Гаряча тема:
- Війна
На Кам’янеччині в останню путь провели Анатолія Корнєєва (ВІДЕО)
Голову Рудської сільської ради вбив снайпер на майдані у Києві.
У неділю, 23 лютого, у Кам’янець-Подільському районі прощалися із Анатолієм Корнєєвим. Очільник Рудської сільської ради у відповідальний момент «переплавив орало на меч» та пішов захищати право своїх дітей на майбутнє.
«Його не можна було втримати вдома, батько усім серцем рвався у Київ на майдан. Говорив: «Як можна ховатися, коли там вбивають дітей…», - каже донька Дарина.
Прощалися із Анатолієм Корнєєвим у сільському будинку культури. Цього дня до села Руда Кам’янець-Подільського району приїхало чимало людей: рідні, друзі, побратими, знайомі. Анатолій Корнєєв був тим героєм, який у мирний час працював на благо громади, а як у двері постукала війна – пішов воювати.
«Анатолій був дуже роботящою людиною. Попри те, що працював головою сільради, він дуже любив землю. Йому більше по душі було займатися вирощуванням, аніж кабінет. Уявляєте, у нього було близько 50 сортів лише однієї картоплі. А, якщо у Анатолія хтось брав саджанець, то той неодмінно приживався. Він дуже часто їздив на майдан у Київ, возив туди картоплю, буряк, моркву та інші овочі, які сам вирощував. Не міг залишатися осторонь, не така він людина. Не був байдужим», - розповідає колега Анатолія Корнєєва голова Княжпільської сільської ради Микола Брянгін.
Мабуть, символічно, що Анатолія Корнєєва ховали 23 лютого у День захисника Вітчизни, адже ще три дні тому Анатолій Петрович – аграрій, голова сільради – голими руками боровся із кулями.
«Вранці 20 лютого майдан перейшов у контрнаступ. Люди з камінням, дрючками, голими руками погнали добре екіпірованих бійців, яких вчили воювати і вбивати. Нас ніхто не вів в атаку, не було ані прапора, ані командира. З словами «Слава Україні» відбили монумент Незалежності та перейшли на вулицю Інститутську. Там ми почали підніматися вгору і по нас відкрили вогонь автоматники та снайпери з палацу Жовтневого. Люди почали дряпатися на пагорб та бігти по містку через вулицю Інститутську. Якимось дивом ми взяли палац Жовтневий. Тут наші шляхи з Анатолієм Петровичем розійшлися. Він пішов правим флангом. Люди від куль снайперів падали як підкошені, жерстяні щити не рятували. Люди лягали штабелями. Я прибіг до Жовтневого палацу, він уже був мертвий», - пригадує друг сім’ї Віктор Міщишин.
Панахиду справили у місцевій церкві, далі колона рушила до кладовища. Неодноразово з натовпу лунало «Герой» та «Герої не вмирають». Анатолій Корнєєв – це приклад тієї людини, яка не ховалася за спинами інших: працювати, так працювати, боронити, так боронити.
Провели Анатолія Петровича прощальним салютуванням з рушниць, адже загинув він не аграрієм, не посадовцем, а воїном, який захищав свою землю, своїх дітей. Жахає лише те, що Анатолій Корнєєв, як і інші, боровся та загинув за незалежність України у незалежній Україні.
Редакція газети «Є» висловлює співчуття рідним та близьким.
Тільки зареєстровані користувачі мають змогу залишати коментарі!
Будь ласка, зареєструйтеcя або виконайте вхід під своїм акаунтом!
Переваги зареєстрованих користувачів
Зареєстровані користувачі користуються перевагами: