Військовий комісар Хмельницької області полковник Сергій Присяжнюк: «Антитерористична операція надовго не затягнеться»

 В 1980 році вступив до Хмельницького вищого командного артилерійського училища. Після його закінчення служив у групі радянських військ у Німеччині. Потім – у Забайкальському військовому окрузі, в місті Кяхта, що на кордоні з Монголією. Навчався у Ленінградській вищій артилерійській академії, яку закінчив у 1992 році. Тоді ж приїхав до Чернівців, де був начальником штабу артилерійського полку. В 1993 році разом з полком перебрався до Хмельницького.
Після того, як полк був розформований, перейшов служити у військовий комісаріат. Пройшов всі кар’єрні щаблі – від командира взводу до командира полку та обласного воєнкома. Тому всю службу, яку несуть у Збройних силах, військкоматі, в полку, батальйоні, роті, він знає, і це дуже допомагає в роботі.

– Для пересічних людей, далеких від військової теми, військкомат, зазвичай, асоціюється з призовниками. Але ж це не єдина його функція? 

– Звісно, що ні. Загалом на військкомат покладено п’ять основних завдань: проведення мобілізації на території області, призов громадян на строкову військову службу та за контрактом, організація територіальної оборони в області, соціальний захист військовослужбовців, членів їх сімей, а також звільнених з військової служби та призваних на військові збори. Але основним завданням військового комісаріату є не призов, а саме проведення мобілізації на території області, тобто, власне, те, чим ми зараз займаємося.
– Що собою являє мобілізація?
– Є два таких поняття: «штат мирного часу» і «штат війни». Якщо говорити цифрами (звісно, абсолютно умовними), то у штаті мирного часу, наприклад, має бути сто чоловік, а у штаті військового часу – п’ятсот. Так от, якщо буде оголошена мобілізація, наше завдання, як військового комісаріату, – надати цих 400 чоловік, яких не вистачає. Щоб це зробити, потрібно таких людей мати. Відповідно, їх потрібно перевірити, підготувати, простежити, щоб вони були на місцях. Тобто ми маємо їх знайти, правильно сповістити їх про мобілізацію тощо. 

Зважаючи на те, що протягом 23 років у нас не було військових зборів, зараз дуже мало є навчених мобілізаційних ресурсів. Крім того, за цей час військкомати катастрофічно скоротилися, і з тими кадровими ресурсами, які у нас залишилися, важко було виконувати поставлені завдання. Зараз же військкомати розгорнуті до таких масштабів, як це було колись, за Радянського Союзу.
– Тобто проблеми з особовим складом немає?
– З нашої області ми вже відмобілізували у Збройні сили близько 5000 чоловік. Всі завдання, які були нам визначені, як основні, так і додаткові, ми виконали. Всі визначені частини доукомплектовані до 100 відсотків особового складу і переведені у вищу ступінь бойової готовності.
– Останнім підрозділом, який вирушив з Хмельниччини на Схід, був сьомий батальйон територіальної оборони. Що таке територіальна оборона, що вона має робити?
– Вся Україна у нас розділена на зони територіальної оборони. Начальником зони територіальної оборони є губернатор, а начальник штабу – я. До штабу входять всі силові структури – МВС, Служба безпеки тощо. Територіальна оборона має декілька завдань: забезпечення функціонування органів державної влади, забезпечення охорони важливих державних об’єктів, боротьба з диверсійними групами противника, прикриття і захист державного кордону. Ось заради цього у нас і був сформований батальйон територіальної оборони. Але, відповідно до рішення вищого керівництва, він буде виконувати завдання не на території нашої області, а на Харківщині.
- Під час відправки батальйону була спроба не випустити солдатів з території частини, бо хлопці не забезпечені належним персональним захистом. Наскільки це відповідає дійсності?
– Наш батальйон – повністю сформований, підібрані нормальні, патріотично налаштовані люди, і ніякі блокування не могли би їх зупинити, коли вони рушали до місця служби. Я ними не керував, як ви бачили, вони самі вийшли і пішки рушили до автобусів. І жодних розмов про те, поїдуть вони чи не поїдуть, не могло бути. 

Батальйон забезпечений, відповідно до норм, всім необхідним. Та кількість бронежилетів, яка потрібна на перший час – є. Всі інші, я думаю, будуть докуплені. Вже сьогодні я мав дзвінки з Волочиська, Старокостянтинова, мені повідомили про те, що бронежилети докуповуються. І щойно вони будуть придбані, ми їх довеземо хлопцям. Крім того, обласна рада також виділила два мільйони на бронежилети, щоправда, коли вони їх отримають – невідомо.

"Хмельницький обласний військкомат двічі отримував звання кращого в Україні", – з гордістю ділиться Сергій Олександрович.

– Під час відправки батальйону обіцяли, що хлопців не посилатимуть туди, де ведуться бої. Це так?
– Наш батальйон буде виконувати завдання спільно з Державною прикордонною службою. І це дуже добре, оскільки основна маса офіцерів, які поїхали на Схід, якраз служила в прикордонних військах.
До речі, хочу подякувати ректору національної академії державної прикордонної служби, генералу-лейтенанту Валерію Райку, який допоміг нам провести бойове злагодження на базі цього навчального закладу. Більше того, склалося так, що ми ніби вгадали, куди відправлять хлопців, і тренувалися вони робити саме те, для чого їх відправили на кордон. Можна сказати, що нам пощастило.
– Зважаючи на той стан, в якому перебувала і певною мірою перебуває досі українська армія, допомога простих людей, які купують одяг, бронежилети, медикаменти, переказують гроші, є дуже суттєвою. Наскільки суттєвим є внесок мешканців Хмельниччини?
– Люди – дуже активні. Це стосується і підприємств, і окремих мешканців області. До кого б ми не зверталися по допомогу, всі йдуть назустріч, допомагають, чим можуть. В першу чергу, допомогли і дуже виручили у складний момент працівники «Обленерго». Вони зразу перерахували гроші, закупили постільну білизну, щоб ми змогли розмістити особовий склад. Допоміг цементний завод – закупив на 140 тисяч берців на батальйон територіальної оборони. «Облгаз» придбав бронежилети, і не які-небудь, а високої якості. Ще є фірма «Нейл ЛТД». Це невелике підприємство, але коли б до них не звернулися, вони завжди допоможуть. Словом, всі, до кого я звертаюся, допомагають одразу і без зайвих слів. 

– А чим допомагає держава?
– Ми повністю забезпечені озброєнням, тими матеріальними засобами, які йдуть по лінії Міністерства оборони України, тобто те, чого ні прості люди, ні підприємства купити не зможуть. Все спеціальне обладнання, зброя, боєприпаси – все це у нас є.
– Зараз часто говорять про те, що зібрані кошти осідають в чиїхось кишенях, що куплене спорядження йде «наліво», що солдати сплять на голій землі і голодують. Яким чином взагалі відбувається прийом матеріальної допомоги від людей?
– У нас все робиться дуже просто: ми не беремо ніяких коштів, ми беремо допомогу лише у матеріальному вигляді. Наприклад, нам приносять бронежилети. Я не візьму їх доти, поки на них не буде накладної. Людині, яка приносить речі, ми даємо доручення, отриманий товар ставимо на приход, відправляємо на склад, проводимо через бухгалтерію, заводимо картку, і лише потім це майно видаємо. Про те, щоб брати у руки кошти, навіть мови не може бути. Нас, до речі, уже двічі перевіряли – і контрольно-ревізійне управління, і військова служба правопорядку. Жодних проблемних питань у нас з цим немає.

"Акцію з блокуванням зробили не батьки. Я їх всіх знаю  в обличчя, і вони мене знають", – каже воєнком (у центрі).

– Як Ви думаєте, цього людського патріотизму надовго вистачить?
– Патріотизм у нас був, є і буде. Я думаю, що найближчим часом ми цю антитерористичну операцію закінчимо і захистимо нашу державу. Надовго це не затягнеться.
– Є люди, які добровільно йдуть захищати державу, навіть не будучи військовими, а є певна категорія військових, які намагаються уникнути виконання свого безпосереднього обов’язку…
– Як правило, ми відбираємо лише тих людей, які хочуть їхати на Схід. Ми не привозимо у військові частини тих, хто не хоче воювати. Природно, є люди які хочуть захищати Батьківщину, є такі, які не хочуть, є й ті, хто має власне бачення ситуації. Не може все бути ідеально завжди.
– Повернімося до спроби блокувати військову частину. Як ви ставитеся до того, що люди протестують і не хочуть, аби їхніх дітей, чоловіків, батьків відправляли у зону, де ведуться бої?
– Кожна людина має своє бачення ситуації, свою думку. Але я вам так скажу: в Хмельницькій області ніколи не було проблем зі службою. Чому – тому що у нас багато військових. Взагалі, Хмельниччина – дуже специфічна область, бо вона дуже мілітаризована. Якщо взяти будь-яку родину, там обов’язково або буде військовий у сім’ї, або якимось іншим чином люди будуть пов’язані з армією.
Я вам скажу більше: ця акція з блокуванням – це зробили не батьки, тому що з ними я стояв і нормально спілкувався. Я їх всіх знаю в обличчя, і вони мене знають. Всі, хто приїхав з Ізяслава, – це все колишні військові, вони розуміють ситуацію, яка склалася в країні, і в батальйоні всі люди – патріоти. Вони сказали, що «ми все одно поїдемо, хто би що не говорив».
– Хто ж тоді були ті люди, які намагалися перешкодити хлопцям виїхати з території військової частини?
– Я тих людей не знаю. Я відповів на всі їхні запитання і готовий і надалі в будь-який час відповідати. Думаю, то були громадські активісти. Вони весь час вимагали, щоб я їм вирішив питання з бронежилетами. Гроші пропонували на це. Я їм сказав, що грошей брати не буду. Хай вони закуплять, а ми у них їх приймемо. Ми ж не маємо нічого проти, якщо люди хочуть допомогти військовим. Там була одна така активістка, яка дуже виступала і казала, що вона готова їхати на Схід. Один з бійців зняв бронежилет, віддав їй і сказав: «Будь ласка, віддаю свій, давай, їдь».
– А взагалі оця тенденція, яка останнім часом входить «в моду» – вирішувати всі питання і проблеми через пікети, блокування – наскільки це правильно та дієво?
– На мою думку, це неправильний підхід. Всі питання і проблеми повинні обговорюватися за столом переговорів, бо якщо цього не робити, то нічого не вирішиться. З людьми потрібно говорити, людям потрібно пояснювати, домовлятися, знаходити компроміс.
– Коли закінчиться антитерористична операція на Сході, на вашу думку, держава продовжуватиме зміцнювати армію?
– Я думаю, що ситуація, яка склалася зараз в країні, навчила нас, що армія має бути сильною, професійною, належно забезпеченою. Якби ми всі ці роки так ставилися до Збройних сил, як зараз, то ми би такого розвитку подій не допустили.