clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt


Шановні дописувачі-блогери! У зв'язку з редизайном сайту, редакція закрила можливість додавати дописи у цей розділ. Однак раді вас попередити, що ми розробили новий розділ «Спецпроекти» у якому й розмістили Блоги. А також дещо змінили умови розміщення дописів у блогах.


Ті з вас, хто готує матеріали і має бажання опублікувати їх у блогах, можуть написати на електронну скриньку alla@ye.ua. Звертаємо вашу увагу, що редакція залишає за собою право вирішувати чи публікувати ці тексти у розділі Блоги.


Прошу також зауважити, що у нас є розділ «НарКор», де усі зареєстровані читачі мають можливість публікувати свої новини чи інформацію.


Дякуємо, що залишаєтеся з нами.

Kabachinska


БЛОГ

Світлана Кабачинська

Про автора

Життя - Вітчизні, честь - нікому

Теги користувача

» Період розвинутого феодалізму?

Час розплати настав?

Після обрання Президентом Віктора Януковича опоненти постійно нарікали, що його команда виявилася неготовою ні щодо кадрових рішень, ні щодо економічних перетворень, які потребували реальних реформ. І це правда. Та реально ця команда весь цей час була зайнята іншим: створенням системи єдиновладдя в Україні.

І – року не минуло – така система вже створена.

У руках Президента Віктора Януковича сьогодні фактично зосереджена вся реальна влада в країні. Слухняна відміна Конституційним Судом політреформи 2004 року повернула йому повноваження Кучми. Решту він узяв сам – через ухвали покірної більшості у Верховній Раді або вердикти паралізованої так званою судовою реформою судової системи.

 Парламентаризм повністю скомпрометований – тупа й жорстока бійня у стінах Верховної Ради 16 грудня 2010 року стала останнім доказом того, хто в країні хазяїн. За помахом руки Чечетова «піаністи», тобто депутати-«багатоверстатники», що проворно натискують на кілька кнопок поспіль, запросто штампують спущені адміністрацією Президента і Кабміном закони.

 Опозиція деморалізована і піддана політичним переслідуванням. Показове затримання опівдні в неділю, 26 грудня, одного з найяскравіших опозиціонерів,  Юрія Луценка, покликане продемонструвати впевненість влади у своїй силі і безкарності. Юлія Тимошенко і Олександр Турчинов ходять на допити в Генеральну прокуратуру, як діти до школи. Раніше заарештованим колишнім високопосадовцям Кабміну Тимошенко продовжують перебування за гратами. Таке враження, що влада прагне пересадити всіх опозиціонерів або витиснути їх із країни – що автоматично викличе підозру, що таки в чомусь вони винні – інакше чом утікати?     

Під акомпанемент розглагольствувань у європейських столицях про шалений і негайний розвиток демократії в Україні чинна українська  влада прагне залякати народ і переконати його, що вона, ця влада,  – надовго (або й довічно). Цікаво, вона хоч відчуває, що народ її не боїться?

Може, й відчуває, - але не вірить у це. А вірить – у силу репресій. Забуваючи елементарний закон фізики, що дія породжує протидію. І не пам’ятаючи народної мудрості, що той, хто сіє вітер, пожне бурю.

Влада упивається наразі всемогутністю, яка існує швидше в її уяві. Їй, очевидно, здається, що додатковий мільярд для Генпрокуратури і такі ж колосальні фінансові подачки для інших силових міністерств забезпечать не лише лояльність цих органів, а й гарантуватимуть їй тривале панування (хоч, як іронічно зауважила якось відома журналістка Соня Кошкіна, «влада якийсь час може триматися на штиках – але ж не на фінках»). Її напевне ж надихають приклади перемог «керованої демократії» в Росії  і четверте обрання президентом «останнього диктатора Європи» Лукашенка. І вона, ця чинна українська влада, либонь, чула, але не вірить у правоту визначення Леоніда Кучми: «Україна – не Росія». А дарма.




Нове – це добре забуте старе?

Україна сьогодні не така, як її сусіди. Тому хоча б, що протягом останніх 19 років вона розвивалася  зовсім іншим шляхом. Шкода, але цей шлях не привів її до демократії, як країни Балтії. Проте й  диктатуру чи автократію вона оминула. Хоч, на жаль, заблукала в пошуках свого шляху й збочила на манівці, що на якийсь період повернули її розвиток у феодалізм.

Так-так, інакше визначити сьогоднішній стан України важко. Ознаки феодалізму пронизують усю структуру держави. Особливо – її політику. Феодальна клановість, залежність від верховного сюзерена дисонансна і карикатурна на тлі демократичної Європи – але куди ж від правди дінешся? Непотизм, тобто сімейність, в українській владі б’є всі рекорди і мавпує найгірші азійські традиції. Ющенківське «кумівство» наразі видається безневинною забавкою на тлі вростання у крону української влади цілих родинних кланів: Януковичів, Литвинів, Германів, Пшонок, Лукашів, Ківалових, Лавриновичів, Калєтників та іже з ними. Бояри, не інакше. Залишається тільки проголосити Україну монархією – з передачею влади від батька до сина.

Тим паче, що на пострадянському просторі й приклади вже є: Азербайджан, Алієви.




Васал мого васала – мій васал?

На місцевому рівні всі ці тенденції проявляються ще опукліше і від того – ще огидніше, ніж угорі.

Скажімо, нині важко здобути будь-яку посаду без підтримки «зверху». Власне, це завжди було непросто  - тобто завжди було простіше зробити кар’єру, якщо тебе хтось «тягнув». Але наразі посадові щаблі займають винятково «чиїсь» люди. І ці люди не те що не соромляться, а й бравують тим, що вони – «чиїсь». Причому покровитель може змінюватися – залежно від політичної кон’юнктури, або залишатися тим же, але змінювати політичну команду. Васалу це байдуже – йому аби був надійний «дах».

Показова в цьому випадку політична біографія Віктора Коліщака – «вічного кандидата» у хмельницькі мери. Не отримавши підтримки городян на виборах хмельницького міського голови у 2006 році, він через рік несподівано для всіх став заступником голови обласної державної адміністрації Івана Гавчука, який раніше очолював його передвиборний штаб. Ні для кого не було секретом, що зусиль до появи цього тандему на вершині хмельницької обласної влади  доклав високопоставлений «нашоукраїнець» Михайло Полянчич. Перехід Полянчича під прапор «Єдиного центру» негайно зумовив зміну партквитків і в Гавчука з Коліщаком. Влада змінилась, і Гавчук вибув із гри. А Коліщак… став головою  районної адміністрації у найласішому з точки зору вартості землі Хмельницькому районі. Бо й у новій владі в нього знайшовся високий покровитель. У кожному разі, знаючі люди в деталях переповідають, як посварилися через призначення Коліщака хмельницький губернатор  Ядуха з головою президентської канцелярії Льовочкіним...

Брешуть, либонь, заздрісники: чужий успіх не дає спати.

Ба й справді: не лише ж Коліщак перейшов у спадок від старої влади до влади нової. Є ще один високопоставлений чиновник, який не тільки втримався на посаді, яку займав при «помаранчевих», а й зробив стрімку кар’єру вже за «біло-синіх». Ідеться про Миколу Дерикота. Першим заступником голови облдержадміністрації він став при тому ж Гавчуку – причому Іван Карлович подавав запаморочливий злет Дерикота із посади голови Старокостянтинівської райдержадміністрації в крісло свого першого зама як свою особисту заслугу: мовляв, побачив, як старається чоловік – і підвищив. А от лихі язики пов’язують кар’єру Миколи Васильовича з його попереднім (ще по АТЗТ «Інтер-Контакт», де Дерикот був віце-президентом) босом – раніше нардепом від БЮТ, а наразі – від Партії регіонів Олександром Єдіним. Власне, і пан Дерикот уже в «Регіонах», хоч до цього був  «народником». Однак належність до партії Литвина, мабуть, не дотягувала до портфеля голови обласної ради, який віднедавна отримав Дерикот.

На Народній партії Литвина взагалі багато хто ставив хрест на місцевих виборах. Одним із найперших покинув її  лави  бізнесмен Володимир Долгов – власник торгових підприємств в обласному центрі, за версією газети «Коментарі», один із п’яти найбагатших подолян. Він був депутатом міськради від «литвинівців» два скликання поспіль. А після успіху на президентських виборах Сергія Тігіпка вивів із складу Хмельницької міської організації Народної партії 26 «своїх» людей (чом не феодальний загін у «княжій» дружині?) і прийшов із ними в «Сильну Україну», агітуючи приєднатися до майбутніх переможців декого із колишніх однопартійців, які очолювали багатолюдні відомства бюджетників. Не порозумівшись із ними, сформував «команду реформаторів» із кола знайомих бізнесменів, зібравши з них скромний «добровільний» внесок на розбудову партії. І все було б тихо – але ж, коли від «сильняків» до міськради пройшов тільки один депутат, то інші зчинили бучу: де ж наші гроші? І виявилося, що без п’яти хвилин депутат Долгов, що акумулював «партвнески», сам їх не здав…

У кожному разі,  у кулуарах першої сесії Хмельницької міськради саме так пояснювали той факт, що «від Тігіпка» до ради пройшов аж третій номер зі списку «Сильної України». Ох, уже ці лихі язики – не відмиєшся…      


Вперед, до капіталізму?     

Що додати до сказаного? Хіба що пораду: вчити історію. Чи хоча б штудіювати Маркса. Пам’ятаєте, він казав, що кожен правлячий клас сам народжує своїх могильників?

Адже,  поки влада бореться з ненависною їй опозицією, підростає інша: та, яка й переможе завтра – якщо чинна нині влада й далі протиставлятиме себе народу, житиме в паралельних з ним світах, сприйматиме його суто як дешеву робочу силу й покірний електорат. Себто – й далі кайфуватиме у феодалізмі, забувши, що він для історії нашого народу – давно пройдений етап.

 

теги: влада
5 Січня 2011, 09:16:35 1844 2

Oстанні коментарі

Dr.Kuper


Якщо наші можновладці так вже хочуть узурпувати владу, то нехай узурпують ваду над цінами, наприклад, на продовольство. А то вимремо всі від світової продовольчої кризи і не буде ким керувати. Землю продадуть і перепродадуть, а їсти все одно буд нічого. Обробряльщики вимруть. ? Даєш, замість всеохоплюючого контролю за населенням, всеохоплюючу підтримку сільського господарства.

Читачі


Шановна пані Світлана! читачами цєї газети ми є віднедавна, але кожен тиждень купуючи нову газету Є, першим ділом шукаємо Ваші статті. дякуємо Вам за Ваші слова, сміливість реально показати ситуацію в нашій країні, за Вашу мужність та бажання боротися, в першу чергу зі свавіллям та беззаконністю влади, а також за намагання відкрити людям очі на реальний стан речей в нашій державі. хотілося би вірити, що наш народ перестане боятися цих монархістів та бюрократів, які заполонили всі щаблі "нашої" влади та перестане мислити "моя хата скраю ..." та коли-небудь буде відчувати себе народом справжньої міцної сильної та цілістної незалежної України, а не рабами "своєї" влади.
Дякуємо Вам за Ваші статті. побільше би у світі таких людей, як Ви і дай вам Бог здоровья!
завжди Ваші читачі газети Є!



Популярні новини

Останні фото та відео




Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31