадає нашу країну, довів, що вміє і готовий на неї працювати – разом з нами.   
Ми мусимо це зробити – бо цього ніхто не зробить, крім нас.

теги: немає тегів
27 Грудня 2010, 01:19:58 557 0



Популярні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 09.12.2016
купівля
продаж
Міжбанк
$
25.74
25.78
27.36
27.4
0.41
0.41

Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31