ye-logo.v1.2

На Кам’янеччині в останню путь провели Анатолія Корнєєва (ВІДЕО)

Євромайдан 14471

Голову Рудської сільської ради вбив снайпер на майдані у Києві.

У неділю, 23 лютого, у Кам’янець-Подільському районі прощалися із Анатолієм Корнєєвим. Очільник Рудської сільської ради у відповідальний момент «переплавив орало на меч» та пішов захищати право своїх дітей на майбутнє.
«Його не можна було втримати вдома, батько усім серцем рвався у Київ на майдан. Говорив: «Як можна ховатися, коли там вбивають дітей…», - каже донька Дарина.
Прощалися із Анатолієм Корнєєвим у сільському будинку культури. Цього дня до села Руда Кам’янець-Подільського району приїхало чимало людей: рідні, друзі, побратими, знайомі. Анатолій Корнєєв був тим героєм, який у мирний час працював на благо громади, а як у двері постукала війна – пішов воювати.
«Анатолій був дуже роботящою людиною. Попри те, що працював головою сільради, він дуже любив землю. Йому більше по душі було займатися вирощуванням, аніж кабінет. Уявляєте, у нього було близько 50 сортів лише однієї картоплі. А, якщо у Анатолія хтось брав саджанець, то той неодмінно приживався. Він дуже часто їздив на майдан у Київ, возив туди картоплю, буряк, моркву та інші овочі, які сам вирощував. Не міг залишатися осторонь, не така він людина. Не був байдужим», - розповідає колега Анатолія Корнєєва голова Княжпільської сільської ради Микола Брянгін.
Мабуть, символічно, що Анатолія Корнєєва ховали 23 лютого у День захисника Вітчизни, адже ще три дні тому Анатолій Петрович – аграрій, голова сільради – голими руками боровся із кулями.
«Вранці 20 лютого майдан перейшов у контрнаступ. Люди з камінням, дрючками, голими руками погнали добре екіпірованих бійців, яких вчили воювати і вбивати. Нас ніхто не вів в атаку, не було ані прапора, ані командира. З словами «Слава Україні» відбили монумент Незалежності та перейшли на вулицю Інститутську. Там ми почали підніматися вгору і по нас відкрили вогонь автоматники та снайпери з палацу Жовтневого. Люди почали дряпатися на пагорб та бігти по містку через вулицю Інститутську. Якимось дивом ми взяли палац Жовтневий. Тут наші шляхи з Анатолієм Петровичем розійшлися. Він пішов правим флангом. Люди від куль снайперів падали як підкошені, жерстяні щити не рятували. Люди лягали штабелями. Я прибіг до Жовтневого палацу, він уже був мертвий», - пригадує друг сім’ї Віктор Міщишин.
Панахиду справили у місцевій церкві, далі колона рушила до кладовища. Неодноразово з натовпу лунало «Герой» та «Герої не вмирають». Анатолій Корнєєв – це приклад тієї людини, яка не ховалася за спинами інших: працювати, так працювати, боронити, так боронити.



Провели Анатолія Петровича прощальним салютуванням з рушниць, адже загинув він не аграрієм, не посадовцем, а воїном, який захищав свою землю, своїх дітей. Жахає лише те, що Анатолій Корнєєв, як і інші, боровся та загинув за незалежність України у незалежній Україні.

Редакція газети «Є» висловлює співчуття рідним та близьким.


 

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую