Оце-так півень!..

- Петюню, ходи-ходи, маленький! Ціпоньки-ціпоньки... - підманювала Валентина свого улюбленця.

І той, кремезний, ставний, дорідний когут, гордовито ступав подвір'ям, прямуючи на голос господині. -Тьху! - сплюнув Юрій і передражнив дружину: - Ціпоньки-ціпоньки... Курчатко малесеньке... Вже зростом завбільшки, як наш Мухтар, а вона все сюсюкає. Хоч би раз до мене так солодко озвалась, а то все гир та гар!
Війна з цим півнем у Юрія Захарченка вже давно, ще відтоді, як той маленьким облізлим курчам плутався у нього під ногами. Скільки разів носом землю орав, перечепившись через те опудало! Петюня за свій ще молодий вік отримав безліч копняків від господаря, тож завше косував на нього грізним поглядом, особливо, коли той приходив додому «під мухою».
Валентину ж півень обожнював, наче пес ходив слідом і відгукувався на кожен звук її голосу. Жінка з кволого курчати виходила й випестила цього красеня. Не раз вже підчаркованого чоловіка спиняла, сокиру з рук забирала, коли йшов до хліва.
- Чого він тобі спокою не дає? Здурів на старості літ чи що тобі таке причинилось? Втихомирся, чоловіче, бо ще не відаєш, якою лютою я буваю.
- Він мені очі мозолить. А от чого ти так заступаєшся? Знаєш, що все одно піде на бульйон.
- Колись, може й так. Але не зараз. Поклади сокиру!
Скривиться Юрій та й слухняно назад суне. От знайшла собі благовірна забавку! Це, мабуть, компенсує неувагу дітей і внуків, що навідуються раз у півроку. Багато нерозтраченої любові... Хай би краще на нього вихлюпувала ту ніжність. Забувся навіть, коли востаннє голубила...
Махне рукою на дружину та й іде у своїх справах...
Того дня на сінокосі випала нагода гарно посидіти з кумом за чаркою: спершу склали й перевезли кумове сіно, а тоді позгрібали і поскладали в копички Юркове. А яка ж гарна робота без доброї чарки?! Не зогледілись, як і завечоріло. Домовились назавтра перевозити зібране збіжжя і на тому розійшлись по домівках.
Іде Юрій додому, ногами на рівній дорозі зашпортується. Хух! Зовсім утомився, не годен іти. Вже й вечір. Сонце сідає. Зараз від Вальки перепаде! Розпитає, де був і що робив. Вона це вміє...
Тільки-но ступив на подвір'я, як із хати вийшла дружина. Випросталась, руками боки підперла, на чоло накинула грізну зморшку. Чекай бурі, чоловіче!..
- Де швендяв до цих пір?
- Де був - там уже немає.
- Знову налигався горілячча, як свиня мулу?
- Тобі привиділось. Натомився сильно. А пити - не пив. Лишень воду з криниці.
- Чи не з кумової, бува? Буряковим духом тхне...
- Відчепись! Реп'яхом угризлася! Не займай, бо вхопиш!.. - вже грізно зблиснув очима й відчув, як на нього накочується хвиля гніву.
- Ого, як заговорив! Відколи це став таким хоробрим?
- Відступись, кажу! Ніколи тебе за весь вік і пальцем не зачепив, а зараз будеш бита. Відійди від дверей, пройти треба.
- Тобі ж не до хати, а в свиняче ложе. Хлів я ще не зачиняла, тож ласкаво прошу!
Відчув, що у грудях наче хтось вогонь роздмухав - запекло, обсипало жаром, забило дихання. Ну, годі! Натерпівся. Ухопив свою «половинку» за плечі, струснув щосили і посунув убік, аби пройти до хати. Валентина від несподіванки заверещала. Що тут зчинилось! Із бойовим криком з хліва вискочив Петюня і вмить учепився господарю в плечі. Увігнувши міцні шпори, завзято довбав його в тім'я, доки нещасний робив безуспішні спроби скинути когута додолу. Юрію від болю вже в очах потемніло. Навіть Валентина перелякано вчепилась півневі в крила. На щастя, це подіяло, і вже за мить той гордовито посунув на сідало..
- Ну все! З мене досить! - Юрій рішуче попрямував до хліва, ухопивши довгу важку сокиру.
- Не руш! Він мене захищав. Не дам забити півня!
- Та щоб ви обоє позападались під землю! - вилаявся чоловік, грюкнув дверима і пішов до хати промивати бойові рани...
...З того часу в господі Захарченків запанував мир. Юрій навіть іноді робив спроби прикормити норовливого півня, але той не йшов на контакт. Хоча, правда, і не виявляв ворожого настрою. Валентина нарешті запропонувала зсунути докупи ліжка, які вже років чотири стояли у різних кутках кімнати, і розпочався медовий місяць. А сокиру Юрій брав до рук лише, аби нарубати дров. Такий завзятий півень - на вагу золота, а бульйон можна і з старого зварити...