Навіщо Путіну Крим і чого чекати далі

Оригінал російською мовою можна прочитати тут

Деякий час я не міг зрозуміти логіку дій Путіна. Здавалося, що він злетів з котушок, і жодна з обговорюваних версій того, що відбувається, не давала пояснення всім його діям. Але божевілля Путіна було б занадто простим поясненням. А вже в те, що не була прорахована реакція Заходу на окупацію Росією Криму, не вірилося взагалі.

У Росії чудово розуміли, що Захід не зможе не ввести санкції проти неї, і створювалося повне враження, що вона спеціально наражалася на них, свідомо загострюючи ситуацію (наприклад, заявами про те, що Крим не повторить долю Придністров'я, Абхазії чи Південної Осетії, а буде прийнятий до складу РФ). Вся ця ситуація нервувала насамперед тим, що, не розуміючи, що відбувається, неможливо прогнозувати подальші кроки Путіна.

Однак минулої суботи пазл склався, а минулий тиждень підтвердила, що знайдена мною версія розвитку подій – правильна. Нижче буде досить багато букв, тому що доведеться пояснювати деякі нюанси внутрішньоросійської ситуації, з якими більшість тих, хто живе за межами Росії, знайомі лише поверхово.

Отже, навіщо ж Путіну Крим? Як це не дивно прозвучить, але Крим, як такий, Путіну не потрібен. Все, що йому потрібно - це зберегти свою владу в Росії. Насправді те, що відбувається, пояснюється не геополітикою, а виключно внутрішньоросійськими проблемами Путіна. І щоб зрозуміти це, потрібно розглянути ці проблеми.

Перша проблема - це економіка. Росія стоїть на порозі великомасштабної економічної кризи. Економіка Росії вже дуже довго практично не зростає. Згадайте про те, що російський рубль подешевшав з початку року на 10% ще до кримських подій. У Казахстані в першій половині лютого місцева валюта була девальвована на 20%, і журналісту «Коммерсант-Гроші» Олексію Боярському казахські банкіри розповідали про те, що розмір падіння курсу узгоджений з урахуванням такої ж девальвації російського рубля, яку притримали через сочинську Олімпіаду. Про те, що спостерігаються недвозначні ознаки початку кризи, говорять багато російських підприємців. І це при дуже високих цінах на нафту. Якщо ж ціни на нафту будуть знижуватися, що дуже ймовірно у світлі зняття ембарго на експорт іранської нафти, економіка Росії затріщить по швах. І, запевняю вас, в Кремлі уявляють собі це набагато ясніше, ніж ми.

Друга проблема - це невдоволення росіян владою, яке стрімко накопичується. У Росії стрімко падає довіра до влади загалом, а Путін перестав бути «тефлоновим», коли все позитивне приписується заслугам Путіна, а все негативне - нижчим інстанціям і органам влади. Загальна думка про корумпованість системи починає поширюватися і на Путіна, а більше 80% громадян описують російських політиків як «жадібних», «безсовісних» і «таких, які не поважають закон і простих людей». Ще кілька років тому такі характеристики звучали на адресу окремих чиновників, але тепер вони звучать на адресу системи в цілому.

І, нарешті, третя проблема - це стрімке зростання націоналістичних настроїв. За різними даними, націоналістичні ідеї підтримують в тій чи іншій мірі до 75-80% тих, хто ідентифікують себе як росіян за національністю. Ідейних російських націоналістів відносно мало, однак на побутовому рівні націоналізм стрімко поширюється все більше. При цьому для ідейних націоналістів «ворогом № 1 російського народу» є саме Путін (щоб переконатися в цьому, можете почитати «докримські» статті «Супутника і Погрому»), і розповсюдження цієї ідеї на більш широкі маси було лише питанням часу.

Таке широке поширення націоналістичних ідей вкупі з вкрай негативним ставленням до Путіна «ідейних націоналістів» дуже турбує Кремль. Настільки турбує, що, незважаючи на вкрай жорстку політику щодо будь-яких форм несанкціонованого прояву невдоволення, Кремль не сміє в звичному йому стилі реагувати на хвилювання, що відбуваються на націоналістичному грунті. Особливо яскраво це було проілюстровано в Москві: у той час, як ліберальна інтелігенція, яка мирно вимагала припинення утиску громадянських свобод, потрапила під жорсткий пресинг, що включає розгони і посадки, націоналістично налаштовані громадяни, котрі влаштували погроми в Бірюльово, не тільки не нарвалися на такі ж санкції, а й отримали почуття глибокого задоволення, спостерігаючи за розгромом владою Бірюлевського овочевого ринку і полюванням на мігрантів.

Тепер час скласти разом ці фактори. Наростання невдоволення владою, широке розповсюдження націоналістичних настроїв і вкрай негативне ставлення ідеологів сучасного російського націоналізму як до нинішньої російської влади в цілому, так і особисто до Путіна зокрема, в разі накладення на все це масштабної зароджуваної економічної кризи, створювало вкрай високі ризики для існуючого російського режиму. Для того, щоб усунути ці ризики (принаймні в найближчій перспективі), і була задумана «кримська кампанія».

По-перше, Путін скористався принципом «якщо не можеш перемогти рух - очоль його», змістивши фокус просоченого націоналізмом суспільства зі своєї персони і з внутрішньоросійських проблем на Крим. Пояснювати настільки збуджений войовничий стан більшості росіян лише пропагандою було б занадто примітивно. Брехня та пропаганда дали такий ефект лише тому, що потрапили у давно підготовлений націоналістичними настроями грунт. Російський націоналізм взагалі дуже складно відділити від імперіалізму, тому націоналістично налаштоване суспільство з натхненням сприйняло ідею «забрати у хохлів наш Крим» під приводом «захисту російських від бандерівців». Навіть багато хто з «ідейних російських націоналістів» непомітно для себе перетворилися на імперіалістів, котрі із захопленням підтримують Путіна. А Навальний, який має вплив, в тому числі, на частину націоналістично налаштованих громадян (не «ідейних націоналістів», а простих громадян з націоналістичними настроями), і який міг перешкодити цьому плану, був ізольований якраз 28 лютого, за день до знаменитого дозволу Ради Федерації ввести війська в Україну.

По-друге, якщо у вас, як і в мене, склалося враження, що Росія спеціально наривається на санкції, то можу вас «порадувати»: так і є. Масштабна економічна криза неминуче призвела б до виникнення у росіян питання «Хто винен, тим більше при таких цінах на нафту?». І якщо раніше відповідь на це питання був очевидною - винен Путін і його режим, то зараз економічні проблеми можна буде пояснити санкціями ворожих «піндосів» і «гейропейців», введеними «за те, що ми захистили росіян і повернули свій Крим». Націоналістично налаштоване суспільство, та ще й підігріте імперіалістичної пропагандою, вважатиме погіршення економіки прийнятною ціною за повернення Криму. Але для цього Крим потрібно саме «повернути» - тобто не залишити його визнаним тільки Росією, Сирією, КНДР і Науру «напівдержавою», а включити до складу РФ. Тому Крим буде анексований Росією. Не тому, що він потрібен Путіну як територія, а тому, що він потрібен йому, щоб залишитися при владі в Росії.

Тепер про те, що нас очікує. Сподіваюся, я вас переконав, що Путін ніякий не божевільний, і чітко розуміє, що і для чого він робить. І коли я кажу, що Путіну потрібні санкції, це означає, що йому потрібно, щоб росіяни сприйняли як причини економічної кризи саме санкції. Тобто Путіну не потрібні такі санкції, які остаточно знищать, і без того розхитану, економіку Росії. Але вони будуть введені, якщо відбудеться анексія Криму (а вона відбудеться, бо напівзаходи не переконають націоналістично збуджене суспільство в тому, що подальші економічні нужди будуть виправдані). Таким чином, Путіну потрібен предмет для торгу, щоб було чим поступитися в обмін на зняття (або незастосування) санкцій, здатних завдати серйозної шкоди російській економіці.

Таким предметом для торгу стане південний схід України. На жаль, точність прогнозу обмежується тим, що ми не знаємо точно, про які саме санкції щодо Росії ведуть зараз мову США і Європа. Офіційні повідомлення занадто скупі й розпливчасті. Однак найбільш імовірним мені здається варіант, що Захід загрожує неприйнятними для Путіна санкціями у разі анексії Криму, і більш-менш прийнятними в разі, якщо Крим не буде включений до складу Росії.

У разі, якщо це так, то російські війська, швидше за все, будуть введені в південно- східні області України під приводом «захисту російського населення ». Але кремлівські ЗМІ при цьому не будуть педалювати тему «проведення референдумів» для приєднання цих областей до Росії, щоб не плодити нереалістичних очікувань у націоналістичного російського суспільства. Це буде потрібно для торгу «ми виводимо війська в обмін на незастосування неприйнятних для нас санкцій», доповнених вимогами до федералізації України (щоб це не виглядало здачею «російськомовних» в очах росіян).
У разі ж, якщо санкції за анексію Криму є прийнятними для Путіна і зараз, то предметом для торгу стане загроза вторгнення у південно-східні області плюс безперервні в них провокації російських туристів, які будуть постійно підтримувати наявність приводу для введення російських військ.

Само собою, для внутрішньоросійського застосування не використовуватиметься термін «прийнятні санкції», навіть якщо їх вдасться добитися. Для того, щоб пояснити економічну кризу, всі кризові явища в російській економіці будуть списуватися на санкції, навіть якщо вони не мають до них ніякого відношення. При цьому антизахідна риторика посилиться ще більше, а під неї будуть ліквідуватися громадянські права і свободи, які ще залишилися в Росії. Цим же буде обгрунтовуватися і посилення репресій проти ліберальної частини суспільства, посилення цензури в ЗМІ і в інтернеті, «посадки» найбільш небезпечних для режиму опозиціонерів і цькування «зрадників», які виступають проти політики Путіна. Війна все спише, а націоналістичні чепчики, які вже зараз летять вгору в Росії, дозволять отримати широке схвалення цих заходів.

Артур Вельф, "Контракти".