«Криза у насв головах», - | Новини Хмельницького "Є"

вважає психолог Галина Орєхова

Нині багато говориться про кризу, депресію, пов’язану з нею, але, як казав професор Преображенський, «криза у нас в голові». Тому, стверджує Галина Орєхова, криза настала не так в матеріальному плані, як у вигляді страху перед невідомим. Співпало це з осінню, а осінь, як відомо, - депресивна пора року.

- Але давайте перестанемо говорити про депресію, тому що це захворювання, і коли ми прокидаємося в поганому настрої, посварилися з чоловіком чи подругою, зазвичай, кажемо, що у нас депресія. Також повсюди йдеться про те, що народ в депресії, тому що в країні криза.
Найперше, що я би порадила, - перестати постійно говорити про це, а просто працювати так, як і раніше.
- Але якщо людина втратила роботу...
- Припустимо, людина працювала на певній роботі, але ж до цього вона працювала ще десь, причому, більшість з нас змінювала роботу неодноразово. Тобто, протягом життя ми адаптуємося до якихось умов, і якщо завтра підприємство, де людина працює, закриється, вона, якщо захоче, знайде роботу. Ми пережили кризу 80-90-х, але навіть не знали, що то була криза. Просто хотіли вижити, і кожен працював там, де можна було заробити на шматок хліба.
... І якщо нас не почнеться криза в голові, то все буде добре.
Звісно, проблеми будуть загострюватись, і навіть не від того, що долар росте, а від нестабільності, адже, як казали древні мудреці: «Не дай вам, Боже, жити в епоху змін».
А так, ми - як таргани - пристосуємося до всього.
- Але що ж робити?
- Сьогодні люди скаржаться на те, що зарплату затримують, або зовсім не платять, підприємство майже не працює. Я в цьому випадку кажу, що є два варіанти: «Або ви допомагаєте керівнику, який вклав у бізнес усе, пережити цей час, або будете його паскудити». Нині якраз той період, коли цінність персоналу полягає в мудрості, розумінні, в умінні об’єднатися, щоб пережити важкий час. Адже нерідко і керівнику потрібна наша підтримка. Найлегше фиркнути і піти. А далі що?
Тому криза не в доларах і не в гривнях, а в наших цінностях. А тут якраз криза є, тому: або ми переживемо цей важкий час, або буде як буде.
Хтось помер у 80-90-ті роки від голоду? Ніхто. Зробили товчок і вижили. А ви знаєте, скільки тоді на нашому ринку стояло високопрофесійних спеціалістів, у тому числі й професорів?
- І що ж робити людині, яка втратила бізнес?
- Жити далі. У кожного в житті були моменти, коли було дуже важко. І плачеш, і горюєш, але їх треба пережити. Напевно, людина, яка втратила, як їй здається, все, не одинока, і тут ми знову повертаємося до загальнолюдських цінностей і вміння підтримати у скрутну хвилину. І тоді можна побачити, хто є хто: чи підтримає дружина збанкрутілого чоловіка, чи піде до іншого.
Звичайно, шкода людину, яка роками будувала свій бізнес, і виявилося, що працівники, які були з нею впродовж 10 років, не хочуть її підтримати і перетерпіти разом з нею цей час. Що робити, спитаєте? Жити далі. Треба йти до лікарів, близьких, психотерапевтів, словом, витягати себе з цього стану. Адже «порятунок потопаючих - справа рук самих потопаючих».
В Біблії сказано: «Всім дано по силах». І якщо нам дано якесь випробування, то обов’язково даються сили, можливості, люди, які допоможуть все пережити. І якщо нашій нації дано випробування, значить, ми це заслужили. Тому що так, як ми жили останнім часом, довго тривати не могло, і колись це мало статися.
- Як бути тим, хто взяв кредит у банку?
- Таким дуже складно. З іншого боку, я дивувалася, як легко й необдумано люди брали кредити. Нерідко брали один, потім - інший, щоб повернути попередній, потім третій... Я, наприклад, не можу собі дозволити взяти кредит, а люди з меншими статками купують плазмові телевізори, холодильники...
Що ж їх тепер жаліти! Адже є така справа, як відповідальність, і по-моєму, про неї забули всі, коли банки почали направо і наліво роздавати кредити.
- Але вже все сталося: і бізнес втрачений, і з роботи звільнили, і кредит треба виплачувати... Що робити?
- Найперше - розбудити інтерес до життя, адже під лежачий камінь вода не тече. В Біблії сказано, що треба навчитися жити одним днем. Але це не значить, що планувати не потрібно, просто треба жити тут і тепер.
Криза - це невизначеність, невідомість, що дає нам страх, а за будь-яким страхом лежить страх смерті. Зараз у нас повна невизначеність, і в той же час - визначеність дуже чітка. Тобто, є ця хвилина, яку я проживаю, потім прийде наступна, яку я теж проживу. І замість того, щоб створювати собі страхи, треба жити в цей момент. Є можливість радіти - радійте, станеться так, що доведеться поплакати - плачте. Адже коли ми народилися, нам ніхто не обіцяв, що в майбутньому буде лише радість.
Зараз наступив період, коли необхідно не лише усвідомити, а й цінувати те, що в нас є. В багатьох сімейних парах в зв’язку з кризою навчилися об’єднуватися, так що криза показала хто є хто, які в кого цінності. Комусь вона принесла радість, комусь - печаль. Але так було завжди: і з кризою, і без.

Підтримай сайт