clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt

Серцю не накажеш

Доля... У всіх вона різна, у кожного — своя, така, як на віку написано.

 І жодна сила не здатна змінити її, окрім Всевишнього. І добре, коли доля виявиться прихильною, лагідною. А буває ж таке, що з головою у вир затягне  і сліду не лишиться...
Кажуть у народі, що щасливу долю треба мати і жінці, і чоловікові. Тимофій переконався у цьому й сам на власному житті, на власному серці, розкраяному...
Починав Тимко свій вік вдало: народився й зростав у родині простих робітників, де взаємини базувались на любові, щирості та повазі. Такі ж цінності батьки прищепили й синові, тож привітний і веселий хлопчина справляв позитивне враження на оточуючих.
"Гарного сина виростили",  підхвалювали юнака односельці.
Але від тих слів не здіймався попід хмари, а з року в рік лише збагачувався душею й розумом. У школі, в армії, в інституті Тиміш мав гарну репутацію і безліч друзів.
Згодом здобув освіту лікаря й повернувся у рідне село. Робота за фахом знайшлася дуже швидко, і вже за місяць-другий молодий спеціаліст працював терапевтом у місцевій амбулаторії. Колеги не раз цікавились:
 - Чому ж ви, Тимофію Сергійовичу, не влаштувалися працювати в райцентрі чи в області? Хіба ж тут є перспектива для ваших можливостей?
- Є,  усміхався.
- Яка?
- Гарне самопочуття та вдячність односельців.
Що ж на таке скажеш? Дивак та й годі...
Єдина людина все ніяк не заспокоювалась  мати, вона не минала жодної нагоди дорікнути синові.
- Знову гибіє над тими книжками! Такий вечір золотий, літечко красне... Та піди он на вулицю, пройдись, прогуляйся. Такий молодий, а сиднем вдома сидиш! Що висидиш? Може, невістку мені, онуків? Так і посивієш над тією наукою.
- А вам так не терпиться мене оженити,  сміється у відповідь.
- І не терпиться! Ми з батьком старіємо, час вже й онуків бавити. Знайди собі гарну дівчину. Ти ж у нас он який!
- Який?
- Вродливий і добрий.
Гляне на себе у дзеркало  нічого особливого. Не Ален Делон  це точно. Але дівчата відверто затиняються, не минають можливості пограти очима чи словом зачепити. А є й такі, що відразу до діла... Звісно, він, молодий здоровий чоловік, час від часу підсолоджував собі холостяцьке життя. Але тієї, щоб під вінець, ще не зустрів...
Теплий літній вечір тішив неймовірною красою, пахощами трав медового цвіту і спокоєм. Тимко повертався з роботи в піднесеному настрої і з насолодою вдихав ті неймовірні аромати. Раптом увагу привернула метушня у дворі баби Христини, котру молодша дочка нещодавно забрала до себе в місто. Аж стишив ходу, придивляючись, хто там порядкує.
"Бог послав нових сусідів!  гукнула із сусіднього двору тітка Клава.  Кажуть, аж із Полтавщини. Молода сім'я, дитинка маленька. Він ніби десь із наших країв. Тож надумались тут оселитись. А це й добре, шо молодь до села вертається. Значить, будемо ще жити..."
Жінка говорила безупинно, aлe Тимофій не слухав, бо саме в цей момент із хати вийшла молода господиня, і йому перехопило подих. Такої сліпучої вроди він ще не стрічав! Струнка, смаглява, з розкішною хвилею каштанового волосся. А очі... Заворожували, манили, спокушали на гріх. Привітно усміхнулась, підійшла ближче. Відчув, як нестерпна спрага гарячим жаром тисне у грудях. Привіталась. Назвалась Зоєю. Війнула тонким ароматом парфумів і пішла, похитуючи стегнами. Спокусниця! Така будь-кого здатна звести з розуму...
Наступна зустріч вже була в його кабінеті. Увійшла. Під поглядом її жагучих карих очей утиснувся в крісло і ледве спромігся на стандартне запитання:
- Вас щось турбує?
- Ой лікарю, ось тут увесь час тисне й тисне, ні дихнути, ні видихнути...  примовляла, прикладаючи одну руку до грудей, а другою розщіпала ґудзики на блузці.  Може, послухаєте мене та якісь ліки призначите...
Прослухав. Намагався не торкатися її оголеного тіла, що вабило до себе з нестримною силою.
- Невеличка аритмія. Треба зробити кардіограму. Зараз випишу вам направлення в районну поліклініку. А вже звідти знову прийдете до мене.
Зблиснула грайливо очима й зникла на кілька днів...
Коли, нарешті, прийшла, то зачинила двері на замок і рішуче попрямувала до Тимофія, що від несподіванки він втратив мову.
- Думаєш, не бачу, як ти на мене дивишся? Не стримуй себе...
- Отямтеся! Ви заміжня жінка,  намагався боронитись від її розпусних рук.
- І що з того? Не будь занудою.
Хотів щось сказали, заперечити, але під тиском її палких вуст забув усі існуючі слова й втонув у вирі пристрасті...
Уже всі в селі знати про їхній зв'язок. Батьки не раз намагались привести до тями Тимофія, але той нічого не хотів чути. Світ крутився лише довкола коханої Зої. Її чоловік не зміг більше втримати на голові гіллясті роги, подав на розлучення та назавжди виїхав із села. Вони нарешті стали жити разом. Людські пересуди потроху стихли. Лише тітка Клава якось при зустрічі сказала Тимофієві, скрушно хитаючи головою:
- Не той шлях ти обрав, сину. Не ту називаєш своєю долею. Вона чоловіками крутить, як циган сонцем. Натішиться тобою, зламає й викине...
Відмахнувся роздратовано від тих слів, і на тому розмова скінчилась.
Минуло два роки. Ощасливила Зоя чоловіка гарненькою донечкою. Здавалось би, що ще треба для щастя?! Але прокотилась серед людей звістка, що загуляла вона з головою сільради. Тимофій ходив темний, як хмара. А чим радіти, коли щодня лишає на нього двох дітей, а сама зникає, приходить лише серед ночі, пропахла вином, цигарками та чужим чоловіком. Вчора дружина голови прибігала на розбірки, ґвалт зчинила, хотіла навіть вікна бити. Ледве заспокоїв. А самому як те все терпіти?..
Після голови був дільничний. Тоді  вчитель історії, що також не минав жіночих спідниць. А далі Тимофій уже не рахував. Забрав дітей і пішов до батьків, котрі радо прийняли з понівеченою душею сина та онучок  рідну й нерідну... А перекотиполе Зоя подалась шукати кращої долі, написавши перед тим відмову від дітей та розірвавши шлюб із Тимком.
Живе відтоді одинаком. Ні! Були жінки. І є. Бо ж і досі вродливий, вигляд має солідний. Одна біда: після Зойки жодній не вірить. І нікого не пускає в душу. А іноді, вечорами, коли донечки та батьки полягають спати, дістає прим'яте весільне фото з шухляди і невідривно дивиться на образ тієї, котра подарувала жагуче кохання й навіки відібрала щасливу долю. Не може забути. Не під силу розлюбити. Адже серцю не накажеш...

Ірина ЯСІНСЬКА.

Система Orphus
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Коментарів - 0:

Популярні новини

Останні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 03.12.2016
купівля
продаж
Міжбанк
$
25.97
26.01
27.66
27.7
0.41
0.41

Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31