clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt


Шановні дописувачі-блогери! У зв'язку з редизайном сайту, редакція закрила можливість додавати дописи у цей розділ. Однак раді вас попередити, що ми розробили новий розділ «Спецпроекти» у якому й розмістили Блоги. А також дещо змінили умови розміщення дописів у блогах.


Ті з вас, хто готує матеріали і має бажання опублікувати їх у блогах, можуть написати на електронну скриньку alla@ye.ua. Звертаємо вашу увагу, що редакція залишає за собою право вирішувати чи публікувати ці тексти у розділі Блоги.


Прошу також зауважити, що у нас є розділ «НарКор», де усі зареєстровані читачі мають можливість публікувати свої новини чи інформацію.


Дякуємо, що залишаєтеся з нами.

Павло Гірник


ТВОРИ

Павло Гірник

Про автора Продовження

Теги користувача

» За дві криниці до прірви. Частина 11

Так чи інакше бути вільним від суспільства, в якому живеш, неможливо. Але про це - і не лише про це - надпромовистоу «Самотньому вовкові» Германа Гессе. Не зайве тому, хто цікавиться шляхом, а не станом дороги якою йдеш, прочитати його ж "Гру в бісер". Судилося й мені "пограти в бісер зі свинями", випало продавати зайве обійстя в селі, котре потребувало не по моїх силах, вміннях і статках ремонту. Оте "продаванні не з моєї вини затяглося майже на рік, коштувало за десять тисяч з добрим гаком і силою-силенною непотрібних папірців. А ще вистоювань у чергах до усіляких більших і менших клерків, коло дверей, яких не передбачено ані стільця, ані бодай якоїсь лави для посполитого люду.
От і спитайте не мене а себе чому цим часом хтось потроїв свої статки? Чому держава живе за рахунок бідних і потурає багатим? І чи не представники влади - перші багатії? І чи не з нас потроюються їхні статки і маєтки?
І є повсякденна - і не лише у Верховній Раді, айв кожнісінькому селі - тусаюча знущальна сила, перед якою несамохіть підгинаються коліна. І не дається почути серцем плач Ярославни. Печалі, що вертається не зі славою, а з полону.

Є шлях і є ти. І нема чого втрачати, окрім самого себе.
І якщо та дорога пролягає по твоєму серцю, карбує і шрамує розум, то це та сама дорога - до незалежності, яка ніколи не була і не буде спільною, як хтива жінка чи плавлений сирок на трьох, як цигарки на спільному хмільному столі при безтямній балачці, яку просто треба перечекати...
Просто дорога кличе, а не чекає, як кличе тебе Південний Бог, течія і крик сполоханої птахи, що відлунює поза берегом, доленепокірні голоси води на перекатах.
Є не відсутність страху, а присутність вічності.
І перепочинок біля наглих справ, обов'язковості і вимушеності не такий вже й тривалий, бо крім прірви і безодні, які все одно пройдеш, є ще й дві криниці і в них відлунює передчуття дороги для біжучої течії, бо в криницях,
які минають, вода застояна і терпка.
Віддаючи - поновлюєшся, набираєшся прадавньої сили, хоча і це тобі вже не так необхідно, як було замолоду.
Криниці міліють і замулюються, завзяття твоє минається, залишається дорога і тобі, й по тобі просто до Бога, не південного і не північного.
Лишається при неминущій вічній душі вічна спрага самотньої, осібної, вродженої свободи - йти, як писав Стефаник, самітньо і бути собою. 
Як вода, як полум'я, як невимовлене Слово, мудрого, того й мовчазного побратима.
Навіть, якщо ти з ним не зустрівся і не знаєш напевно, чи він є.
Я цим часом не думав їхати кудись далеченько, але випала нагода завітати до давнього друга невеликим коштом.
Спускаючись вузенькою дорогою, перепитав, як пройти до його сільського обійстя. Оно сюди. За другою криницею над прірвою.

Душу одразу обсипало морозом, тоді прийшло ледь чутне відчуття тепла - літо ж! - а тоді ноги намацали звичний шлях - майже додому. Майже, бо в моєму рідному селі мені так само над прірвою, дарма, що її так, як у нього, на
очі нема.
Може це було й не саме того дня, коли я ніс йому чернетки оцієї книги, а раніше чи пізніше, але це було і в давньоминулому і в майбутньому часі, про що думає і пише кожен, хто, може, й не пише, а таки думає.
"Час стоїть - ми проходимо",- навіть не проходимо, а минаємо в першу чергу себе і те, що могло здійснитися, але вже здійсниться хіба що саме у давньоминулому часі - у снах, віршах чи картинах, у музиці чи у клекоті
птаха,- Бог його знає, коли і чому.
І то не так важливо, чи живеш ти над прірвою, чи перед нею,- все одно тобі треба долати прірву в собі. Саме її, а не безодню, вир чи крутосхил, остогидлу знайому дорогу до магазину, чи ледь видну стежку до яру - ми всі
єдині, небо й земля, всі йдемо, аби повернутися.
Дотривує терпіння, надходить спокій. І якщо ти долаєш прірву, то розумієш, що вона, прірва. це теж дорога. Може, трохи інакша, проте...

 

Попередні записи:

За дві криниці до прірви. Частина 1

За дві криниці до прірви. Частина 2

За дві криниці до прірви. Частина 3

За дві криниці до прірви. Частина 4

За дві криниці до прірви. Частина 5

За дві криниці до прірви. Частина 6

За дві криниці до прірви. Частина 7

За дві криниці до прірви. Частина 8

За дві криниці до прірви. Частина 9

За дві криниці до прірви. Частина 10

теги: за дві криниці до прірви,павло гірник
14 Січня 2013, 09:09:49 671 0



Популярні новини

Останні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 10.12.2016
купівля
продаж
Міжбанк
$
25.95
26.05
27.4
27.5
0.41
0.41

Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31