Шановні дописувачі-блогери! У зв'язку з редизайном сайту, редакція закрила можливість додавати дописи у цей розділ. Однак раді вас попередити, що ми розробили новий розділ «Спецпроекти» у якому й розмістили Блоги. А також дещо змінили умови розміщення дописів у блогах.

Ті з вас, хто готує матеріали і має бажання опублікувати їх у блогах, можуть написати на електронну скриньку [email protected]. Звертаємо вашу увагу, що редакція залишає за собою право вирішувати чи публікувати ці тексти у розділі Блоги.

Прошу також зауважити, що у нас є розділ «НарКор», де усі зареєстровані читачі мають можливість публікувати свої новини чи інформацію.

Дякуємо, що залишаєтеся з нами.

Валерій ПУЗІК

БЛОГ (ДОПИСИ)

Про автора …Я иду по улице и по парку, и еще где-нибудь, а мысли-то все равно рождаются у меня в голове. Я думаю: «Господи!» — вот что я думаю. Иду по улице, а мысли рождаются. «Господи», — каждую секунду думаю я.

РЕКРЕАЦІЯ 7 - КІНЕЦЬ

(Я вириваюсь з квадрату)

Вона:
Був момент коли мені здалось, що ти реальний. Я стояла біля тебе, але з іншої сторони квадрату і думала, що за цією білою стіною хтось дуже схожий на мене. Думала, що то я. Але був інший момент коли я зрозуміла, що там не я… що там інша людина. Не я. Що то… Я захотіла звільнити її. Звільнити її від кайданів темряви. Від того, що не є життям. Я хотіла дати їй свободу, бо розуміла, що то не я. Що вона, та людина, зовсім інша хоча дуже схожа на мене.

ВОНА СТОЇТЬ БІЛЯ ЧОРНОЇ СТІНИ КВАДРАТУ.

Вона:
Я хочу щоб ти запам’ятав мене. Я розумію, що… це не в твоїх силах, тому що ти мене навіть не бачив… не бачив. Я хотіла б дізнатися, якою могла бути наша зустріч, як би ми зустрілися не тут? Яким би ти видався мені? Можливо ми пройши би один навпроти одного і навіть не помітили того… що… ми так схожі. Ми з тобою дуже схожі, але чи будеш ти це пам’ятати? Знаю прийде момент і щось там у серці зупинеться і… можливо… настане момент істини. Ти станеш навпроти мене, там ззовні, на вулиці. Погляд навпроти погляду і щось таки прочитається у наших очах, щось про що ми, навіть, не підозрюємо тут. А зараз!?…

Я:
Зі слізьми я опускаюсь на землю. Я проникаю у грунт. Тут , у тьмі, мені здається я вільний. Я перестав відчувати рук, ніг. Я не чую свого голосу. Приходить момент і щось ніби кип’ятком обшпарює мою душу. Я немов би зриваюся з ланцюга і починаю битися. Я хочу вирватись з полону тьми. Хочу назад. Хочу на землю. Відчуваю, що задихаюсь. Відчуваю тісноту, якої раніше не було.

Вона:
Я хотіла б побачити ким ти будеш. Хотіла б відчути теплоту твоїх рук… але… Зі слізьми я опускаюсь на землю. Я проникаю у грунт. Тут, у тьмі, мені здається - я вільна.

ЗАТЕМНЕННЯ.

теги: сни

3 Лютого 2011, 12:53:05 1826 0