clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt


Шановні дописувачі-блогери! У зв'язку з редизайном сайту, редакція закрила можливість додавати дописи у цей розділ. Однак раді вас попередити, що ми розробили новий розділ «Спецпроекти» у якому й розмістили Блоги. А також дещо змінили умови розміщення дописів у блогах.


Ті з вас, хто готує матеріали і має бажання опублікувати їх у блогах, можуть написати на електронну скриньку alla@ye.ua. Звертаємо вашу увагу, що редакція залишає за собою право вирішувати чи публікувати ці тексти у розділі Блоги.


Прошу також зауважити, що у нас є розділ «НарКор», де усі зареєстровані читачі мають можливість публікувати свої новини чи інформацію.


Дякуємо, що залишаєтеся з нами.

Валерій ПУЗІК


БЛОГ

Валерій ПУЗІК

Про автора …Я иду по улице и по парку, и еще где-нибудь, а мысли-то все равно рождаются у меня в голове. Я думаю: «Господи!» — вот что я думаю. Иду по улице, а мысли рождаются. «Господи», — каждую секунду думаю я.

Теги користувача

» Інше (Янгол зі сторони)

 • (сон)

 

1. Янгол зі сторони.

 

2. Янгол на човні плив зі сторони затоки.
Вечоріло.
Небо наливалось прохолодою ночі.
Озеро мовчало.

Дві лопасті янгольських крил закривало все його крихітне тільце. Легкий прохолодний вітерець проникав крізь пір’я до ще дитячої ніжної шкіри й лоскотав. Пасма волосся спадали на cпотівший лоб його обличчя, утворюючи собою русявий візерунок на виску.

 

3. Я поспішав додому. Серед ковили і різнотрав'я босоніж біг додому, на інший берег, туди, де горіло… туди, де чорними клубами, попід небо, піднімався стовбур диму…
Пахло осіннім небом.
Природа говорила запахом сухої трави й пожовтівшим, але ще не опавшим листям.

 

4.

- Куди ти? – говорив Янгол до мене – Не поспішай!
А я не міг.
Я біг ламаючи ступнями своїх ще дитячих ніг стебла полину, очерету і бур'яну.
- Не поспішай!
А я не дивився… я не міг повірити своїм очам… не міг усвідомити його…
Я поспішав додому.

 

5. А річка повільно несла човен течією в даль - по плесі… туди де яскравим спалахом, на небі, догоряв цей день…

 

6. А в дома горіли стайні… коні шалено іржали. Батько був десь там під покровом вогню та диму. Шифер тріщав, ламався, падав…
Ворота відкрились.
Коні.
Десятки сполоханих тварин.
…і я…

 

7. Пам'ятаю: дах упав. Вогонь на мить спалахнув – піднявся до хмар обпікаючи своїми язиками небо…
Пам'ятаю: батько біг до мене. Він кричав.
Пам'ятаю: його обійми.
Пам'ятаю, як він ніс мене…
…уривками, але я пам'ятаю…

 

8. Янгол був поруч. Він бачив усе це зі сторони.
Його слова:
- Не поспішай!
- Куди ти?
- Не поспішай…
- Куди ти? – й той вітерець…
…застиг…
…причаївся…
…заліг…
…у мою пам'ять…

 

9. Плакала матір.
Плакав батько.
Плакав я стоячи поруч й споглядаючи як з мого крихітного, але вже мертвого, тіла виходить моя душа. Янгол стояв за моєю спиною. Він поклав свою руку мені на плаче. Я озирнувся. Дві лопасті велетенських крил обертались й повільно віддалялись…
- Куди ти?

 

10. Куди ти?

 

11. Куди...

 

• (а потім)

 

1. А потім, через десять років, у сні, я прийшов до свого батька. Перед смертю. За вікном лив дощ. Була пізня осінь.
Він сидів за столом. На плиті стояв чайник. Кипіла вода.
- Я знаю це сон… - промовив він коли у хату зайшов я.
- Сон.
- Я знаю…

 

2. Для чого ти прийшов саме сьогодні? Чому не з'являвся раніше?
Чому?

 

3. Мені холодно і цей холод… він такий… дивний…
Ні! Навіть не так: він якийсь дивно-тривожний.

 

4. – Що це у тебе?
- Де?
- Нa обличчі!?
- Шрам. Він залишився після пожежі.

 

5. Чому ти прийшов саме сьогодні?
– Не знаю.

 

6. НЕ ЗНАЮ…

 

• (чи пам 'ятаєш)

 

1. Янгол мовчки дивився на мене.
– Що далі?
Ми стояли на мосту. Невизначеність пожирала мене. Моє нутро говорило саме за себе. Моє єство мовчало.
- Що далі?

 

2. Течія повільно відносила наші тіні десь за горизонт.
Небо набиралось холодом…
Холодом віяло від нас.

 

3. Хто ми і для чого тут? Для чого ці пусті слова, думки? Для чого ці пусті речі, що оточують нас? Ми закриваємо двері у свій внутрішній світ і тікаємо від самих себе шляхом втрати власних ілюзій… крахом мрій. Смерті – врешті-решт.
Я і він.
Мій Янгол-Хранитель поруч. Він завершає свою ранкову молитву. Він говорить зі своїм Богом. А той, мабуть, слухає…
Сьогодні червень. Мені так здається. Червень. Знаки на небі не брешуть. Не повинні. Червень. І значення…та визначення… сенсу не мають. Думки стихають. Їх нагромадження сковують, а коли вони зникають все стає таким, яким повинно бути.
Пустим.

 

4. Чому я не піднімаюсь сходами у піднебесся… в Царство Боже… чи навпаки – вниз? Чому залишаюсь тут, у снах, людей, які пам'ятають мене? Чому я тривожу їх життя своєю присутністю в їхній свідомості? Чому не можу спокійно згинути в пустоті свого мертвого «я»? Чому?

 

5. Ким би я став, якби не та пожежа? Якими б словами говорив якби не поспішав? Що відчував би тілом своїм у вісімнадцять років у той же момент коли загинув? Що бачили б мої очі в двадцять п’ять? Чим би я жив взагалі? Що у мені залишилося б від того хлопчика в сорок років? Чи, взагалі, лишився б він? Думаю – ні!
В десять…
..вісімнадцять…
…двадцять п'ять…
…сорок…
…ми були б різними людьми…
Різними, але чомусь такими… знайомими…

 

6. Чи пам'ятаєш себе в десять?
Відповім – ні!
Чому?
Відповім – не знаю.

 

7. А сам зі сльозами на очах погляну на руки… на свої долоні… там все написано – лініями долі… от тільки їх знаків я не розумію.

 

• (падіння)

 

1. А далі було падіння. Я не кричав. І страшно не було. Я мовчав… і мовчання говорило більше ніж сказати міг я… проте я не хотів говорити, але воно висловлювалось окремо від мене. Я падав…

 

2. …а в цьому було більше правди ніж в чомусь іншому…

 

3. …в іншому…
…але в чому?

 

• (сон)

 

1. У сні я міг літати. Лише тут моє тіло було вільним, вільнішим за усе… за усіх…

 

• (інше)


А може це зовсім не початок?
Може це остання точка. Кінець. Можливо час тікає так не помітно тому, що його немає? Немає Ні-МИНУЛОГО-Ні-МАЙБУТНЬОГО… лише ТУТ-І-ЗАРАЗ… лише те, що є…
А якщо немає нічого?
Якщо пам'ять бреше?
Якщо сни щось важливіше за неї…
Якщо вони… то хто я?

 

Я…

Я часто закриваю очі щоби уявити…
Уявляю… про те чітких форм не бачу. Я не бачу взагалі.
А може я сліпий?
А очі – то мої сни…
У снах живе моя пам'ять…

 

Я часто закриваю очі, щоби уявити себе. Щоб подивитись на себе зі сторони… щоб розгледіти там істинного себе… такого яким я був, є чи буду… і немає важливості часова рамка… пояс. Є лише очі… і те, що бачать вони… і думки тут зовсім ні до чого… і немає сенсу говорити про щось інше… Є лише Я… і таких «Я», як «я» дуже багато… вони всюди… вони є тими ким є ми... а хто ми… коли «ми» то є «я» – тільки колективне…

 

А якщо пам'ять бреше?
А якщо немає нічого?
Якщо я не «я» , а щось інше?

 

Інше.

 

Але що?

 

 

 

 

теги: проза,сни,янгол
4 Лютого 2011, 16:59:17 1842 0



Популярні новини

Останні новини

Останні фото та відео




Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31