clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt

“У бізнесі не існує слова “неможливо”, - підприємець Сергій Міняйлук

Дмитра СКРИПНИКА та з архіву Сергія МІНЯЙЛУКА.

Фото: Дмитра СКРИПНИКА та з архіву Сергія МІНЯЙЛУКА.

Познайомившись з життєвим досвідом, знаннями та ідеями цієї людини, важко повірити, що їй усього 31 рік...

За цей час Сергій Міняйлук встиг попрацювати у різних сферах та різних країнах, отримати кілька професій та створити успішний бізнес. А ще зрозуміти, що головне  не заробляти багато грошей, а займатися улюбленою справою і вкладати у неї душу.

Відомий Сергій і своїми соціальними ініціативами. Він допомагає військовим із ремонтом техніки, ініціює збір коштів на бронежилети та інше спорядження для наших солдатів.

“Місяць пропрацював економістом і зрозумів, що рахувати чужі гроші  це не моє”

- Сергію, у Вас прізвище таке козацьке. Ви досліджували його походження?
- Сестра досліджувала. Один із наших пращурів був козаком. Він, мабуть, погано стріляв, і йому товариші казали: “Міняй лук!”. А потім його так і прозвали.
- У чому Ваша формула успіху?
- Вона дуже проста, має три складові. По-перше, для мене не існує слова “неможливо”. По-друге, потрібно в кожній ситуації чітко розуміти, коли ти можеш дати своє слово людині. І якщо вже дав, мусиш дотримуватися його, хоч це і загрожуватиме збитками. І головне  людина повинна робити те, що їй подобається, а фінансова складова має бути на другому місці.

 

Із донькою Віолеттою та племінником Сергієм.


- На Вашу думку, якими рисами характеру треба володіти, щоб стати підприємцем?
- Стати підприємцем досить просто. Йдеш у службу реєстрації, платиш гривень 200, береш в оренду кіоск – от і все (усміхається — прим. авт.). Головне запитання  для чого? Щоб досягти успіху – зовсім інша справа. Перш за все треба залишатися людиною завжди, відповідати за свої слова, адже є речі, які можна зробити по-різному... А ще бажано пройти складний шлях від простого працівника, відчути, як йому на цьому місці працюється, побачити усе із середини, зрозуміти труднощі.
Адже що дається легко, так само легко і втрачається. Ось я, наприклад, у 20 років мав у Росії легкий бізнес, який закінчився повним банкрутством. Коли повернувся додому, грошей вистачило лише на пачку цигарок. Усе життя згадуватиму це, як позитивний момент. Саме у таких ситуаціях починаєш цінувати те, що маєш.
- Як Вас занесло до сусідньої країни?
- У мене взагалі бурхлива біографія (усміхається  прим. авт.). Я сам родом із села Струга Новоушицького району, там закінчив школу, а після цього  Новоушицький технікум механізації сільського господарства за фахом “механік-ремонтник сільгосптехніки”. Основні предмети, які мене цікавили, знав на відмінно, до інших ставився з прохолодою. Після закінчення технікуму захопився економікою, вступив до Хмельницького економічного університету.
А потім поїхав у Росію, де жив мій батько. Був час, коли я серйозно думав там залишитися. Там більше грошей обертається. Якщо хочеш і будеш працювати, то заробити можна легко, адже у багатьох росіян інертний менталітет: хтось має керувати, а тобі головне  отримати зарплату. Жив тоді у Костромі і дивувався, як мешканці не думали про перспективи, майбутнє, а жили сьогоднішнім днем. Після зарплати віддавали борги, два тижні “жирували”, а на четвертий знову позичали гроші. І жодної “заначки” на випадок хвороби чи інших непередбачуваних обставин...
Паралельно я навчався у Хмельницькому. І коли їхав на весняну сесію, відчував неймовірний контраст: там ще було сіро і похмуро, а у нас уже так зелено, яскраво, вишні цвітуть. В якийсь момент зрозумів, що краще тут бути ніким, ніж там добре заробляти. В принципі, я міг знову налагодити справи в Росії або розпочати новий бізнес, але, мабуть, уже не хотів...
- І як Ви реалізовували себе у Хмельницькому?
- Місяць пропрацював економістом, отримав зарплату 400 гривень, а за зйомну квартиру заплатив 550, і зрозумів, що рахувати чужі гроші  це не моє. Потім почав цікавитися ІТ-технологіями, ремонтував комп'ютери. Я багато чим займався.

 

На міжнародній виставці "Агротехніка-2013" у Ганновері.


- Все-таки як же прийшли на ринок сільськогосподарської техніки?
- Зовсім випадково. Я прийшов на одну фірму влаштовуватись помічником програміста. На цю посаду мене не взяли, бо знань було недостатньо, зате директор, переглянувши усі мої папірці (я приніс усі дипломи, посвідчення електрика, зварювальника, слюсаря тощо), запропонував стати менеджером з продажу запчастин до сільгосптехніки. Два роки там пропрацював, а потім звільнився через цю ж саму порядність, про яку говорили раніше. Вийшло так, що фірма не могла виконати свої фінансові зобов'язання перед клієнтом, а я дав йому своє слово. Тому за свою останню зарплату розрахувався з ним.
Почали з'являтися пропозиції, найцікавіша була від компанії “Велес-Агро”. Вже вісім років працюю на неї. Спочатку став менеджером, потім регіональним директором філії, а тепер – торговий представник у Західному регіоні. Було велике бажання працювати, довести самому собі, що можу досягти успіху після попередніх втрат. За перші місяці роботи роздруківки моїх телефонних переговорів були довжиною у кілька метрів... За два роки наш філіал із восьмого став другим в країні. 

Мені дуже пощастило. Вважаю власника цієї компанії геніальною людиною, яка з нічого зробила найбільший завод у цій галузі в Україні.
Найцікавіше, що продати українську техніку за кордоном легше, ніж в Україні.
Ми продаємо свою продукцію у Болгарію, Чехію, Туреччину, Ірак, Казахстан. Нещодавно відкрили представництво у Німеччині. У німців не виникає підозр, що українське може бути неякісним. Вони кажуть: “Ви ж ракетоносії виготовляєте! У вас свій метал є, робоча сила  дешева”. А наші підприємці спершу неохоче купували вітчизняну техніку. Нас ще з часів СРСР вчили, що ми нічого не вміємо, ні на що нездатні. І досі існує стереотип, що імпортне  раще.

 

Під час ділової поїздки у Амстердамі.


- Як же ситуація змінилася?
- Допоміг перший стрибок євро. Тоді імпортна техніка почала коштувати у кілька разів більше, і наші почали купувати українську. І зрозуміли, що вона не гірша, а в деяких моментах і краща.
- Паралельно з роботою у “Велес-Агро” розвивали власне підприємство?
- Так, ТОВ “Velmet”. “Велес-Агро” виробляє лише певні види сільгосптехніки, а для успішного продажу потрібен увесь спектр. Наприклад, у магазині човнів не можуть продаватися лише надувні човни, мають бути й інші види, а також намети та супутні товари, щоб людина зайшла туди і купила усе необхідне.
Тому товариство було в першу чергу створено, щоб розширити асортимент. Тепер “Velmet”  дилер “Велес-Агро” та інших виробників агротехніки.

“У нас багато талановитих підприємців”

- Якщо порівнювати ведення бізнесу у країнах ЄС та в Україні, чого нам не вистачає?
- Нам потрібно мінімізувати втручання держави у бізнес. Наприклад, я будую торгово-сервісний центр за прикладом європейських партнерів. Я зацікавлений усе зробити на найвищому рівні, щоб ніщо не згоріло, не впало. А тут дозвільна система... Для пришвидшення справи треба, щоб я не брав безліч дозволів у держави, а інформував її про свої дії. А щоб усе було зроблено належним чином, мою відповідальність треба збільшити у десять разів. А так пожежник дав дозвіл  я вже зняв з себе відповідальність, він потім звільнився, і вже теж не має стосунку до цього. А потім усе згоріло, і хто винний?

А ще у нас немає спадковості поколінь у бізнесі. Це важко пояснити європейським колегам, де фірмами від дідівпрадідів керують.
Також немає інституту захисту прав власності. Будь-якого підприємця-власника можуть "звільнити", як і найманого працівника. За правління Януковича це взагалі було на потоці.

Дайвінг - улюблене хобі. Сергій пірнав на глибину 28 метрів.


- Як на панацею українці чекають допомоги, інвестицій від Європи. Чи дійсно вони нам потрібні?
- Ніхто нічого не дасть, якщо не отримає прибутку і не матиме гарантій, що зможе забрати гроші. Нам потрібно розвивати внутрішні інвестиції, коли власники вітчизняних підприємств матимуть гарантії, що у них ніхто не відбере бізнес, вони не будуть виводити гроші в офшорні зони, а вкладатимуть їх у виробництво. У нас взагалі багато талановитих людей, фанатів своєї справи, які можуть дива творити. Вони отримують задоволення не від зароблених гривень і доларів, а від власного продукту, в який вкладають душу.
А ще ми часто скаржимося, що є буферною зоною. Але ж насправді країна може заробляти з транзиту, співпрацювати і з Європою, і з Росією.
- Яким Ви бачите майбутнє країни? До кого вона має приєднатися?
- Я вважаю, що нам не потрібні жодні союзи та альянси, Україна має бути незалежною і розвиватися власним шляхом. Ми  велика нація, здатна до самоорганізації.
Раніше Україну у світі погано знали, плутали з Росією. Тепер, коли кажу іноземцям, що я українець, зовсім інша ситуація. У нас були такі події, такі моменти. Ми отримали великий шанс щось змінити, і треба це робити самим, а не чекати, поки хтось інший зробить. Владі слід влаштовувати круглі столи з бізнесом, дослухатися до його потреб.
- Ви допомагаєте військовим бронежилетами та іншими засобами. Що Вас до цього спонукало?
- Я не прихильник військових конфліктів. У мене є родичі у Донецьку, я знаю, як їм живеться. Я ж не закликаю купувати снайперські гвинтівки чи інші засоби знищення! Але ми маємо елементарно захистити наших солдатів. Навіть якщо зміг врятувати одне життя  це добре. І для цього не потрібно віддавати останні гроші. Можна раз відмовитися від поїздки за кордон чи купівлі нового автомобіля. Я звернувся до багатьох людей, майже всі долучилися хто як зміг.

"Люблю подорожувати. Навіть у кожній робочій поїздці намагаюся побільше подивитися і дізнатися".


“Під час подорожей спостерігаю, як влаштоване життя в країні”

- Знаю, що багато їздите, зокрема, у робочих справах. Яка країна вам найбільше імпонує?
- Кожна країна має свої особливості. Мені подобається, коли йдеш містом, а люди навколо посміхаються. І не обов'язково тобі. А просто вони щасливі, веселі, безтурботні. Наприклад, у Москві усі похмурі і серйозні, там мені важко було (я не тільки у Костромі, а ще й там працював).
- А яке місто підпадає під такий позитивний опис?
- Прага, наприклад.
- Любите подорожувати?
- Дуже. Навіть коли по роботі їжджу, намагаюся побільше подивитися і дізнатися. Але не люблю, коли гіди показують туристичні місця, хочу дізнатися побільше про життя у країні або у якісь прикольні пригоди потрапити. Наприклад, останній раз у Єгипті зустрів львів'ян, які там працюють інструкторами з дайвінгу. Разом ми умудрилися у мусульманській країні купити свинину, засмажити шашлики та ще й потрапити під єгипетський дощ, а це явище  досить рідкісне.

- Маєте ще хобі?
- Плавання і дайвінг. А ще люблю історію. Вважаю, що вона циклічна і у минулому є майбутнє.
- То коли на Україну чекає розквіт на кшталт Київської Русі?
- Думаю, що скоро. Все-таки вона ж Київська була, а не Московська.

 

Із своїм заступником Романом Шевчуком.

Система Orphus
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Коментарів - 0:

Популярні новини

Останні новини

Останні фото та відео




Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31