clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt


Шановні дописувачі-блогери! У зв'язку з редизайном сайту, редакція закрила можливість додавати дописи у цей розділ. Однак раді вас попередити, що ми розробили новий розділ «Спецпроекти» у якому й розмістили Блоги. А також дещо змінили умови розміщення дописів у блогах.


Ті з вас, хто готує матеріали і має бажання опублікувати їх у блогах, можуть написати на електронну скриньку alla@ye.ua. Звертаємо вашу увагу, що редакція залишає за собою право вирішувати чи публікувати ці тексти у розділі Блоги.


Прошу також зауважити, що у нас є розділ «НарКор», де усі зареєстровані читачі мають можливість публікувати свої новини чи інформацію.


Дякуємо, що залишаєтеся з нами.

Kabachinska


БЛОГ

Світлана Кабачинська

Про автора

Життя - Вітчизні, честь - нікому

Теги користувача

» Країна без патріотів

Почути кожного – з тих, хто при владі
 
За повідомленнями про масові заворушення в Єгипті і перманентними політичними скандалами в Україні якось майже не поміченою минула річниця з того дня, коли 48% виборців обрали Президентом України Віктора Януковича. Щось не віриться, що зловили ґаву піарники з президентської адміністрації (хоч, може, ще надолужать прогаяне – до року від інавгурації?). Бо ж промовчати означає визнати, що нічого доброго цей рік не приніс народу України. Тому напевне ж уже засукали рукави майстри видавати бажане за дійсне і почали строчити дезу про неймовірні успіхи «команди реформаторів». А що в цьому вони справжні професіонали – сумнівів нема: досить послухати «першого міністра в уряді президента», Ніколая Яновіча Азарова. Чи почитати офіційні статистичні дані за січень, яка свідчать про зниження цін на одяг-взуття-м’ясо-ковбаси-молоко-сири-яйця. Хоч бери цю статистику і ходи з нею в супермаркети і на базар, вимагаючи від продавців відповідності офіційним даним. Але ж вони пошлють тебе не до Азарова, а в Скаржинці…
Ви думаєте, це робиться тільки для втіхи урядовців? Аж ніяк. Це робиться, щоб не показати рівня інфляції в країні – а відтак не перераховувати відповідно до цього рівня пенсії і зарплати.        
Ну й, звісно, щоб упевнити народ, у яке щастя він вкачався.
Словом, чекаємо звіту. Відповідно до програми «Україна для людей». 


 
На нарах і під куполом
 
Проте навряд чи в цьому звіті буде повідомлення про те, що в Україні 2010 року з’явилися перші політв’язні.
Мова не лише про урядовців Юлії Тимошенко. Хоч про них теж хотілося б почути зважену, справедливу й законну думку суду. Але в нинішній Україні вочевидь непросто знайти людину, котра повірить у законність рішення щодо представників учорашньої влади вітчизняної Феміди, всеціло і повністю залежної від чинних зверхників. Адже після так званої судової реформи про існування в країні незалежної судової гілки влади смішно й думати, не те що говорити.
Втім, як і про наявність ще одного необхідного стовпа будь-якої демократичної держави – парламентаризму. Те, чим стала Верховна Рада сьогодні, важко висловити літературною мовою. Юлія Тимошенко сказала про голосуючі «шматки м’яса». Але не згадала, на жаль, що чимало цих «шматків» завела до Верховної Ради і її політична сила. Та й біда, власне, не лише в тому, що за помахом Чечетова слухняно тиснуть на кнопки «регіонали» і «тушки». Всю безнадію чинного парламенту продемонструвало останнє голосування, коли Конституцію здали представники демократичного табору, в тому числі такі відомі й популярні, як Павло Мовчан і Геннадій Москаль. Чим би не пояснювали вони своє рішення – неготовністю країни до виборів у березні 2010 року, необхідністю навести лад у проведенні виборів чи сентенцією «Против лома нет приема» – це не змінює суті їхнього вчинку. Бо не можуть демократи зневажати основний закон держави – інакше які вони після цього демократи і що після цього закони?
І як тепер Геннадій Москаль дивитиметься в очі своєму другу Юрію Луценку? Пошлеться на свій диплом юриста, який підказав йому тільки такий прагматичний вихід? А що це рішення примножує беззаконня в цілій країні – не шепнув? Що сам факт і його участі в цьому ганебному голосуванні ще більше скував кайдани на руках друга, який (це розуміють усі, хто хоч трохи думає) сидить лише тому, що ніколи не мовчав, – не сказав? Що після цього голосування, яке не могло відбутися, бо в залі фізично не були присутні 310 депутатів, які начебто віддали свої голоси «за» (а зміни до Конституції вимагають поіменного, тобто особистого, голосування), всі слова про свободу, демократію і верховенство права в Україні викликатимуть лише гіркий сміх – не прокричав? 
Недарма відомий учений і волею долі міністр економіки в другому уряді Юлії Тимошенко Данилишин попросив притулку в Чехії: він має всі підстави не вірити в українське правосуддя. І, оскільки Чехія надала йому такий притулок, то теза про політичні переслідування в Україні перейшла з розряду просто звинувачень в офіційно визнаний світом факт. 
 
Наруга
 
Та ще більше про політичні переслідування в Україні свідчить арешт членів організації «Тризуб» - за обезголовлення пам’ятника Сталіну в Запоріжжі.
Власне, заарештовуючи юнаків, міліція подбала про «прикриття»: в членів організації начебто була знайдена незареєстрована зброя. Цілий бойовий арсенал, з яким, очевидно, юнаки збиралися скоїти замах на… Навіть страшно уявити, що ж понаписують слідчі в протоколах їхніх допитів – оскільки, за даними ЗМІ, протягом десяти днів до них не допускали адвокатів і застосовували тортури.
Бо ж не на пам’ятник Сталіна, справді, збирались іти тризубівці з патронами. Його й без них уже хтось підірвав. І, якщо відповідальність за обезголовлення пам’ятника тирану організація одразу взяла на себе – а правоохоронні органи на підтвердження скоєного поділилися з громадськістю відеозаписами, на яких був зафіксований весь процес, – то хто підірвав, досі невідомо. І відеозаписів чомусь немає. Але хлопці сидять. За звинуваченням не в хуліганстві – а в теракті.
Воістину – в Україні Сталін і досі живіший від усіх живих.
Хоч терористичним актом логічніше назвати саме спорудження цього пам’ятника. В історичному серці України – місті Запоріжжі, де давно мала б стати туристичною меккою Хортиця – колиска козацького духу. Та зовсім не випадково, вочевидь, саме тут комуністам захотілося, всупереч усім законам – і українським, і навіть радянським – монументально відновивши образ тирана, який репресіями й голодомором знищив мільйони українців, комуністів у тому числі. Цей задум зчинив бурю в пресі і громадській думці; та комуністи прикрилися тим, що ця скульптура – їхнє «приватне майно» (хто б міг подумати, що комуністи, протягом всієї своєї історії ведучи нещадну боротьбу з приватною власністю інших, наразі проявлятимуть таку буржуазну прив’язаність до власності своєї!). А влада теж прикрилася від громадського гніву, заявивши, що це й не пам’ятник зовсім, а бюст (хоч закон не бачить між ними жодної різниці). А замах на голову від бюста, отже – терористичний акт, і ніяк не менше.
Таки правда: яка країна, такі й теракти.
Бо неможливо уявити пам’ятник Гітлеру в сучасній Німеччині чи, тим паче, в Ізраїлі. Якби сталося так, то, їй-право, впору було б покрутити пальцем біля скроні: народ, отже, не в собі. Садомазохізм, звісно, присутній у людській психіці, – але в такій мірі це вже клініка.
Чи це не для України писано?
 
Справа Сталіна живе й перемагає?
 
 
Чому ж влада до цього вдається? Щоби підтвердити зневажливий вислів Путіна про Україну як не державу зовсім (чи – зовсім не державу) – а так, непорозуміння – і спрямувати стопи українців у черговий «рускій мір»? Чи – щоб відвернути увагу людей від падіння рівня життя, попрання конституційних прав і свобод, різкого зниження інвестиційної привабливості України, все більшого майнового розшарування суспільства, в якому 6 тисяч мільйонерів експлуатують 46-мільйонне населення?!  
У кожному разі, навіть найбільші апологети Януковича все менше вірять у реалізацію його обіцянки про входження України в двадцятку найрозвиненіших країн світу. Цікаво, а чи вірив колись у це він сам? Якщо так, то невже не знав, що жодна держава неможлива без патріотизму? А патріотизм виростає не зі шлунку, а з духу? З любові до Вітчизни, її історії, її героїв? І приклад у цьому повинен показувати глава держави? Не випадково той же взірець для української влади у всьому – Владімір Путін, представляючи свого наступника, акцентував: «Дмитрий Анатольевич Медведев, как и я, российский националист, – в хорошем смысле этого слова».
Хто з чинних очільників України може сказати про себе: «я – український націоналіст»? Ніхто. Навпаки – це самовизначення в нинішній Україні, як і в пріснопам’ятному СРСР – підстава для переслідувань і арештів. Чи – в найкращому випадку – для того, щоб лякати ним далеку від патріотизму частину населення. Так-так, саме населення, як усе частіше починають називати високопосадовці український народ.
І – нічого ображатися. Без патріотів держав не буває – як не буває і націй. Так – територія з населенням, необхідним як робоча сила для обслуговування купки чиновників і магнатів. Населенням, яке із задоволенням дивиться по телевізору «Хоробре серце» і «Патріот» - і вимикає телевізійну кнопку, коли бачить за ґратами Луценка чи юних хлопчиків з «Тризуба».
Поки вони сидять, а всі решта лежать на диванах – Україна не встане з колін.
 
 

Світлана Кабачинська.

Карикатура Людмили ТОКАРЄВОЇ.

 

теги: влада
15 Лютого 2011, 20:29:35 1303 0



Популярні новини

Останні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 04.12.2016
купівля
продаж
Міжбанк
$
25.97
26.01
27.66
27.7
0.41
0.41

Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31