Михайло Василишин: «Медицина під час реформи застигне як холодець: буде трястися, але не зміниться»

 Покращиться чи погіршиться якість медичних послуг у Хмельницькому від зміни назви установи? Чи правда, що карету швидкої допомоги тепер чекатимемо до години? Про це ми запитали у начальника управління охорони здоров’я Хмельницької міської ради Михайла Василишина.
– Михайле Йосиповичу, на одній із сесій міської ради Ви досить різко висловилися стосовно медичної реформи. Чого ж чекати пацієнтам, якщо навіть Ви з осторогою про неї говорите?
– Це найперше був експеримент у чотирьох областях: Вінницькій, Донецькій, Дніпропетровській та Києві. Ми вивчали їхній досвід, помилки та досягнення. Але… Реформування без спеціального фінансування неможливе. Візьмемо навіть елементарне перейменування установ. Для цього теж потрібні кошти, щоб замінити печатки, зареєструватися, отримати ліцензію – скрізь потрібні гроші, а у бюджеті їх не закладали! На жаль, не довівши до логічного завершення реалізацію пілотного проекту з реформування медицини, його почали впроваджувати по всій країні. Тим більше, що підхід до цього в обласних центрах мав би бути іншим, ніж впроваджується зараз.
– Конкретизуйте, що саме, на вашу думку, має бути іншим?
– Найперше я не погоджуюся із темпами її впровадження. Адже у чому суть реформи? Виокремити первинну та вторинну медичну допомогу. Це важко зробити, але умовно її розділили: вузькі спеціалісти належать до вторинної ланки, а терапевти, педіатри, сімейні та дільничні лікарі – до первинної ланки. Ці дії виправдані, адже лікування у спеціалістів другої ланки, тобто вторинної медицини, має бути консультативним. До прикладу, кардіолог має бути присутнім на догоспітальній ланці як консультант, але він не веде хворого. Виходячи з цього, потрібно було внести зміни у наказ про штатний розклад, а таких змін немає. До прикладу, пацієнт потрапляє до терапевта із важким захворюванням. Терапевт направляє пацієнта до кардіолога, той його обстежує і не ставить діагноз, а пише свої рекомендації. Пацієнт виконує усі рекомендації: режим, пігулки, дієта чи інші і через певний період знову приходить на обстеження до свого терапевта. Якщо ж результату немає, з різних причин, то хворого знову направляють до лікаря, а той уже має право помістити його до міської лікарні. Тобто, на стаціонарне лікування потрапляють лише ті, кому це вкрай необхідно, а не ті, хто хоче «просто підлікуватися». У лікарні вже має бути точне встановлення діагнозу, якщо попередні лікарі не встановили його, таке рідко трапляється, але трапляється. Також у лікарні пацієнт має пройти курс повного стаціонарного лікування і знову із рекомендаціями повернутися до свого терапевта. І лише він визначає, чи продовжувати хворому лікування на денному стаціонарі, йти на роботу, чи побути ще кілька днів на лікарняному. У нас же зв’язок між лікарем і хворим розривається. У багатьох випадках, хворий, отримавши результати обстеження та рекомендації, не виконує їх, а починає консультуватися зі знайомими-рідними-друзями. До тих пір, поки ми не ліквідуємо оту прірву між рекомендаціями лікаря та виконання їх пацієнтом, не буде толку!
– Коли і з чого у Хмельницькому почнеться реформа?
– На передостанній сесії депутати прийняли рішення про створення амбулаторій сімейної медицини. На першому етапі будемо проводити розмежування первинної і вторинної ланки лікарів, створення амбулаторій сімейної медицини на базі терапевтичних відділень, які будуть перейменовані та розчленовані, поділені на менші відділення. На базі кожної з чотирьох існуючих у місті поліклінік будуть створені центри первинної медико-санітарної допомоги (ЦПМСД). Кожен центр – це окрема структура з головним лікарем, медсестрами, бухгалтерією. Зараз я хочу домогтися, щоб, якщо вже реформувати, то щоб було усе, як книжка пише. Щоб амбулаторії сімейної медицини, створені на основі терапевтичних відділень, були на окремому поверсі, з окремими лікарями. Також будуть дільниці із розрахунку по півтори тисячі людей на одну. Особливістю нашого міста буде те, що на кожних три дільниці у нас буде два терапевти і один педіатр (за новими нормами, педіатрія має бути ліквідована і стати частиною сімейної медицини – авт.). Практично кожен із цих лікарів мав би обслуговувати свою дільницю, але без педіатрів ми залишитися не хочемо. Тому терапевти обслуговуватимуть все доросле населення, а педіатр – дітей. Згодом, коли ми перевчимо наших педіатрів на сімейних лікарів, будемо поступово змінювати структуру.
– Тобто, це буде компроміс між тим, що треба і тим, що зручно для пацієнтів?
– У перехідний період завжди потрібно шукати компроміси, а не рубати з плеча, бо так сказали. Адже люди звикли, що дітей обстежує педіатр, і якщо я скажу, що треба йти до сімейного лікаря, то люди все одно шукатимуть будь-які можливості, щоб потрапити на прийом до лікаря, який хоча б мав назву «педіатр». Коли люди звикнуть до того, що різниці між сімейним лікарем майже не існує (бо різниця все одно є), тоді й будемо переходити від того «як звично», до того «як треба».
Стосовно вузьких спеціалістів, які будуть у так званій вторинній медицині, то до нас вже зараз доходять чутки, що кількість лікарів нібито критично зменшиться. Не правда. Принаймні, поки що. При кожній поліклініці, а згодом ЦПМСД, буде створено діагностично-консультативне відділення, яке в майбутньому трансформується у діагностично-лікувальний центр із своїми відділеннями у кожній поліклініці. Дякувати Богу, усі наші поліклініки в місті розташовані у центральних частинах кожного мікрорайону. Це перший етап, який з січня починає втілюватися в життя. З кожним новим кроком на етапі реформування ми, я впевнений, зустрічатимемося із труднощами, але кожен повинен розуміти: ми теж це робимо вперше і не застраховані від помилок. Більше того, ми впевнені, що вони будуть, але ми готові їх вислуховувати, виправляти.
– Можете спрогнозувати вже зараз, яких помилок очікувати?
– Той рівень надання медичної допомоги, який є зараз, не погіршиться. Можна сказати, що ситуація застигне, як холодець: буде трястися, але не зміниться. Ми робимо все для того, щоб перейти на нову форму надання послуг непомітно для наших пацієнтів, адже він взагалі не повинен помічати адміністративні зміни, бо якщо пацієнт їх відчує, значить, десь є збій, і ми повинні про це знати, щоб виправити. А спрогнозувати помилки можу: ми вже бачимо, що оснащення катастрофічно не вистачає, адже у нас два-три кардіографи, які обслуговували 60-70 тисяч населення, а зараз потрібно щоб він був у кожному новоствореному центрі. Аналізатор у нас один на всю поліклініку. Саме тому ми й хочемо залишити при поліклініках діагностично-консультаційні центри, в яких будуть кабінети ЕКГ, УЗД, діагностики. За один день ми усього не купимо, і якщо автори реформ чи владні структури думають, що варто перейменувати поліклініку в Центр первинної медико-санітарної допомоги і це вже реформа, то вони дуже помиляються. Це буде фікція!
– Проясніть також ситуацію із змінами у роботі швидкої допомоги?
– Закон, який вийшов у серпні минулого року, передбачає, що служба швидкої допомоги переходить у підпорядкування Хмельницькому обласному управлінню охорони здоров’я. Закон сам по собі, можливо й добрий, але від надшвидких темпів його впровадження, недосконалий. За моїми розрахунками перехідний період мав би тривати принаймні рік. Ми, у Хмельницькому, робимо все, щоб наші пацієнти не відчули жодного дискомфорту в обслуговуванні. Для жителів районних центрів ці зміни будуть відчутнішими спочатку вони будуть незрозумілими, а вже згодом – у кращу сторону. Адже не повною мірою ще налагоджений зв'язок, автомобільний парк ще не забезпечений. Але так, як розмістили на території області станції швидкої допомоги, а будуть вони у Кам’янці-Подільському, Хмельницькому та Шепетівці, свідчить про те, що ефективність роботи буде значно кращою. Хоча все залежить від того, скільки коштів у їхнє облаштування буде вкладено.
– Якщо виходити із того, що треба, і того, що має хмельницька міська медицина, на скільки відсотків ми готові до цієї реформи?
– Міська медицина готова на 65-70 відсотків. Порівнюючи із районними центрами, у нас зроблена деспетчеризація, тому я не вважаю, що потрібно було вводити GPS-спостереження за автомобілями швидкої допомоги. В нас добре налагоджена робота, адже 10-хвилинна доступність, яка передбачена, забезпечувалася по місту у 80 відсотках викликів. З того, що потрібно вдосконалити, то нам потрібно ще кілька автомобілів. У нас навіть у негоду, яка була два тижні тому, не залишилося виклику, який ми не обслужили б.
До речі, найближчим часом ми плануємо проводити низку зустрічей, де роз’яснюватимемо людям усю структуру, відповідатимемо на запитання.

Алла СОБКО