Найбільше польських замків і палаців збереглося на Хмельниччині

Про це днями повідомив відомий дослідник старовинної польської архітектури, автор путівника «Польські замки та резиденції України», журналіст Дмитро Антонюк

З його слів, як це не дивно, лідером у цій сфері є навіть не Львівщина чи Тернопільщина, а… Хмельниччина, де пан Антонюк нарахував 73 таких пам’ятки, серед яких як замки, тобто оборонні споруди, так і резиденції, тобто палаци. Друге, третє і четверте місця розподілились відповідно між Вінницькою, Львівською та Тернопільською областями.
До течі, на Хмельниччині презентація цього путівника відбулася лише у Кам’янець-Подільському Кам’янець-Подільський, 20 березня уНаціональному університететі імені Івана Огієнка.
«Більшість замків і шляхетських резиденцій звели колись на теренах України польські королі, магнати й військові діячі, – пише у путівнику автор. – У обох частинах праці представлено аж 470 пам’яток». І ця цифра неостаточна, оскільки Дмитро Антонюк сподівається, що, можливо, існують ...

Католицькй святий родом з Ізяславщини

У ХІХ столітті священик Ян Бейзим опікувався хворими на проказу – тоді невиліковну хворобу

Народився Ян Бейзим 15 травня 1850 року у селі Великі Бейзими. Тоді село належало до Волині. Нині це – населений пункт Ізяславського району. Батька Яна засудили до смертної кари – за участь у польському повстанні 1863 року. Після цього родина перебралася до Києва, де Ян закінчив гімназію. У 1872 році він вступив до ордену отців-єзуїтів, згодом навчався у Кракові. А потім став опікуном товариства Ісусового у Тернополі. У 1891 році отці-єзуїти побудували навчально-виховний заклад неподалік Львова. Вихованців з Тернополя перевели туди, з ними переїхав і Ян Бейзим. Однак, монаха хвилювала доля хворих на проказу – невиліковну на той час хворобу. Таких хворих ізолювали від суспільства, вони жили в рекреаціях, які звалися лепрозоріями. У такий притулок на Мадагаскарі і поїхав у 1899 році Ян Бейзим. “Сьогодні я довідався...

Яким було Поділля кілька сотень років тому

Ми продовжуємо публікувати цікаві моменти з історії наших міст і сіл з видання “Історія міст і сіл Хмельниччини”, у якій розміщено відомості, зібрані і систематизовані Юхимом Сіцінським і Миколою Теодоровичем.

Продовжуємо розповідь про села Білогірського району.

Миклаші. Правильніша назва – Мик-Ляше, тобто “йди звідси, ляше”.

Окнини (нині – Вікнини). У церкві села зберігалися старовинні церковні книги, видані православним Львівським братством 1690 року. Село свого часу належало до Ляховецького ключа князів Яблоновських, згодом перейшло до Сапегів, а у 1822 році його купив Каблубицький. У долині є став, утворений зі струмків, які текли з гір.

Паньківці. Як власність княгині Беати Косцелецької, дружини князя Іллі Острозького, згадується в опису Кременецького палацу від 1545 року. Заслуговує на увагу так званий “Наньський Великдень”. Про нього один селянин розповідав таке: “В светлый четверг Пасхальной недели души умерших, по верованию крестьян, сходят с неба на землю и идут на кладбище. Здесь ...

Дві доленосних події видатної художниці

Зустріч Тетяни Яблонської (друга ліворуч) з героями своєї картини у Летаві, 1973 рік

Виповнюється 95 років від дня народження визнаного класика українського живопису ХХ ст. Тетяни Яблонської (1917-2005) – народного художника СРСР та України, дійсного члена Академії мистецтв СРСР та України, Героя України. Цікаво, що саме на Поділлі сталися дві доленосні події в житті відомої художни

Подія перша: невдала еміграція
Тетяна народилась 11 (24) лютого 1917 року в російському Смоленську в родині гімназійних вчителів Ніла Яблонського та Віри Варгасової. Батько, який ще у 1905 році разом з передовою молоддю виступав проти царизму й за участь у студентських заворушеннях був виключений з Петербурзької духовної академії, спочатку з піднесенням зустрів встановлення радянської влади. У 1918 році як живописець-аматор виступив одним із організаторів смоленського товариства художників, у 1921 закінчив курси при Вищих художньо-технічних майстернях у Москві, з 1922 став головним зберігачем картинної галереї Смоленського музею та викладачем живопису в студії "Пролеткульта". Але ейфорія від зміни влади швидко минула. Ніл Яблонський не побачив того світлого майбутнього, яке обіцяли більшовики, відчув на собі ...

Люті морози на Поділлі – не дивина

Хмельницький, січень 1954 року. Цей місяць відзначився не лише перейменуванням Проскурова на Хмельницький, а й лютими морозами.

Аномально морозні зимові місяці в Україні та на Поділлі у минулому спостерігались доволі регулярно – по декілька разів на століття.

У літописах та архівних документах чимало свідчень про надзвичайні морози та їх негативні наслідки. Правда, охарактеризувати їх здебільшого можемо не за позначками термометрів (яких тоді, зрозуміло, не було), а лише за описами.
Птахи замерзали в польоті
Найдавніші писемні свідчення про природні зимові негаразди в наших краях протягом першого тисячоліття зустрічаємо на сторінках "Хронографа западно-русской редакции", який писався літописцями давньоруської держави на основі прадавніх візантійських джерел та переказів старожилів. Одразу привертають увагу відомості, що датовані 335 роком: "Дуже сувора зима у Скіфії (так за старою звичкою хроніст називає більшу територію України), сніг покрив землю шаром у сім ліктів (лікоть – 38-46 см), морози були настільки лютими, що вино в посудинах замерзало". Холодні ...

Яким було Поділля кілька сотень років тому

Ми продовжуємо публікувати цікаві моменти з історії наших міст і сіл з видання “Історія міст і сіл Хмельниччини”, у якій розміщено відомості, зібрані і систематизовані Юхимом Сіцінським і Миколою Теодоровичем.

Продовжуємо розповідь про села Білогірського району.

Миклаші. Правильніша назва – Мик-Ляше, тобто “йди звідси, ляше”.

Окнини (нині – Вікнини). У церкві села зберігалися старовинні церковні книги, видані православним Львівським братством 1690 року. Село свого часу належало до Ляховецького ключа князів Яблоновських, згодом перейшло до Сапегів, а у 1822 році його купив Каблубицький. У долині є став, утворений зі струмків, які текли з гір.

Паньківці. Як власність княгині Беати Косцелецької, дружини князя Іллі Острозького, згадується в опису Кременецького палацу від 1545 року. Заслуговує на увагу так званий “Наньський Великдень”. Про нього один селянин розповідав таке: “В светлый четверг Пасхальной недели души умерших, по верованию крестьян, сходят с неба на землю и идут на кладбище. Здесь ...

Фронтова фотографія знову повернулася до баби Владзі

Теофіпольські архівісти протягом тривалого часу намагалися встановити прізвища зображених на пожовклому фотознімку молодих симпатичних дівчат у військовій формі.

«Це безіменне фото випадково виявили у своїх сховищах під час проведення чергового впорядкування архівних фондів. Без підпису, без реєстраційного номера воно зберігалося між документами сімдесятих років минулого століття», – пригадує начальник архівного відділу Теофіпольської райдержадміністрації Світлана Поліщук.
Декілька років поспіль безіменне фото не давало спокою Світлані Анатоліївні та її підлеглим. Не так вже й багато жінок з Теофіпольщини брали участь у Великій Вітчизняній війні. І цей документ претендував хоча б частково заповнити не досліджену досі білу пляму в історії рідного краю. Можливо, й до цього часу залишалася б нерозгаданою таємниця фронтової світлини, якби не учениця Святецької загальноосвітньої школи Ірина Шеремета, котра в минулому році почала досліджувати тему про роль ...

Легенда української еміграції міжвоєнного часу

Саме так кажуть про видатного українського публіциста, бібліографа та громадського діяча, нашого земляка Петра Зленка

Він, перебуваючи в еміграції, видав цілу низку книгознавчих і бібліографічних праць з українознавства, котрі донині користуються популярністю серед науковців. Це, зокрема, матеріали для бібліографічних покажчиків про Симона Петлюру, визвольну боротьбу українських Січових стрільців, українську пластову літературу, історичний нарис про приватні бібліотеки в Україні. Заслуговують на увагу «Педагогічні видання Наддніпрянщини», «Зимовий похід: бібліографія», «Українське бібліотечне шкільництво», «Книга в українській народній словесності» та багато інших. Особливо цінним для істориків є бібліографічний покажчик наукових праць української еміграції, в тому числі з історії, за 1920-1931 роки перевиданий у 1990 році Канадським інститутом українських студій Альбертського університету.
Народився ...

Знахар – коваль – цирульник – дантист

« Попереднє 1 з 2 Наступне »

Кабінет дантиста початку ХХ ст.

На всю Подільську губернію з 1 мільйоном 859 тисячами чоловік у 1861 році був один зубний лікар

Споконвіку людство намагалось знайти шляхи позбавлення від зубного болю. Вже у Давньому Єгипті (ІІІ тисячоріччя до н.е.) були відомі зубні лікарі та спроби виготовлення штучних зубів. А нещодавно італійські археологи виявили при розкопках етруських поховань (700-600 рр. до н.е.) людський череп з вставленими зубними протезами, які вирізані з іклів якоїсь тварини та прикріпленні золотою пластиною до коренів справжніх зубів.
В Україні існування давніх зубоврачевателів підтверджують археологічні знахідки розкопок могили ІV-ІІІ ст. до н. е. біля Керчі – на виявленій у ній посудини зображено, як наші предки скіфсько-сарматської доби надавали допомогу при ушкодженнях зубощелепного апарату. Документальні згадки про спроби лікування зубів знаходимо в часи Давньої Русі, коли «зубні страждання» вгамовували переважно ...

Яким було Поділля кілька сотень років тому

Ми продовжуємо публікувати цікаві моменти з історії наших міст і сіл з видання “Історія міст і сіл Хмельниччини”, у якій відомості, зібрані і систематизовані Юхимом Сіцінським і Миколою Теодоровичем. Продовжуємо розповідь села Білогірського району.

Гулівці. У селі 1872 року відкрили церковно-приходську школу, яку утримували селяни за власні кошти. Працювала фабрика сільськогосподарських споруд та два млини. Вперше село згадується у 1545 році – в описі Кременецького замку. Також його під іменем села Голівки згадують 7 грудня 1601 року – як власність князя Януша Острозького. Ще одна згадка – як село Гулівець згадується в акті від 30 жовтня 1565 року. Село належало князям Острозьким, потім – князям Яблоновським, а коли Теофіла Яблоновська вийшла заміж за Лева Сапегу, село було її посагом. 1822 року його перекупив Залеський.

Денисівка. У 1887 році стару дзвіницю перебудовують під церковно-приходську школу, на що прихожани зробили пожертву 100 рублів. Вперше згадується в акті від 24 червня 1563 року у скарзі дружини пана Григорія Сенюти про крадіжку худоби. Князі ...