emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwaytSkypeWhatsappViberPhoneMailПункт

Шановні дописувачі-блогери! У зв'язку з редизайном сайту, редакція закрила можливість додавати дописи у цей розділ. Однак раді вас попередити, що ми розробили новий розділ «Спецпроекти» у якому й розмістили Блоги. А також дещо змінили умови розміщення дописів у блогах.

Ті з вас, хто готує матеріали і має бажання опублікувати їх у блогах, можуть написати на електронну скриньку [email protected]. Звертаємо вашу увагу, що редакція залишає за собою право вирішувати чи публікувати ці тексти у розділі Блоги.

Прошу також зауважити, що у нас є розділ «НарКор», де усі зареєстровані читачі мають можливість публікувати свої новини чи інформацію.

Дякуємо, що залишаєтеся з нами.

Результати пошуку за тегом "кіно"

» «Ядерні відходи»/ Український фільм потрапив до конкурсної програми фестивалю в Локарно

Короткометражний фільм Мирослава Слабошпицького «Ядерні відходи» увійшов до конкурсної програми 65-го ювілейного кінофестивалю в Локарно, який вважається одним з найбільш авторитетних кінофорумів Європи. Нова стрічка українського режисера повністю знята в Чорнобилі та Прип'яті Цього року конкурс включає 28 короткометражних і среднеметражніх стрічок молодих незалежних режисерів з країн Європи, Азії, Австралії, США і Великобританії. Картина Мирослава Слабошпицького - єдина з країн СНД, відібрана в цю конкурсну програму. 23-хвилинний фільм «Ядерні відходи» є частиною альманаху короткометражних робіт «Україні Гудбай», який вийде в український прокат у листопаді 2012 року. Продюсерами виступили Володимир Тихий, Ігор Савіченко і Денис Іванов. За словами Мирослава Слабошпицького, його новий фільм - камерна історія про чоловіка і жінку, які працюють в зоні відчуження. Мирослав Слабошпицький - єдиний українець, який два роки поспіль брав участь у конкурсі Берлінале - з фільмами «Діагноз» в 2009 році і «Глухота» в 2010 році. Кінофорум у Локарно - один з найстаріших, ровесник Каннського кінофестивалю, поруч з ним входить до п'ятірки міжнародних кінофестивалів класу А, розділяючи з ними пальму першості за ступенем впливу у світовій кіноіндустрії. Щорічно на початку серпня в невеликий швейцарський місто з'їжджаються кінематографісти з усього світу - саме тут відбірники і дистриб'ютори авторського кіно шукають шедеври для своїх фестивальних програм і прокату. ...



» НЕЧИСТІ

[І торкалась рукою вона стіни.] [І йшла коридором.] [І в кінці його не було світла.] 1. У суботу було весілля. Гуляли в клюбі, зібралося все село. Володя  з Борховець женився на Оксані Глень матері-одиночці, яка виховує двох діток: Олю та Вітлика (так вона називала свого синочка). Гуляли весело. До ранку. Ох вже й натанцювалося село. Були, здавалося, усі:  і старі, і молоді, і діти… а музики все грали і грали, а люди все танцювали і танцювали… миски били і на щастя новій родині, і так… по-п’яні, бо руки не тримали… Клюбний паркет  тремтів під веселими відбиваннями  каблуків і каблучків. «Сім-сорок» - оголошувала баба Мотря, яка взяла на себе цього вечора обов’язки тамади. І всі знову в пляс. І знову над головами затряслись платочки.  Цьомки в щічки, цьомки в губи… і так весело, так нестримно  неслися пари в танці, що не помітно, навіть, сонце піднялось. І все вже… Пора! Додому. 2. А  в неділю околицею пронеслась страшна звістка: - Ігор, син голови колгоспу, повішався на вербі біля річки. Його знайшов дід Іван, який пригнав сюди корів напувати. - Спочатку я побачив рух. Щось ніби пробігло біля верби і сховалось в огородині. Я не зрозумів. Хотів поглянути. Зробив крок. А там… Ігор. І дивиться холодними своїми очима прямо мені в очі, а по спині холодок, а ж мурашки по тілі пробіглись, і те Щось в городі виглянуло і знову сховалось. Думав серце  зупиниться. Воно все стука і стука… так що… о-хо-хо. Так: тук-тук, тук-тук. Ніби й справді хотілось зупинитись. А те знову виглянуло. Я його побачив. Чесне слово побачив, маленьке ніби мавпочка, з голівкою в мій кулак, чортеня. Воно піднялось і знову тільки, як забачило мене навтьоки. Гопца-гопца і нестало його. Тільки й слід простиг, а я від страху чуть в штани не наробив лиха. А Ігор висить і дивиться… й усмішка на обличчі. Усміхається.  Я а ж присів… і так н...



» «Кросс» украинки Марины Вроды - в каннском марафоне

  Украинская кинематографистка Марина Врода оспаривает в этом году каннскую Золотую пальмовую ветвь лучшему короткометражному фильму. Ее фильм «Кросс», снятый в совместном производстве с Францией, был отобран в главный каннский конкурс короткометражек и стал единственным представителем Украины в официальной программе 64 Каннского фестиваля. Интервью. Молодой украинской кинематографистке Марине Вроде повезло: она работает с теми, с кем дружит. Копродюсером ее последней короткометражки «Кросс» тоже стала ее подруга, француженка Флоранс Келлер, бывшая сотрудница французского культурного центра в Киеве. Когда пришло известие о том, что «Кросс» был отобран для участия в главном каннском конкурсе короткометражных фильмов, обе молодые женщины сначала не могли в это поверить. Шесть лет спустя после первой украинской короткометражной золотой пальмы («Путники», реж. Игорь Стрембитский) сможет ли «Кросс» победить в каннском марафоне-2011? Марина Врода признается, что будет, конечно же, волноваться, когда ее фильм в числе девяти участников каннской программы короткого метра будет вынесен на суд жюри под председатель ством известного режиссера и клипмейкера Мишеля Гондри. В основу фильма «Кросс» вошли детские воспоминания об уроках физкультуры: Марина Врода рассказывает о своей работе, о том, как они с ее французским продюсером нашли друг-друга и об отношении к Каннскому фестивалю. Марина Врода: - Я всегда помнила, как мы в детстве в школе бегали кросс. И мне почему-то нравилось видеть эту картинку, как мы все выстраивались, бежали, лес, секундомер, учительница, правила, кто-то мог бежать, кто-то не мог, но все обязаны были бежать. И я просто стала глубже об этом думать: что такое нормативы, почему мы так бегали, в какой стране жили… И у меня получилась из этого история. В фильме ответов нет, там, скорее задается вопрос – я оставляю главного героя перед вопросами... ...



теги: марина врода,канський кінофестиваль,
12 Травня 2011, 16:28:51 4171 0

» Канны увидят цикл короткометражек Украина Гудбай

На Каннском кинофестивале в рамках работы украинского павильона авторы альманаха «Мудаки. Арабески» представят международной аудитории свой следующий проект «Украина Гудбай» Новый кинопроект обещает стать самым масштабным циклом короткометражных работ за всю историю независимого украинского кино. В него войдут 30 короткометражек, рассказывающих о массовой эмиграции украинцев из родной страны. Работа над проектом началась в ноябре прошлого года. Истории о причинах эмиграции украинцев отбирались по принципу «максимум действия, минимум диалогов и монологов». В фильмах-десятиминутках не допускались закадровая музыка, закадровый текст и титры. Снимались фильмы в Киеве, Белой Церкви. Как сообщает Артхаус Трафик, среди участников «Украины Гудбай» как опытные профессионалы телевидения и кино, так и молодые авторы, только начинающие свою карьеру: Владимир Тихий (режиссер, автор фильмов «Русалочка», «Мойщики автомобилей», идейный вдохновитель проекта «Мудаки. Арабески»); Наталия Ворожбит (драматург, яркий представитель новой драмы, лауреат многих фестивалей, соавтор сценария нашумевшего сериала Валерии Гай-Германики «Школа»), участники ЛСД (Лаборатории современной драмы) и др.   ...



» Тіні Параджанова

Так багато лишилось несказаного... Так багато лишилось не зробленого... Ось так ось відносять роки в свою безвість життя людини чиї думки, плани, ідеї колихали ваги уяви творчої інтелігенції, еліти тоді ще Радянського союзу і світу... Уявіть собі людину, яка продовжила справу Олександра Довженка, піднявши на новий щабель українське поетичне кіно. Тіні Параджанова ще й досі блукають в кінематографічному світі спалахуючи в уяві молодих режисерів... Ну хто не знає фільми „Тіні забутих предків”, „Колір граната”, „Легенду про Сурамську фортецю”, „Ашік-Керіб”? Всі вони картини особливі, побудовані на звичаях народу і не важливо якого: чи то грузинського, вірменського, чи то українського або азейбаржанського. Параджанов майстерно будував характери, колорити, стилі своїх фільмів. Як говорив сам Параджанов: - У мене три батьківщини: я народився в Грузії, працюю на Україні, готуюсь померти у Вірменії. Режисер був закоханий в Київ. Після приїзду на початку 1950 років у місто, воно стало початком його блискучої карєри. Тут він познайомився зі своєю дружиною киянкою Світланою Щербатюк. Тут у нього народився син – Сурен. Ту до нього прийшла всесвітня слава і в цьому ж місті йому „обрізали крила”. Коли з премєрою „Тіней забутих предків” у 1964 році визнання, як режисера, постукало до нього у двері (нагадаємо, що фільм отримав двадцять вісім фестивальних нагород із усього світу). Тодішнє правління студії Довженка заборонило після багатьох комісій та редакцій, постановку нового фільму „Києвських фресок”. Так! Це був початок цькування владою визнаного світом режисера. Трагедія митця, крик його душі яскраво ілюструють рядки з його листа секретареві ЦК КПУ Овчаренку Федору Даниловичу: „Я ні на що ненарікаю і нічого не прошу. Я просто хочу запитати... Здавалося б керівництво української кінематографії мало б бути зацікавлене в тому, щоб „розвинути успіх&r...




Курси валют на 28.03.2024
купівля
продаж
Міжбанк
$
39.3
39.33
42.42
42.45

Архів новин

<<Березень 2024>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
    1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31


«Єдині новини» на Хмельниччині та Україні. Для цього натисніть на трансляції хмельницьких і всеукраїнських телеканалів, або слухайте радіо khm-radio.ye.ua чи radio.ye.ua
"Єдині новини" на Українському радіо