Хмельничани в Європі. Філлах – місто на кордоні трьох держав

Із австрійського міста Грац мандрівники подалися у містечко, що розташовується а кордоні із Словенією та Італією.
«Із Граца ми вибиралися кілька годин. Ранкове місто було порожнє. Пройшовши пішки майже усе місто, ми вирішили зупиняти машини в незручному місці, адже хороше знайти на європейських автобанах досить непросто, - розповідають хмельничани. - Але нам посміхнулася удача і через 20 хвилин ми вже сиділи всередині салону невеликого авто, водієм якого була тендітна дівчина. Зупиняючись нам, вона хутко перелаштувалась з внутрішнього ряду, ризикуючи спровокувати аварійну ситуацію. Вийшовши з машини, вона відчинила пасажирські дверцята, і, навіть, не глянувши в наш бік, почала скидати купи непотребу та сміття на переднє пасажирське сидіння. Весь цей час у неї в роті диміла цигарка. Завершивши “прибирання” салону, вона запросила нас всередину. Хоч на вигляд і за комплекцію наш водій був схожий на шестикласницю, її внутрішній світ почав грати контрастом».
«Мені подобається допомагати людям, - розповідала дівчина нашим мандрівникам під час їзди. - От зараз шукаю таку роботу, щоб можна було всю себе цілковито присвятити допомозі іншим. Сама я з маленького містечка, але коли приїхала в столицю — Відень, то побачила багато бідних людей, бомжів та жебраків. Я роздала їм всі свої гроші, а з очей так і норовили скотитися сльози».
Австрійка висадила хмельничан на заправці з двостороннім виїздом на автобан. За кілька хвилин їх підібрала австрійська родина, яка їхала у потрібному напрямку. Чоловік з дружиною сиділи попереду, а мандрівники разом з їхньою рудоволосою дочкою позаду. Чоловік розповідав, що і сам колись займався автостопом: «Коли я їздив, то не було ще інтернету і телефонів. Ми домовлялися про зустрічі на автозаправках заздалегідь. Там спілкувалися і вирішували, де зустрінемося далі. Раніше автостоп тут був таким популярним, що мандрівники на заправці стояли у черзі, наприклад, я міг стояти 15-тим по рахунку. Але кожна наступна машина забирала одного або кількох людей одразу, і тому чекати довго не доводилося».
Мало помалу машина під’їхала до австрійського містечка Філлах, де мандрівники планували залишитися на нічліг. Розкинувшись у долині між невисоким горами, з пішохідними центральними вулицями, бруківкою та старими охайними соборами, Філлах розташовується за 20 км від кордону з Італією і стільки ж від кордону зі Словенією. Ось така вона, компактна Європа.
Зателефонувавши Бернхарду – людині, у якої Анна та Богдан мали зупинитися, вони дізналися, що він зараз мандрує десь у Персидській затоці. Однак їх зустрів тато Бернхарда і відвіз в квартиру сина та віддав від неї ключі. Виявилося, що він, як і його син, займається альпінізмом, про що нагадувало спорядження в автівці.
«Він провів нам екскурсію по гарно обладнаному житлу та попросив подзвонити, коли ми вирішимо покидати місто, щоб віддати ключ. Або ж можна було, як він казав, залишити його у вазоні на подвір’ї. Такою відкритістю та довірою нас дуже вразила ця гостинна сім’я, - розповідають подорожуючі. - Так ми залишилися одні в великій квартирі, де й провели два дні, час від часу вивчаючи місто та навколишню місцевість, готуючи улюблену їжу та переглядаючи цікаві фільми. Мандрівникам також інколи потрібен відпочинок та спокій!».