ye-logo.v1.2

“Хочу відчувати себе потрібним та мрію знайти сім'ю!”

Допомога 4451

“Доброго дня, шановні читачі “Сімейної газети”!

 Звертаюся до вас із великою надією у серці та сподіваннями на ваше розуміння. Мене звати Іван і я — сирота. Ось уже багато років мій дім — це Тетерівський дитячий будинок-інтернат, а мої найрідніші люди — вихователі та вихованці цього закладу. Наш сиротинець є соціально-медичною установою для постійного проживання дітей віком від 4 до 18 років із молодіжним відділенням для молоді віком від 18 до 35 років, що входить, як структурний підрозділ, до складу будинку-інтернату для осіб із вадами фізичного, розумового розвитку та психічними розладами. Але тут я перебував не завжди. Колись у мене, як і у більшості людей, була велика родина, дім та друзі. Одного дня мій світ перевернувся з ніг на голову і я зостався один на один перед страшним обличчям самотності, розпачу та болю. Мешкала наша сім'я у невеличкому селищі в Коростенському районі, що на Житомирщині. У мене, крім батька та матері, була ще й старша сестра та молодший братик. Жили бідно й у постійному страху, адже батько регулярно пропивав усі наші кошти, бився та буянив. Коли мені було 8 років, він помер. Але наше життя не стало кращим: розбився на мотоциклі мій брат, а згодом важко захворіла мати. Лікарі встановили страшний діагноз — рак. Найрідніша мені людина швидко згасла, й у 10 років я залишився круглою сиротою. На той час моїй сестрі виповнився 21 рік і її призначили моїм опікуном, адже ні бабусів, ні дідусів у нас не було. Декілька років я мешкав у родині сестри з її чоловіком, малесеньким сином та свекрухою, а потім... мене віддали у сиротинець. Сестра працювала провідницею потягу і пояснила, що через специфіку своєї роботи не має змоги мене доглядати. З того часу минули роки... Нині я 19-річний юнак і бачу її лише раз на два місяці. Інколи вона навідує мене з племінником. Коли стає так важко, що несила більше терпіти, беру фотокартку матері (єдине, що залишилося у мене з колишнього життя) і тихо розмовляю з нею. Не перестаю мріяти про велику дружну сім'ю, не полишаю надії на те, що є на світі люди, яким не байдужа моя доля. Іноді до нестями хочеться вимовити таке ніжне, таке рідне слово “мама”, або ж потиснути руку людині, яку з гордістю зможу називати батьком! Не зважаючи на те, що у мене друга група інвалідності, я досить різнобічно розвинута людина: граю у футбол, теніс, займаюся лозоплетінням, малюю та майструю квіти з бісеру. Не курю та не п'ю, не цураюся ніякої роботи. Хочу любити й мрію, щоб мене любили. Можливо якась бездітна сім'я відгукнеться на цей крик душі й моя історія не залишить їх байдужими. Вірю, що доля всміхнеться і ми знайдемо одне одного!”

З повагою Іван Вигівський, моб. 068-83-67-821.
Тетерівський дитячий будинок-інтернат, с. Тетерівка, Житомирська обл.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую