2238 днів чужої та, одночасно, рідної війни

Одна справа захищати Батьківщину, а інша – захищати чужу країну. Однак тоді, у далекому 1979 році, мабуть, мало хто з простих вояків Радянської армії думав про це. Вони просто виконували наказ вищого керівництва…
12 грудня 1979 року на засіданні Політбюро Центрального Комітету Комуністичної партії Радянського Союзу вирішили направити радянські війська до Афганістану. Начебто для запобігання загрозі іноземного військового втручання. Формальною підставою були неодноразові прохання тодішнього керівництва Афганістану. Справжню ж причину «вторгнення» наших військ й донині ніхто не може назвати. Є безліч версій… Але це вже історія, в якій військове угруповання – «обмежений контингент радян-
ських військ», опинилося безпосередньо втягнутими у громадянську війну, яка розгорнулася в Афганістані. А наші вояки стали її актив-
ними учасниками та заручниками ситуації…
У конфлікті брали участь збройні сили уряду Демократичної Республіки Афганістан з одного боку і озброєна опозиція – душмани – з іншого. Боротьба велася за повний політичний контроль над територією Афганістану. Душманам в конфлікті підтримку надавали військові фахівці США, деяких європейських країн – членів НАТО, а також пакистанські спецслужби. Можливо, саме через 25 грудня 1979 року на афганську землю ступила нога радянського солдата.
Перебування радянських військ в Афганістані військові історики умовно розділили на чотири етапи. Перший, з грудня 1979 року по лютий 1980 року, базувався на введенні радянських військ, розмі-
щенні по гарнізонах, організації охорони пунктів дислокації та різ-
них об’єктів. А вже з березня 1980 року по квітень 1985 рік наші вояки вели активні бойові дії спільно з афганськими з’єднаннями і частинами. На третьому етапі, з трав-
ня 1985 року по грудень 1986 рік, воїни-інтернаціоналісти були задіяні, переважно, для підтримки дій афганських військ радянською авіацією, артилерією та саперними підрозділами. А загони спецпризначення вели боротьбу з постав-
ками зброї та боєприпасів із-за кордону. Починаючи з лютого 1987 року, з Афганістану поступово почали виводити війська, останні з яких залишили цю чужу земля 15 лютого 1989 року. 20 років тому…
3230 мешканців Хмельницької області пройшли через війну в Афганістані. На жаль, 110 з них загинули, двоє зникли безвісти, а 83 – стали інвалідами. Переважна більшість подолян, які захищали чужу землю, були з Хмельницького – це понад дві тисячі військових. З них 14 так і не повернулися додому, ще 32 – стали інвалідами. Після війни ще понад 200 «афганців», які мешкали на Хмельниччині, пішли з життя через хвороби та отримані на війні поранення. Всього ж Радянський Союз не дорахувався понад 15 тисяч своїх громадян, які загинули чи безвісти зникли в Афганістані. Кожен четвертий з них був з України.