Виборчі перегони в самому розпалі. Україна ще не знає імен «героїв», яких більшістю приведе в парламент. Та, здається, чинна влада вже все вирішила. Вирішила за нас. Вони прекрасно розуміють, що народ ніяких голосів їм не віддасть. Єдина надія на масові фальсифікації. Провладна верхівка зрозуміла, що немає сенсу «метати бісер перед свинями» і почала потихеньку згортати соціальні програми, аби зекономити гроші на свої, важливіші, потреби.  Першою в їхньому списку стала програма «Доступне житло». Тепер аби скористатися нею потрібно жити в антисанітарних умовах, хворіти тяжкими хронічними захворюваннями, жити в гуртожитку чи мати житлову площу не більше 9м на члена сім`ї проти попередніх 21м. Крім того встановили процентну ставку в розмірі 16% на весь термін дії, а не  на момент видачі кредиту. Для цього, як повідомляє газета «Дело», Міністерство юстиції внесло зміни до «Порядку здешевлення іпотечних кредитів для забезпечення доступним житлом громадян, які потребують покращення житлових умов».  Наскільки ж це треба не поважати власний народ, щоб отак лицемірно себе поводити. Це напевно в крові – не обманеш, не проживеш. Дивитися в очі людям, обіцяти стабільність, що призведе до покращення життя, а тим часом тихесенько робити так, аби «здешевити» соціальні програми. Повісити черговий тягар на плечі простих людей. А щоб було легше жити, пропонують переселятись з великих міст в менші - там дешевше.   Вже вкотре гучні обіцянки перетворилися на мильну бульбашку. Що їм - в них маєтки, і не тільки в Україні, а прості люди живуть в невеликих квартирах «великою, дружною родиною». Там і батьки, і брати-сестри, і маленькі діти. Це кращий варіант розвитку подій, бо багато молодих сімей змушені орендувати квартири, не маючи впевненості в завтрашньому дні.  На мій погляд житлову проблему вирішувати потрібно негайно. Потрібні зміни. На ...

  Минулого тижня відбулося жеребкування членів Окружних виборчих комісій. Вони  будуть сформовані із представників 19 маловідомих непарламентських партій, що беруть участь у виборах, та 5 депутатських фракцій парламенту. УДАР і Свобода не отримали жодного місця. Формально процедуру жеребкування ЦВК провела правильно, зробили все згідно ухваленої ними ж постанови. Такий розподіл сил схиляє до думки про масові фальсифікації. Згадаймо вибори в Обухові, де УДАР теж не отримав жодного представника. Врезультаті зафіксовано багато порушень, а перемогу здобув провладний кандидат.    Опозиція заявила, що розшукали голову однієї з ОВК. Вона працює на Краківському ринку і навіть не знає про свою теперішню посаду. Інший політик оприлюднив документи, що підтверджують наміри влади проводити масові фальсифікації. Це є неприпустимими для цивілізованих країн, а ми ж прагнемо до Європи.    Тяжко усвідомити, що ми, люди, які допустили до влади купку олігархічних кланів. Ці правителі узурпували повністю всю державну систему - все підпорядковується їм. Про які інвестиції з-за кордону може йти мова, якщо вже не залишилось жодної некорумпованої структури? Всюди панує бюрократія. Аби отримати найпростішу довідку потрібно заплатити. Далі з тих дрібних хабарників збирають данину вищі чини. Завдяки такому правлінню в Україні за останні 2 роки значно зріс рівень корупції.   Влада ніяк не реагує на протести, на закиди щодо незаконності рішень, прийнятих судами, на легітимність законів. Їй все одно. Мета одна – продовжити своє панування, захопити дедалі більше ласих шматків державної власності.    Війна за владу почалася давно. І чим ближче до виборів – тим жорстокіша. Нікого не хвилює, як змінити життя простих людей на краще. Так, аби за них проголосували, аби люди самі захотіли привести їх до влади. Ні, тут ми з Вами, наші думки і побажання є пустим місцем. Все як в казці про золоту рибку – &l...

  Черговий раз українська житлово-комунальна система довела свою недолугість і безпорадність. Вона  показала, що так і не навчилась працювати, далі надаючи неякісні послуги своїм платникам.   Нещодавно до мене звернулися мешканці будинку 25 по вулиці Виговського у Львові по допомогу. Майже повністю вигорів їхній під‘їзд. Причиною лиха стало займання мотлоху, якого, попри всі прохання мешканців, ЛКП так і не прибрало. За цей час змінилось три керівники установи.   Люди сам на сам залишились зі своїми проблемами. Керівництво ЖЕКу, замість реальної ліквідації наслідків пожежі, займалось збором підписів на свій захист, перекладало провину на неадекватного мешканця, який складав мотлох під сходовою кліткою. Горе-майстри, що з‘явилися лише після повідомлення про приїзд депутатів і журналістів, відновлювали під‘їзд абияк. На найменше зауваження була лише одна відповідь: «Це не наша робота. Хочете якісно – платіть гроші».   Виникає питання, за що ж ми з вами роками платимо ЖЕКам? Чи не за прибирання сходових кліток та прибудинкових територій, не за вивезення та захоронення побутових відходів? В нас так переважно і буває - доки грім не гряне, чиновник не заворушиться. А написавши скаргу в будь-який контролюючий орган, отримаємо банальну відписку – така в нас система. У всіх всюди є знайомі, одні одних прикривають. Тому за свої гроші ми отримуємо в кращому випадку тільки неякісне прибирання, а в гіршому – ще й з матом.   В одному із своїх перших інтерв’ю Міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Анатолій Близнюк сказав: «В першу чергу, нашими однодумцями повинні стати звичайні люди. Тому до них треба вийти. Люди повинні зрозуміти, що реформи в ЖКГ потрібні. Інакше вже скоро почнуть валитися будинки».   Реформи так і не почалися. Чиновники і далі штампують звіти про те, що все добре. Деда...

stacktrace: n/a; see opera:config#UserPrefs|Exceptions Have Stacktrace< stacktrace: n/a; see opera:config#UserPrefs|Exceptions Have Stacktracep stacktrace: n/a; see opera:config#UserPrefs|Exceptions Have Stacktrace> stacktrace: n/a; see opera:config#UserPrefs|Exceptions Have Stacktrace stacktrace: n/a; see opera:config#UserPrefs|Exceptions Have Stacktrace stacktrace: n/a; see opera:config#UserPrefs|Exceptions Have Stacktrace stacktrace: n/a; see opera:config#UserPrefs|Exceptions Have Stacktracestacktrace: n/a; see opera:config#UserPrefs|Exceptions Have Stacktrace stacktrace: n/a; see opera:config#UserPrefs|Exceptions Have Stacktrace stacktrace: n/a; see opera:config#UserPrefs|Exceptions Have Stacktrace stacktrace: n/a; see opera:config#UserPrefs|Exceptions Have Stacktrace stacktrace: n/a; see opera:config#UserPrefs|Exceptions Have Stacktrace< stacktrace: n/a; see opera:config#UserPrefs|Exceptions Have Stacktracep stacktrace: n/a; see opera:config#UserPrefs|Exceptions Have Stacktrace stacktrace: n/a; see opera:config#UserPrefs|Exceptions Have Stacktraceclass stacktrace: n/a; see opera:config#UserPrefs|Exceptions Have Stacktrace=" stacktrace: n/a; see opera:config#UserPrefs|Exceptions Have StacktraceMsoNormal stacktrace: n/a; see opera:config#UserPrefs|Exceptions Have Stacktrace" stacktrace: n/a; see opera:config#UserPrefs|Exceptions Have Stacktrace stacktrace: n/a; see opera:config#UserPrefs|Exceptions Have Stacktracestyle stacktrace: n/a; see opera:config#UserPrefs|Exceptions Have Stacktrace=" stacktrace: n/a; see opera:config#UserPrefs|Exceptions Have Stacktracetext-align:justify stacktrace: n/a; see opera:config#UserPrefs|Exceptions Have Stacktrace" stacktrace: n/a; see opera:config#UserPrefs|Exceptions Have Stacktrace> stacktrace: n/a; see opera:config#UserPrefs|Exceptions Have Stacktrace stacktrace: n/a; see opera:config#UserPrefs|Exceptions Have Stacktrace stacktrace: n/a; see opera:config#UserPrefs...

  Дворазовий чемпіон світу з боксу у важкій ваговій категорії, лідер опозиційної партії "Удар" Віталій Кличко запропонував іншим опозиційним партіям підписали угоду про співпрацю на виборах до парламенту у жовтні та про принципи створення парламентської більшості у новій Верховній Раді.   Сам чемпіон світу запевняє, що цього року залишить бокс і займатиметься політикою. Поки що ж у найближчі дні вирушає до Австрії на тренування перед важливим боєм із англійським боксером Дереком Чісорою, який відбудеться у лютому в Мюнхені.   Віталій Кличко: 18 лютого я зустрінуся із одним із найсильніших спортсменів у важкій вазі, Дереком Чісорою. Бій буде дуже цікавим, дуже непростим. Я впевнений, що молодий, голодний до перемог, талановитий боєць битиметься дуже мотивовано за звання чемпіона світу, а я готуюся довести, що є найсильнішим спортсменом у світі.   І я готуюся довести ще раз, що я зможу віддати свій титул, яким свого часу володіли Майк Тайсон, Мохаммед Алі, Ленокс Льюїс, тільки добровільно. Ніхто у мене його не зможе відібрати.   ВВС Україна: Чи після цього бою ви ще плануєте інші бої чи повністю зосередитеся на політиці і виборах?   Віталій Кличко: Спорт завжди був, є і буде у моєму житті. Сьогодні о шостій ранку я був у спортзалі, на початку десятої - в офісі. Щодо активної спортивної діяльності, то я не маю наміру бити рекорд американця Джорджа Формана, який став чемпіоном світу у 45-річному віці.   Останній акорд я зроблю найближчим часом. Зараз 90 відсотків свого часу я займаюся політикою, а скоро це буде 100 відсотків.   ВВС Україна: Тобто, до парламентських виборів у жовтні ви хочете цей "акорд" поставити чи це може бути і пізніше?   Віталій Кличко: До парламентських виборів я це зроблю. Але знаєте, навколо цього так багато спекуляцій, що зараз я не хочу багато про це говорити.   ВВС Україна: Соціологи кажуть, що пр...

Кожна країна, як і людина, починає своє життя із самовизначення. А наша? Не слухати. Не бачити. Тільки коритись. Нещодавно в одному з подільських сіл я ненароком втягнулася в дискусію. Літня жіночка, яка співає в церкві, обурювалась: «А це вже що робиться на білому світі: навіть Псалтир хочуть на українську перевести!» Знаючи безперспективність подібних суперечок, я все одно не втрималась: - І що ж у цьому поганого? Ми з вами якою мовою розмовляємо? - Ну, по-українськи. - І чому ж вона не годиться для молитви? Всі інші придатні, а українська – ні? Адже сам Ісус Христос після  чудесного вознесіння  обдарував  своїх апостолів знанням різних мов - аби проповідували ними християнство. Сказано ж: коли людина молиться чужою мовою, вона молиться тільки устами; лиш рідною  молиться серцем. Співрозмовниця замахали руками: - Нічого більше не кажіть! І слухати не буду! Я розсміялась: - А, може, я б у чомусь погодилася з вами чи й підтримала вас? А ви – і слухати не хочете! …У 90-х роках минулого століття, коли СРСР розсипався і Україна Божою волею стала незалежна, якийсь час говорилося про перехід церкви в Україні на богослужіння українською мовою. Та – чи священикам було ліньки перевивчати всі молитви, чи Москва передбачливо відклала це питання на колись, поступово підмінюючи церковнослов’янську російською, чи просто ніхто нічого насправді не вимагав – та все тоді залишилось як і було. А наразі знову набирає загрозливих рис єдиного і неділимого «руского міра». Цей войовничий «мір» проникає в серця людей іконами нового святого російської церкви – останнього російського царя Ніколая Второго, вкрай небезпечними для єдності країни заявами одного з церковних патріархів: «Львов – это наша Чечня», церковними ходами по вулицях українських міст із гаслами «За веру, царя и Отечество» (!?). Та найсумніше, що він не зустрічає опор...

  Краще раз побачити, ніж сто разів почути   Про сесії місцевих рад засоби масової інформації зазвичай повідомляють лише, що вони обговорювали і які рішення прийняли. І, коли події у Верховній Раді, скажімо, прямі телевізійні трансляції відтворюють майже повністю, то щодо місцевих виборці вдовольняються журналістськими повідомленнями. Тому й знають про їхню роботу небагато і не з власних спостережень. Хоч рішення місцевих рад безпосередньо стосуються нашого з вами життя. І, звісно, важливо, що саме виноситься на обговорення, як приймаються рішення, хто як голосує і просто - як себе ведуть наші обранці. Тому, мабуть, варто трохи про це розповісти. Фрагментарно: газета ж не гумова.     Вимір демократії   Як відомо, демократія – це насамперед урахування прав і потреб меншості. Бо, якщо все робиться тільки на догоду більшості – то це демократичний централізм по-більшовицьки. Отже, в нинішній обласній раді демократією і не пахне. Партія Регіонів, утворивши більшість із Народною партією Литвина і «Сильною Україною» Тігіпка, проводить винятково свої рішення, абсолютно ігноруючи думку меншості. Хоча ця «меншість» представляє понад третину виборців області. Найбільша опозиційна фракція в обласній раді – від партії «Батьківщина»: 30 депутатів. Вона пропонує внести до порядку денного заяву щодо Юлії Тимошенко – чи, за уточненням, «щодо цивілізаційного вибору України» (тобто куди ведуть її нинішні зверхники – в Європу чи Азіопу). Віктора Адамського, що виступає з цього питання, по-хамськи обриває голова обласної ради Микола Дерикот: «Не треба нам тут заяву зачитувати!» «Так я ж аргументую. Маю право на чотири хвилини». «Не маєте права зачитувати – тільки внести пропозицію до порядку денного. Сідайте!» Хоч як переконували депутати від «Батьківщини» внести питання – біл...

  СОН РОЗУМУ ПОРОДЖУЄ ЧУДОВИСЬК Те, що чинить сьогодні влада з Юрієм Луценком, викликає тільки одну асоціацію: з 1937 роком – часом сталінських репресій. Але сьогодні на календарі – 2011-й. І весь світ бачить, що діється в Україні. І народ це бачить також. Тож завтра ніхто не матиме права сказати, наче не відав, що коїться. Герой Коли 2005 року міністром внутрішніх справ був призначений Юрій Луценко, активні учасники Помаранчевої революції вважали це абсолютно закономірним. Бо, хоч тоді вистачало охочих  приміряти на себе лавровий вінок героя, проте мало хто був гідний його так, як Луценко. Безстрашний лідер руху «Україна без Кучми» в 2001-му, невтомний польовий командир Майдану в 2004-му, Юрій Луценко і між цими двома піками національно-визвольної боротьби завжди був у центрі подій. Жінки захоплювалися ним – бо лицарство і мужність завжди викликають захоплення. Чоловіки потай заздрили – бо навіть тим, що теж не з боязких, рідко коли щастило настільки приковувати до себе всезагальну увагу. Хоч  для цього тільки й треба було – бути таким, як є, насправді, незалежно від обставин і загроз: безоглядно сміливим, патріотичним, готовим на самопожертву заради України – і веселим і дотепним, незважаючи ні на що. Щоправда, політик у Луценку частенько заважав його діяльності на посаді міністра: Юрій Віталійович, як і чимало його колег у «помаранчевій» владі, не раз плутав слово із ділом, поспішаючи розповісти як про майже здійснене про те, що лише планувалося зробити. Впливала на його діяльність і невтримна  емоційність та надмірна схильність до ефектних слів і дій. Особливо це проявилося на дочасних парламентських виборах 2007 року, коли Юрій Луценко очолив суто політтехнологічний проект «Народна самооборона» - без сумніву, потрібний і вчасний, але надміру театралізований та епатажний.   Але це не заважало країні любити Луценка – попри все. ...

    Дивлячись лялькову виставу, ми рідко замислюємося, хто ж там, за лаштунками, керує всім сценічним дійством                                                                                     Під диктовку   Минулого тижня, що був перенасичений різними подіями, серед яких найбільшу увагу не лише українських, а й світових мас-медіа прикувало порушення кримінальної справи проти екс-президента України Леоніда Кучми, мене найдужче вразили протести педагогів. Тому насамперед, що педагоги в нас, на відміну від своїх колег у демократичних країнах, зазвичай далекі від активних форм боротьби за свої права. Навіть коли місяцями не платили зарплату, і вони буквально не мали за що жити, зібрати їх на майдані було непросто. Наразі ж хоч і копійки, та отримують вчасно – тож їхнє обурення  рідко вихлюпується за стіни  шкільних учительських чи домашніх кухонь.   А тут – одразу кілька тисяч перед Кабміном. Із чіткими вимогами щодо підвищення зарплат за рахунок виконання давно узаконених норм. І на чолі мітингу – керівники офіційних профспілок, які зазвичай дуже толерантні щодо влади.   Їй-право, є чому дивуватися. А ще коли на наступному засіданні Кабміну голова Партії регіонів Прем’єр-Міністр Ніколай Азаров нахмурив брови і насварився на члена Партії регіонів міністра освіти Дмітрія Табачніка – за те, що підвів уряд, не упередивши протестні настрої в педагогічному середовищі, та ще й не вийшов і не заспокоїв «своїх людей» – і оголосив йому за це «сурове попередження» (от не знаю таких форм стягнення: є попередження, догана і сувора догана із занесенням в особову справу; а тут, либонь, просто якесь немилосердно жорстоке покаранн...

  і допомагають цьому такі можновладці, як Дмитро Табачник   Шевченківська премія – найвища щорічна державна нагорода в галузі літератури і мистецтва – цього року мала чи не найвищий за останні роки розмір – 250 тисяч гривень – і викликала найбільший скандал. Василь Шкляр, автор роману «Залишенець» («Чорний ворон»), визнаний Шевченківським комітетом лауреатом у галузі літератури, звернувся  до Президента  Віктора Януковича, який мав узаконити рішення комітету своїм указом, з проханням вручити йому премію тільки після звільнення Дмитра Табачника з посади міністра освіти. В результаті його прізвища в указі не виявилося зовсім. Ганна Герман запевнила, що письменник отримає свою премію колись – коли його мрія здійсниться. Але Ганна Герман – не Президент України. І статут Шевченківської премії не передбачає ні додаткових указів, ні повторного нагородження: премія присуджується одній особі лише один раз за життя. Тож, вочевидь, Василь Шкляр віднині – не лауреат. І це рішення, всупереч думці Шевченківського комітету, прийняв Янукович особисто. Не має значення, що більше вплинуло на це рішення: лист Шкляра чи скандали, які почали розкручувати навколо роману україноненависники, звинувачуючи твір про українських повстанців 20-х років минулого століття в розпалюванні міжнаціональної ворожнечі. Важливо, що Янукович повів себе, як Сталін, який особисто визначав лауреатів Сталінських премій. Щоправда, Сталін особисто ті твори й читав. Так, це викликало обурення в середовищі української інтелігенції. І відомий письменник Юрій Андрухович, котрий свого часу відмовився навіть від висунення свого твору на цю премію, закликав заснувати народну Шевченківську премію і вручити її письменникові, а Шкляр пообіцяв цю нагороду віддати на створення кінофільму за книжкою. Але всі інші лауреати премії взяли. І жодним чином публічно не зреагували на таке безцеремонне позбавлення нагороди с...

 25 лютого минає рік з дня інавгурації Президента України Віктора Януковича Понад рік тому значна частина суспільства, тримаючи в руках синенькі глянцеві брошури з передвиборною програмою Віктора Януковича «Україна для людей», щиро вірила в усе в ній написане – відтак і проголосувала за Януковича-Президента. Тож сьогодні саме час знову заглянути в програму й побачити, чи звіряється з нею чинна президентська команда, чи за нею торує свій шлях у владі. Не будемо дуже суворими, надто прискіпливими й в’їдливо аналітичними. Адже перший рік усе ж таки. Проте матимемо на увазі, що перший рік чітко визначає напрями й тенденції руху. Отже, почнемо.   «Моя мета – 50 мільйонів громадян України вже до 2020 року. Моя програма спрямована: – На набуття молодими людьми впевненості у завтрашньому дні, державну опіку над родинами, турботу про дітей від народження, отримання освіти до першого робочого місця. – На покращення медичного обслуговування, пропаганду здорового способу життя і, як наслідок, – збільшення тривалості життя громадян України; – На якнайшвидше повернення у свої родини трудових мігрантів». Звісно, до 2020 року ще далеко. Але  чисельність українців з кожним роком зменшується: якщо на початок 2008 року нас було 46,1 мільйона, то через два роки – на 200 тисяч менше. Нині за приростом населення Україна плентається в самісінькому хвості світового процесу: 0,76%. Ціла армія – за різними підрахунками, від 2,5 до 7 мільйонів осіб – працездатних і дітородного віку українців працюють за межами України і, як резюмував  колись ще в ранзі прем’єр-міністра Віктор Янукович, «навряд чи захочуть повертатися назад: вони вже звикли до значно вищого рівня життя». Це – щодо наших співвітчизників, що трудяться в Європі. Але майже половина заробітчан працює в Росії і охоче повернулася б, якби в Україні було де заробити. Однак на...

Почути кожного – з тих, хто при владі   За повідомленнями про масові заворушення в Єгипті і перманентними політичними скандалами в Україні якось майже не поміченою минула річниця з того дня, коли 48% виборців обрали Президентом України Віктора Януковича. Щось не віриться, що зловили ґаву піарники з президентської адміністрації (хоч, може, ще надолужать прогаяне – до року від інавгурації?). Бо ж промовчати означає визнати, що нічого доброго цей рік не приніс народу України. Тому напевне ж уже засукали рукави майстри видавати бажане за дійсне і почали строчити дезу про неймовірні успіхи «команди реформаторів». А що в цьому вони справжні професіонали – сумнівів нема: досить послухати «першого міністра в уряді президента», Ніколая Яновіча Азарова. Чи почитати офіційні статистичні дані за січень, яка свідчать про зниження цін на одяг-взуття-м’ясо-ковбаси-молоко-сири-яйця. Хоч бери цю статистику і ходи з нею в супермаркети і на базар, вимагаючи від продавців відповідності офіційним даним. Але ж вони пошлють тебе не до Азарова, а в Скаржинці… Ви думаєте, це робиться тільки для втіхи урядовців? Аж ніяк. Це робиться, щоб не показати рівня інфляції в країні – а відтак не перераховувати відповідно до цього рівня пенсії і зарплати.         Ну й, звісно, щоб упевнити народ, у яке щастя він вкачався. Словом, чекаємо звіту. Відповідно до програми «Україна для людей».    На нарах і під куполом   Проте навряд чи в цьому звіті буде повідомлення про те, що в Україні 2010 року з’явилися перші політв’язні. Мова не лише про урядовців Юлії Тимошенко. Хоч про них теж хотілося б почути зважену, справедливу й законну думку суду. Але в нинішній Україні вочевидь непросто знайти людину, котра повірить у законність рішення щодо представників учорашньої влади вітчизняної Феміди, всеціло і повністю за...

 Українська дійсність наразі часто схожа на сон: хочеться вщипнути себе, щоби прокинутись   У пошуках книги …Щороку вранці 1 січня всі наші домочадці, ледве розплющивши очі, поспішають до ялинки: що там новорічної ночі приніс Дід Мороз? Колись він носив подарунки – і то зазвичай солодощі – лише нашим дітям. Та відколи вони подорослішали і почали заробляти, Дід Мороз вочевидь розбагатів і почав класти під нашу ялинку щось цікавеньке і для нас із чоловіком. І слід відзначити, що розвідка у нього поставлена класно: він завжди знає, що саме нам потрібно. Цього року він також не помилився, подарувавши мені роман Оксани Забужко «Музей покинутих секретів». Щоправда, з підклеєним скотчем корінцем. «Пошкоджений, бо останній примірник забрав із «Книжкового світу», – проявила обізнаність у дідморозівських клопотах донька. – Шукав у Києві на Петрівці «Записки українського самашедшого» Ліни Костенко – а хоч би в кого одна книжка завалялася. Кажуть продавці, що перший десятитисячний наклад народ змів із прилавків за день. Он у нас на роботі всі читають, усі обговорюють, усі захоплюються». Те, чого не знайшов наш фантастично поінформований Дід Мороз – перший прозовий твір геніальної української поетеси, що викликав такий шалений ажіотаж, – ми все ж придбали днями: теж у хмельницькому «Книжковому світі». «Розбирають на очах, – сказала директор книжкової крамниці Людмила Рибалко. – І Забужко в нас гарно йде». А в книжковому залі додали: «Оце всі питають за Матіос – «Вирвані сторінки з автобіографії». Наразі немає, але і її «Солодка Даруся», і «Нація» розходяться швидко». Ще б: таких крутих рекламних агентів отримала письменниця – Генпрокуратуру, Міністерство внутрішніх справ. Бо ж саме Генпрокуратура, оперативно зреагувавши на запит нардепа-комуніста товариша Цибенка – як...

Час розплати настав? Після обрання Президентом Віктора Януковича опоненти постійно нарікали, що його команда виявилася неготовою ні щодо кадрових рішень, ні щодо економічних перетворень, які потребували реальних реформ. І це правда. Та реально ця команда весь цей час була зайнята іншим: створенням системи єдиновладдя в Україні. І – року не минуло – така система вже створена. У руках Президента Віктора Януковича сьогодні фактично зосереджена вся реальна влада в країні. Слухняна відміна Конституційним Судом політреформи 2004 року повернула йому повноваження Кучми. Решту він узяв сам – через ухвали покірної більшості у Верховній Раді або вердикти паралізованої так званою судовою реформою судової системи.  Парламентаризм повністю скомпрометований – тупа й жорстока бійня у стінах Верховної Ради 16 грудня 2010 року стала останнім доказом того, хто в країні хазяїн. За помахом руки Чечетова «піаністи», тобто депутати-«багатоверстатники», що проворно натискують на кілька кнопок поспіль, запросто штампують спущені адміністрацією Президента і Кабміном закони.  Опозиція деморалізована і піддана політичним переслідуванням. Показове затримання опівдні в неділю, 26 грудня, одного з найяскравіших опозиціонерів,  Юрія Луценка, покликане продемонструвати впевненість влади у своїй силі і безкарності. Юлія Тимошенко і Олександр Турчинов ходять на допити в Генеральну прокуратуру, як діти до школи. Раніше заарештованим колишнім високопосадовцям Кабміну Тимошенко продовжують перебування за гратами. Таке враження, що влада прагне пересадити всіх опозиціонерів або витиснути їх із країни – що автоматично викличе підозру, що таки в чомусь вони винні – інакше чом утікати?      Під акомпанемент розглагольствувань у європейських столицях про шалений і негайний розвиток демократії в Україні чинна українська  влада прагне залякати народ і переконати його, що вона, ця влада,...

Передчасні оплески – Класно, що чиновників таки скоротять, – радіє мій освічений знайомий, дружина в якого, до речі, теж чиновниця, але її посада під скорочення точно не потрапить. Увечері, навідавшись до родички в лікарню, бачу, як хворі, зібравшись у холі біля телевізора, аж у долоні плескають Януковичу, що вимагає від голів облдержадміністрацій скоротити апарат до рівня 2004 року. Їхню дитячу радість зрозуміти можна: чиновницькі штати у нас роздуті до непристойності. Елементарний приклад: 1998 року, коли розділили повноваження голів адміністрацій і голів обласних і районних рад, штатних одиниць для апарату обласної ради виділили ледь понад десяток. На 31 жовтня 2010 року їх уже було 49. Тож питання, чи треба скорочувати, і не стоїть: треба. Інша річ – кого, як і чи тільки скороченням штатів і вичерпується адміністративна реформа, яку в такій глибокій таємниці розробляло вузьке коло «реформаторів» при президенті і яка була подана народу майже опівночі 9 грудня – воістину, як основна гаряча страва для п’ятничних телевізійних політичних шоу. В указі перераховані її завдання: оптимізувати апарат державної влади; усунути дублювання функцій; скоротити чисельність органів влади, чиновників у них і витрат на цих чиновників і функціонування цих органів; підвищити коефіцієнт корисної дії тих чиновників, які залишаться… Словом, те, що й повинно бути, чого чекає народ і на чому президенту найлегше «заробити очки» у довірливого електорату.    За цим масовим задоволенням практично зостається непомітним для суспільного зору інше, найважливіше для Віктора Януковича: практично безмежна і безконтрольна концентрація в його руках усіх кадрових призначень, тобто – всіх керівників у вертикалі виконавчої влади. А найголовніше – коли в людей із часом спаде почуття злостивого задоволення від того, що «в сусіда корова здохла», чи задумаються ощасливлені наразі обивателі, що кожному...

Дзеркало майбутнього За десять днів, що минули після виборів до Тернопільської обласної ради, їхні результати обго- ворювали політики, журналісти, експерти. І побачили в них тенденції наступних виборів в усій країні: радикалізацію вибору, застосування адмінресурсу і фаль- сифікацію результатів. Вибори в наших сусідів і справді показові. 2006 року бютівці завоювали в Тернопільській обласній раді 55% місць. І почали працювати як прийнято нині в Україні: на всі “хлібні” посади розпихати “своїх” незалежно від їхніх ділових якостей. Президентський секретаріат, теж як нині прийнято, у відповідь зміцнив “своїми” облдержадміністрацію: її очолив закарпатець Чижмарь. Протистояння в Тернополі фактично паралізувало роботу обласної влади, що неминуче відбилося на становищі всієї області. Було вирішено провести перевибори облради. Нардепи від БЮТ необачно підтримали це рішення у Верховній Раді, а, коли соціологічні дослідження показали несприятливі для БЮТ тенденції, без шуму “відіграти” його назад не зуміли. Що, як і торішні перевибори київської влади, теж зініційовані БЮТ і теж програшні для нього, засвідчило, що весь повислий винятково на харизмі Тимошенко блок недооцінює значення діяльності на місцях і впливу на результат виборів репутації “низових” партійців. Словом, програли бютівці Тернопільщину: 8% підтримки - це всього 12 місць у облраді зі 120. Але не лише це симптоматично, а й те, хто зайняв звільнену нішу. Майже 35% право-радикальної “Свободи” були прогнозовані. По-перше, розчаруванням у чинній владі й втомою від нескінченних чвар між президентом і прем’єркою. По-друге, давньою симпатією до націоналістів. По-третє, характерним у кризові часи прагненням до сильної руки і простих рішень. По-четверте, негласною підтримкою “Свободи” президентським секретаріатом, котрому хоч би хто – аби не Юля. А от 14% “Єдиного центру” (його на Тернопільщині очолює пан Чижма...

Головний ідеолог обласної організації Партії регіонів Михайло Войтюк, як випливає з його листа, відмінно засвоїв це правило. Публікація «Тихо перед битвою. Дуже тихо» («Є Поділля» від 26.08.2010 р.), де згадується про сучасну ситуацію в обласній організації Партії регіонів, не стала для її керівного ядра ні приводом для аналізу своєї діяльності, ні поштовхом для осмислення того, як сприймаються громадськістю кадрові призначення в області. Лише – викликала бажання повторити для читацької аудиторії «Є Поділля» ті провідні тези, які невтомно викладає М.Войтюк в інших виданнях області. Яка мета його нинішнього звернення до газети?Перша – вчергове зганьбити попередню владу. І не має значення, що майже половину терміну президентства Віктора Ющенка урядом керував чинний президент, а тоді прем’єр-міністр Віктор Янукович, котрий пропонувався і обирався на цю посаду в силу демократичних принципів, які, попри все, вперто сповідував Ющенко. Цього ніби не пам’ятає автор. Та й нащо, коли мета – паскудити попередників на чому світ стоїть?! А разом з попередньою владою – і ту журналістику, яка і в нинішніх умовах згортання демократії і свободи слова залишається останнім бастіоном відстоювання демократичних завоювань українсько- го суспільства. Її обов’язково слід поставити на місце, навісивши яко- мога більше принизливих ярликів і обізвавши гидкими словами – а раптом злякається і замовкне? Друга – переконати громадськість, що жодних «ліній розколу» в монолітній, як граніт, обласній організації Партії регіонів не було, немає і бути не може – бо вона вся, як один, будує нову країну в окремо взятій Хмельницькій області під мудрим керівництвом свого лідера - голови обласної державної адміністрації Василя Ядухи. А якщо й трапляються в ній якісь не згодні з єдино правильною лінією партії чи вождя або його представника в області, які сміють (!) здати парт- квиток, – то це, навіть попри багаторічний партійний стаж і помітне місце в партійних лавах, зовсім випадкові люди, а що вже амбіційні...

Господарі та слуги«Ах, как не хочется, как не хочется работать!» – як колись героїня комедії Рязанова «Службовий роман», наразі хочеться вигукнути майже кожному. Бо – літо, сонце, спека, у відпустку тягне – сил опиратися немає зовсім.Навіть депутати Верховної Ради, попрацювавши  по-стаханівськи (тобто поприймавши за початок липня все, що їм наказали з Адміністрації Президента), дружно роз’їхалися по світу. Хоч про стаханівське завзяття – це  для красного слівця. Дехто з депутатів – найбагатший український олігарх Ринат Ахметов, скажімо – у ранзі нардепа був під куполом ВР усього двічі: коли приймав присягу депутата і коли Янукович приймав присягу Президента. Для фракції Партії регіонів, де практично кожен  – мільйонер, це взагалі нормальне явище. Як казав один з їхніх депутатів, Вадим Колісниченко: «А навіщо в парламенті всім бути? Від того, що 450 депутатів прийде на засідання, нічого не зміниться». На жаль, для українського парламенту це правило. 174 депутати із 450 за минулу сесію не подали жодного законопроекту. Понад половина з цих ледарів, як назвав таких «слуг народу» лідер меджлісу кримсько-татарського народу  і багаторічний український нардеп Мустафа Джемільов, – з фракції Партії регіонів. Саме ця фракція блокувала роботу Верховної Ради майже весь 2009 рік – аби не приймати життєво важливих для держави законів і таким чином перед президентськими виборами  ще і ще дискредитувати роботу «помаранчевої влади». Зате з приходом у президентське крісло Віктора Януковича робота в  парламенті  закипіла. Без оглядки на конституційність чи антиконституційність усього, за що чохом голосують регіонали і решта коаліціантів.  Тож із почуттям виконаного обов’язку депутати, ледве дочекавшись літніх вакацій, рвонули по курортах. Кожен – з 38 тисячами гривень відпускних у кишені. Тобто депутатські канікули обійшлися народному гаманцю – бюджету країни – у 17 мільйонів гривень. Це тоді, коли уряд урізає з зарплат простого народу все, ...