“Мама відзначала свій день народження, і не знала, що сина вже немає в живих”

 Майдан уже закінчився, але до нас все ще надходять сумні звістки: знайдено неопізнане тіло, поранений помер у лікарні. Ось і мешканець села Залужжя, що на Білогірщині, Олександр Подригун також долучився до Небесної сотні…

За словами 71-літньої матері Олександра Галини Миколаївни, яка після смерті сина одразу потрапила в лікарню, народився він удома. Пологи приймали два ветеринара: жінка і молодий, ще недосвідчений ветфельдшер.
Коли Сашкові було 12 років (старшому, Толі, 15, сестричці Валі - 10), помер їхній батько. Толя вступив у військове училище (і зараз служить на Далекому Сході), а Сашко замінив Валі батька, і підтримував до останніх днів свого життя.
Одружився, в нього народилося двоє дітей: Руслана, якій зараз 18 років, і Андрій (14). Розлучився. Діти жили то з однією, то з іншою бабусею. Сашко подався на заробітки до Києва
“Коли я розлучилася з чоловіком, мені було дуже важко, - розповідає сестра героя Валентина. - Саша це бачив, і забрав мене до себе в Київ. Напевно, для того, щоб через десять років я його звідти привезла. Зняв мені квартиру, і поки я не знайшла роботу, допомагав фінансово. Моєму сину замінив батька. Хотіла дитина мобільний телефон - купив. Захотіла інший - на тобі інший. І мамі постійно допомагав.
Коли я влаштувалася на роботу (працюю кухарем у кафе), скільки разів казала йому: “Прийди, я тебе хоч нагодую”. А хоч би раз прийшов. Такий він у нас - не хотів нікого напружувати. А сам все запитував: “Валюшка, може тобі чимось допомогти?”
Коли почався Майдан, пішов туди з перших днів. На початку грудня ми з ним бачилися востаннє. Я все просила, давай до мами хоч на Новий рік (Різдво, Водохреща) приїдеш. Тобі що, більше всіх треба?” А він до неї звідти телефонував рідко - не хотів зайвий раз нервувати - у мами серце хворе.
... 23 лютого, саме на мамин день народження (Сашко відзначив свій на Майдані - 23 січня), хтось мені телефонує: “Вашого брата забрала швидка”. Моя директорка разом зі мною поїхала в лікарню швидкої допомоги. У списках загиблих Саші не було. Пішли одразу в морг. А там таке, що нормальній людині не винести! Сльози, крики...
В приміщення, де лежали тіла, без міліції не впускали. Але коли санітари вийшли, я пробралася туди і почала шукати. Немає. Але в коридорі один із санітарів сказав, що машину з трупам відправили в іншу лікарню.
Поїхали туди. А там те ж саме - без міліції не зайдеш. Але сказали, що в них є три неопізнаних тіла. Санітар запитує: “Він у вас такий чорний?” “Ні, - зраділа я, - він блондин”. Лікар до санітара: “Йди, приведи його в порядок”. Через якийсь час кличуть: “Ви готові?”. Заходжу. Відкривають тіло... Сашко. З проламаною головою. Чорний він побоїв та закопчений від шин, що горіли на Майдані. Мене почало трясти, а плакати не можу.
Виявляється, його знайшли на вулиці Лісовій, поблизу мого дому. Напевно, добирався до мене. Лікар сказав, що в нього кістки увійшли мозок, а на додачу там ще й величезна гематома (крововилив (авт.) “Його все одно не врятували б”, - сказали мені.
... Самого похорону не пам'ятаю. Єдине, що закарбувалося, це те, що людей було стільки, що таке враження, ніби весь район зійшовся. І те, що Руслана, Сашина донька, кинула татові в могилу свій перстень. Щоб він її пам'ятав.
Службу відправляли п'ять священиків. “Бо він це заслужив, - казали односельчани.
Так, на жаль, смерть забирає кращих. Бо вони, кажуть, також потрібні на небесах.