clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt


Шановні дописувачі-блогери! У зв'язку з редизайном сайту, редакція закрила можливість додавати дописи у цей розділ. Однак раді вас попередити, що ми розробили новий розділ «Спецпроекти» у якому й розмістили Блоги. А також дещо змінили умови розміщення дописів у блогах.


Ті з вас, хто готує матеріали і має бажання опублікувати їх у блогах, можуть написати на електронну скриньку alla@ye.ua. Звертаємо вашу увагу, що редакція залишає за собою право вирішувати чи публікувати ці тексти у розділі Блоги.


Прошу також зауважити, що у нас є розділ «НарКор», де усі зареєстровані читачі мають можливість публікувати свої новини чи інформацію.


Дякуємо, що залишаєтеся з нами.

Валерій ПУЗІК


БЛОГ

Валерій ПУЗІК

Про автора …Я иду по улице и по парку, и еще где-нибудь, а мысли-то все равно рождаются у меня в голове. Я думаю: «Господи!» — вот что я думаю. Иду по улице, а мысли рождаются. «Господи», — каждую секунду думаю я.

Теги користувача

» Тіні Параджанова

Так багато лишилось несказаного...
Так багато лишилось не зробленого...


Ось так ось відносять роки в свою безвість життя людини чиї думки, плани, ідеї колихали ваги уяви творчої інтелігенції, еліти тоді ще Радянського союзу і світу... Уявіть собі людину, яка продовжила справу Олександра Довженка, піднявши на новий щабель українське поетичне кіно. Тіні Параджанова ще й досі блукають в кінематографічному світі спалахуючи в уяві молодих режисерів...
Ну хто не знає фільми „Тіні забутих предків”, „Колір граната”, „Легенду про Сурамську фортецю”, „Ашік-Керіб”? Всі вони картини особливі, побудовані на звичаях народу і не важливо якого: чи то грузинського, вірменського, чи то українського або азейбаржанського. Параджанов майстерно будував характери, колорити, стилі своїх фільмів.
Як говорив сам Параджанов:
- У мене три батьківщини: я народився в Грузії, працюю на Україні, готуюсь померти у Вірменії.
Режисер був закоханий в Київ. Після приїзду на початку 1950 років у місто, воно стало початком його блискучої карєри. Тут він познайомився зі своєю дружиною киянкою Світланою Щербатюк. Тут у нього народився син – Сурен. Ту до нього прийшла всесвітня слава і в цьому ж місті йому „обрізали крила”.
Коли з премєрою „Тіней забутих предків” у 1964 році визнання, як режисера, постукало до нього у двері (нагадаємо, що фільм отримав двадцять вісім фестивальних нагород із усього світу).
Тодішнє правління студії Довженка заборонило після багатьох комісій та редакцій, постановку нового фільму „Києвських фресок”.
Так! Це був початок цькування владою визнаного світом режисера.
Трагедія митця, крик його душі яскраво ілюструють рядки з його листа секретареві ЦК КПУ Овчаренку Федору Даниловичу:
„Я ні на що ненарікаю і нічого не прошу. Я просто хочу запитати...
Здавалося б керівництво української кінематографії мало б бути зацікавлене в тому, щоб „розвинути успіх” (повязаний з виходом на екрани фільму „Тіні забутих предків” – прим. АВТ.) і, зокрема доручити нові роботи, нові замовлення режисеру, який показав свій професійний рівень і свої можливості в „Тінях забутих предків”. Але в дійсності вийшло якраз навпаки. Я не тільки не одержав нового замовлення, але й мая власна ініціатива – спроби поставити фільми „Київські фрески”, „Сповідь”, „Бахчисарайський фонтан” – постійно відкидалися. А про театральні задуми
( хотілося поставити „Гамлета”) – і годі говорити. Вже протягом пяти років я не зняв на Київській кіностудії жодного фільму. По суті мене штучно, адміністративно і дискримінально усунуто від усякого творчого життя колективу. Натомість мені – чи то з святої простоти, чи то з прихованого глуму – пропонують робити дубляжі.”

 

„Я одержав затверджену касацію і готуюсь до етапу ”
З листа до С. Щербатюк

 

Остаточною крапко гноблення його особистості став арешт 17 грудня 1973 року.
Після слідства Параджанову довелося більше чорирьох років перебиватися по таборах, але й там він неполишав творити. Створював колажі з крил метеликів, трав і вирізок із сміття. Шив ляльки з мішковини. Довгий час режисер ні з ким не спілкувався. Знаходячись серед злодіїв, вбивць, гвалтівників його душу полонили страхи.
Із листа С. Щербатюк
„Якби ти знала, яке тут зібране зло! Які патології! Син – батько. Мати – син. Батько – дочка (секс). Наркотики. Валюта. Розкрадання. Розбещування. Вбивства. Чеченці. Інгуші. Грузини. Озвірілі. Не приборкані(...). Світлано не виключено, що це кінець.”
Але кінця не було.
Дякувати Богу.
30 грудня 1977 рокуСергія Параджанова випустили на волю. У Київ не їхав. Не пускали. Повернувся додому, туди де народився.
Переповнений новими ідеями, які йому не дають виразити на полотнах фільмів режисер все таки створює „Легенду про Сурамську фортецю” (1984) та „Ашік-Керіб” (1988). І хто б міг подумати, вже через рік йому дають згоду на зйомки давно задуманої і жаданої „Сповіді”. Фільм було запущено у травні 1989 року на кіностудії „Арменфільм”. Після того, як відзняли першу сцену картини здоровя Сергія Параджанова різко похитнулося. Після обстеження у нього виявили рак легень. В жовтні його привезли в Москву де й зробили операцію, а за порадою одного з близьких друзів він поїхав у Париж, в клініку, на стаціонарне лікування.
17 липня 1990 року Сергій Параджанов повертається в Єреван да після трьох днів помирає...

Нестало.
Немає.
А так багато у нього було ідей. Так багато задумів. В нього визрівав сценарій фільму за літописом „Слово о полку Ігоревім”. Та не судилося.
А нам лишилось згадувати його взлет, трагедію... Його ВІЧНІСТЬ, яка говорить до нас простими словами фільмів генія світового кіномистецтва.
І закінчу публікацію словами самого маестро, режисера Сергія Параджанова: „Збагачений і щасливий, принижений і ображений, відчуваю себе вільним”.
Така ось: ціна свободи.

 



Популярні новини

Останні фото та відео




Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31