clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt

“Мамо, а чого тато так довго спить?”

http://www.odnoklassniki.ru

Фото: http://www.odnoklassniki.ru

У селі Лисець, що на Дунаєвеччині, ховали Володимира Овчарука, загиблого під Волновахою

 Лише кілька місяців тому Україна оплакувала героїв Небесної сотні. Тоді думалося, що більше такої біди в нас не буде. Та минуло не так багато часу, як ми знову під останній залп та гімн України ховаємо своїх героїв.
27 травня у багатьох містах проводжали в останню путь тих, хто поклав голову під Волновахою на Донеччині. Плакали того дня і в селі Лисець, що на Дунаєвеччині: ховали 34-річного Володимира Овчарука, який загинув під час обстрілу терористами блок-посту.

Як учительська дитина обидвоє батьків були педагогами Володимир встигав усюди: гарно вчився, грав на всіх музичних інструментах, ще в першому класі навчився фотографувати, трохи згодом знімати на відеокамеру, з третього класу почав займатися бджільництвом. Закінчив  Новоушицький технікум механізації, працював у колгоспі бригадиром тракторної бригади, потім вступив до Хмельницького національного університету на механічний факультет. Коли вчився, там відкрилася військова кафедра. Володимир, який встигав усюди, захотів навчатися й там. Відбір був дуже суворий, але він пройшов, бо гарно вчився, був членом студентської ради, старостою гуртожитку, мав гарне здоров'я. Батькам не раз приходили листи від керівництва університету, в яких їм дякували за сина.
“Хоч Володя молодший від мене на вісім років, допомагав мені завжди. Він і зараз допомагає. Вчергове, як і мама, забуває про те, що брата вже немає, – розповідає Лілія Борисівна, його старша сестра. – Я живу з дочкою, бо чоловік на заробітках. А нами опікується Володя. Він вміє усе! Чи то котел зламається, чи телевізор, чи ремонт потрібно зробити... “Нікого не клич, – каже, – я сам усе зроблю”. Словом, людина справи. Ніколи не скиглив, що нема роботи, що важко жити. Він такий, що до чого не візьметься – усе в нього виходить.”
У 2003 році Володимир закінчив університет, працював на підприємстві, потім відкрив власний бізнес. Мав родину: дружину Тетяну та двох дітей: 10-річного Вадима та п'ятирічну Ліану.

“Можливо, їхати туди мав хтось інший...”

10 травня, ввечері, Володимиру зателефонували з військкомату – на сьому ранку йому потрібно було прибути в Дунаївці з речами. “А в нього до того навіть військового квитка не було! - каже Лідія Михайлівна, мати Володимира. – Виписали вже на місці. А ще у папці, де лежали його документи, була не його фотокартка. Можливо, їхати туди мав хтось інший...  Коли Володю призвали в армію, ми навіть не думали, що він братиме участь у боях. Не думали, що людина за три тижні (у Рівному на учбовій базі) може навчитися стріляти, і що її направлять у гарячу точку. Він нам щодня телефонував, і ми щоразу запитували: “Ти де, Вова?” – “В Черкасах”... “У Дніпропетровську”... Ввечері 21 травня ми з ним теж розмовляли. А о п'ятій ранку ранку сталася біда”.
Як згодом виявилося, напередодні трагічних подій бійців 51-ї механізованої бригади Збройних Сил України направили на Донеччину під місто Волноваха. Хлопцям дали завдання розбити блок-пост, при цьому їх мали охороняти. А виявилося, що вони залишилися самі: без приладів нічного бачення, без зв'язку з іншими підрозділами, які могли б допомогти їм відбити атаку, як стверджує головний редактор сайту «Цензор.НЕТ» Юрій Бутусов. Судячи з того, що, за словами Лілії Борисівни, у Володимира все тіло було прошите кулями, бронежилетів у них теж не було. Мав лише каску, з нею чоловіка й поховали.
Після п'ятої ранку до блокпосту під'їхали бандити і розстріляли бійців. В результаті – 16 загиблих, серед яких і Володимир Овчарук, та 32 поранених. Згодом помер і 17-й поранений у тому бою.
“Ці діти, більшість з яких навіть толком стріляти не вміли, відбивали атаку, як могли, – продовжує Лілія Борисівна. – Навіть страшно уявити, що вони відчували, кинуті в полі напризволяще. Згодом читала в Ітернеті, що з їхньої групи залишилося п'ять поранених, і невідомо, чи вижили. Я написала, де могла: “Може, хто залишився живий, відгукніться!”. Але поки ніхто не відповів...
А тоді нам ніхто не подзвонив, не повідомив, що наш Володя загинув. Боялися, напевно. Тетяна, невістка, зателефонувала сама, але їй відповіли, що по телефону нічого казати не будуть, нехай вона прийде”.


“У нього груди були прошиті автоматною чергою”


“Я з лікарні взяла дитину і пішла до військкомату, – розповідає Тетяна Овчарук. – Передчуття мала дуже неприємне. Ще на початку весни, коли ми не здогадувались, що нас чекає, в полі побачила одинокого журавля. Вже тоді зрозуміла, що залишуся сама.
У військкоматі мені сказали, що мій чоловік загинув. Сказали: без лікаря, без психолога і без води.
Ми своєю машиною поїхали в Рівне, куди з Донецька літаком доставили тіла загиблих: 13 у дерев'яних домовинах, чотирьох - у цинкових. За кермом сидів двоюрідний брат, бо тато вести машину не міг. Супроводжували нас представники обласного військкомату. О восьмій вечора Володю доставили додому, до мами.
Мама весь час непритомніла. А батько почав його піднімати, цілувати. Розглядав його: які ручки, чи ціла голівка, чи є ноги... Однієї не було – тільки чотири шматки в пакетах. Дивився, чи є подушечка, чи йому не твердо. Розстебнув сорочку – а груди пробиті чергою з автомата. А ще розтин у морзі робили.
Ми до півночі протрималися, а батько всю ніч з ним просидів. Все кликав: “Ходи, синок, покуримо”. Приліг біля нього, поклав голову на подушку: “Володю, коли ти був маленький, ти мене обіймав, а зараз я обніму тебе, бо ти вже не зможеш”.
Під час останньої розмови по телефону Володимир казав: “У вівторок я вже приїду додому”. Але вийшло так, що у той же вівторок його ховали. Похорони відбулися в селі Лисець Дунаєвецького району, де живуть його батьки. Щоб проститися з Володимиром, люди вишикувалися в кілометрову чергу.
... Рідні Володимира ще не звиклися з тим, що його більше немає і говорять про нього в теперішньому часі: “Володя зробить”, “Володя каже”, “У вересні Володі буде 35...”. Десятирічний Вадик плаче, спить з фотографією тата. Мама й тато Володимира не сплять взагалі. Тільки п'ятирічна Ліана ще не усвідомлює, що вона вже сирота, і раз за разом запитує: “Мамо, а чого тато так довго спить?”

Система Orphus
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Коментарів - 0:

Популярні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 24.01.2017
купівля
продаж
Міжбанк
$
27.25
27.31
29.21
29.28
0.46
0.46

Архів новин

<<Січень 2017>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31