clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt

Напівверба, напівлюдина

Фото: http://greenplaneta.org

Я хлопчаком пам’ятаю цю вербу – гучну, розквітлу.

 Це була уроча днина, кращі дні молодості дерева-красеня. Своїм народженням верба зобов’язана козакові, що дбайливими руками позначив місце загибелі свого друга – коня бойового. Обидва були поранені ворогом, що наближався. Козак закотився в жита, де перечікував до ночі, коли мине небезпека. А коли настала місячна ніч, пішов похоронити свого вірного побратим, і зазначив місце гілочкою вербички. Деякі люди бачили щоліта місячної ночі, як стоїть гривастий кінь під вербою…
Росла вона одиноко серед квітучого лугу. Отож, приходив я до неї, оповитої містичними легендами, послухати спів бджіл і хори птаства. Вітер око заздрісне поклав на чарівну вроду – згинав, примушував до покори. А коли блискавка приревнувала її до вітру, вдарив грім і втяв вербицю по половині. Залишилась голова і стовбур-тіло. Згодом відросли коси зелено-золотисті, аж до пояса. Сумувала, покраяна блискавицею. Душу їй лікувати заходився дятел. Але від цього почала сохнути врода. Видовбав він два отвори-ока, а трохи нижче – великий отвір-рот. Працював невтомний птах понад два роки, як наслідок, утворилася порожнина-довбанка. Отож, як не крути,  напівверба, напівлюдина. Дуже була схожа на скіфську бабу, велику і мовчазну, із довгим золотисто-зеленим волоссям. Старі жінки лякали вербою, щоб діти до неї не ходили. Подейкували: то відьма, переодягнена у вербу. І мали рацію, оберігали діток від укусів бджіл. Бо це дерево на багато років облюбував бджолиний рій, чимала крилата сімейка.
Ще напівсонним пробігаю повз вербу збирати гриби. Довелося трішки зачекати, поступитися дорогою мурашці з важкою ношею. Серце дзвінкувало в ніжнім тихім перестуку. Вранішнє проміння торкало мого плеча, грибники розлетілись по своїх потаємних місцях, і я теж був узятий в полон таємницею, збиваючи росу на травиці. Чухнув углиб тінистого сонного лісу. Швиденько набрав кошик бокастих, зарошених, уже дорослих грибів, акуратно попідрізував з моху, залишивши малят підростати. Гірко каявся, терзався, бо чув плач малечі за батьками… Вранішня роса відсвічувалась у їхніх сльозах. Проте усміхалося до мене небо, шуміла під босими ногами трава. Довкружна таїна запалила мить. Якщо ти був доброю кмітливою дитиною, то і зростеш людиною. За хвилю літо розкочегарило свою піч, усе ховалося у тінь під крона дерев, лилась гаряча магма і розтікалася по куточках живих душ. Навкруг усе цвіло безсловесним бажанням. І така запала найтихіша тиша, що чути було, як ранок ронить сльозу і вона дзвінко падає в траву. Небо іще дише прозорістю, день в обіймах сонця підіймається в небеса. П’ю, як молоко, цю тишу із надтиші.
Яскраве сонце вже вигулькнуло із-за лісу. Біжу з кошиком додому, і шлях мій обов’язково пролягає попри вербу, щоб привітатися з рідним дивом природи. Гриби в кошику перешіптувалися, сперечалися невдоволено. «Добридень!»,  ривіталася старша гілочка верби. «Добридень»,  відказую усім мешканцям і відпочивальникам райської місцини. Світ мені довкола добрішав ще невиспаними майбутніми роками. Я часто зупинявся біля старої верби, прикладав вухо до стовбура і заслуховувався співом бджіл. Вони, трудівниці, повертаються додому, благословенні, ощасливлені, і ховаються у роті верби. А ті, що вже мед розвантажили, вилітали через очі верби – знову і знову по нектар. Напівверба, напівлюдина, всередині душі якої збирався мед у сотах.
Линуть ласкаво до вербиці бджілки день при дневі. Дійство діють, лікують цілющими медами. Душа моя оживала під щедрим літнім сонцем, радість затріпотіла крильцями джмеля по голівках-квіточках конюшини. На моє втручання джміль гудів: «Не заваж-ж-жай!» Квітує у травах, буяє живосила. Лиш метелики-веслярі зеленого літа то тут, то там привертали до себе увагу. В таких сорочках – яскравих, кольорових, як я носив у незабутніх семидесятих роках. Отож щоразу повертався від вербиці ощасливлений. Духмяний дух верби влився у мої груди назавжди. Я часто приходив до неї і гостював у джмеля в конюшині. Наливав тих пахощів наливку і п’янів під симфонію співу бджілок і птаства.
Не було щастя змолоду – не прийде воно і на старість. Така недоля спіткала і мою напіввербу, напівлюдину. Я вилетів з батьківського гнізда навчатися в своїх університетах життя. А десь через дві зими один неборака-пияк зрізав вербу на дрова – щоб нагріти свою необдуманість. Так, на жаль, це сталося. Але дитяча пам’ять все веде у ті краї, де зеленіла кроною і радувала людські серця молода крислата красуня-вербиця.

Володимир ТЕРНОВИЙ.

Система Orphus
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Коментарів - 0:

Популярні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 07.12.2016
купівля
продаж
Міжбанк
$
26.1
26.14
28.03
28.06
0.41
0.41

Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31