ye-logo.v1.2

Український прапор над Слов’янськом підняв розвідник Нацгвардії зі Славути

6622

Василю Ковальчуку трошки лишилося до 40. Вперше я його зустріну в рідній йому Славуті під час відпустки, перед самим прийняттям присяги. Там він спокійний, розкутий, розважливий. Кажуть, війна міняє людей, але не Василя.

Джерело: Gazeta.ua

Славута – маленьке містечко, районний центр на Хмельниччині, близько 36 тисяч осіб населення. Вдома в нього старенька мати і хворий вітчим, син від попереднього шлюбу і надії на майбутнє сімейне щастя. Василь покидає дім з важким серцем, але задля доброї справи їде на Майдан. Стояти осторонь майданних подій мало кому вдалося. Василь – не виключення. Активну діяльність почав майже одразу. А як запропонували піти в Нацгвардію – згодився без роздумів. За плечима – служба в армії 20 років тому, але твердий намір відстояти інтереси, захистити свою Батьківщину.

Василь зараз – все та ж людина, як і на початку сумнозвісних подій на Сході. Єдине – тепер доводиться вчитися бути публічною людиною. Ця роль йому поки в дивину і трохи не по силам, скромність відповідей і скупість слів яскраво на це вказує. Ще декілька днів тому він був звичайним молодшим сержантом, а тепер – Національний Герой,  який підняв український прапор над тільки-но звільненим Слов'янськом. У приватній розмові Василь зізнається: знав, що на нього направлено багато прицілів, але це не могло спинити його.

Василь Ковальчук і Іван Журавльов – звичайні рядові хлопці з 1-го розвідувального взводу 2-го добровольчого батальйону Нацгвардії. Але сьогодні вони для нас справжні герої, що разом з побратимами і комбатом Андрієм Тіроном повернули Україні Слов'янськ. Мені пощастило більше, ніж іншим журналістам – я провела з хлопцями півдня.

Василь Ковальчук та Іван Журавльов підняли український прапор над Слов'янськом

Коли бачиш людину, що щойно повернулася з війни й стала героєм, навіть не знаєш що запитати. Тому я почала з простого:

- Як справи?

- Добре! (посміхається)

- Скільки всього часу ти провів на Донбасі?

- В бойових діях більше 40 діб. (Стає сумний, тяжко зітхає).

- Відчуваєш себе військовим?

- Та ні, я цивільний. Але я розумію, що зараз я військовий. Став знову, пішов до війська, як і 20 років тому. Ось сьогодні дали «справку» про військовий обов'язок. Так що тепер, згідно указу, я офіційно військовий.

- А я саме хотіла спитати, чи не переслідують учасників АТО за ухиляння від мобілізації.

(Посміхається)

- Як зустрічали люди вас у Слов'янську?

- По-різному. Були і сльози радості. Люди раділи, вітали, посміхалися нашому приходу. Були і негативні відгуки. Конкретного сильного негативу ми не чули, але це відчувалося в поглядах, в атмосфері.

- Чи питали, чи ви з Правого сектору?

- Ну, не запитували. Нічого такого я й не чув.

- До речі, а сам ти не входиш у Правий сектор?

- Ні. Не маю жодного відношення до Правого сектору. Я був в самообороні Майдану.

- А чи є в батальйоні добровольці зі Сходу?

- Є, і досить багато. Є навіть хлопчина в нас з самого Слов'янська, з пригороду Слов'янська. Кримчани є. Там уся Україна представлена. Географія досить широка, в кожного своє бачення, цілі. Тобто, ціль одна – звільнення країни від терористів і захист країни. Хтось б'ється вже за свою родину, домівки, бо там їхні дружини, діти. Я особисто так само вийшов на захист. Ствердження, що в нацгвардії тільки з Заходу хлопці, – неправдиве. Справа в тому, що бійці зі Сходу не «світяться», в них там родини, розумієш. Це небезпечно. Вони таким чином оберігають. Але «східних» побратимів дуже багато.

- Чи є проблеми у батальйону з боєприпасами, технікою, амуніцією, харчуванням? Розкажи, хто забезпечує вас необхідним: чи це держава, чи волонтери. І хто забезпечив саме тебе.

- Хто забезпечує.. Зрозуміло, що зброєю Національна Гвардія. І набоями також. Що мені по штату належно було, те я і мав. Снайперська винтівка в мене… СВД 1988 року випуску, та що стоїть на озброєнні нашому і автомат Калашнікова. Форма в мене Нацгвардії. Змінна, за свій кошт. З приводу харчування, всі харчі закупляються, наскільки мені відомо, на гроші волонтерів. Це гроші людей, волонтерська робота… Це не тільки харчування, а й побутові речі, хто не має своїх, користується цими. Більше за всіх нас забезпечують саме волонтери, звичайні люди, небайдужі до долі країни. З приводу обладнання оптичного, обладнання стеження, це все допомагають купувати люди. Мені особисто придбали це все друзі.

- Скажи, будь ласка, як щодо грошей (тисяча гривень в день), які Порошенко обіцяв платити добровольцям Нацгвардії? Чи отримуєш ти ці гроші?

- Взагалі, я про це чув, але зі слів людей. Я не бачив цього звернення в прямому ефірі чи в записі, як це було. Це перше. Друге, нічого нам не виплачували, крім того, що за контрактом в нас зазначено. А взагалі, ми є добровольці, ми не за гроші туди йшли. Хоча все ж таки гроші були видані, нам заплатили за період перебування в Слов’янську 2 тисячі гривень. Наскільки я розумію, це спонсори теж чи керівництво Нацгвардії, а, може, й взагалі РНБО. Не знаю, звідки гроші. Потім ще по 1 тисячі нам дали премії. Це Парубій точно постарався. Ну ще копійки добові отримували в частині. Десь 3 тисячі гривень більше ніж за місяць. Оце все, що є. Навіть на це не розраховував ніхто, бо взагалі розмова йшла про 1.8 тисяч гривень, щось таке, на найбільш елементарні потреби.

- Чи визначається статус добровольців АТО як учасників бойових дій?

- Чому не визначається? Все визначається! Немає різниці доброволець чи ні, я також учасник, в мене є й запис! А вже коли закінчиться війна, то за бажанням будемо собі робити посвідчення. Я так вважаю, що зараз це взагалі недоречне питання.

Нагорода від РНБО за підняття українського прапору над Слов'янськом

- Як ти вважаєш, скільки ще продовжиться АТО? Скільки потрібно часу для взяття ситуації під контроль?

- Скільки часу потрібно? Тут я відповіді не дам. Я сам не знаю! В мене немає терміну, я сподіваюся, що завтра, але зрозуміло, що це нереально. Але все ж можливо, чому ні. (Посміхається)

- На твою думку, ким фінансуються «події» на Сході?

- Я думаю, ні для кого не секрет, що це фінансує Янукович і його свита, найближче оточення. Є свідчення навіть тих же терористів, що до цього причетний Ахметов і ще ряд людей, олігархів наших. Зрозуміло, що до цього причетний теж Кремль. Вони забезпечують протистояння. Причетний Кадиров.

- От, щодо Кадирова. Ходять такі напівміфи щодо орд чеченців на Донбасі. Чи бачив ти чеченців на власні очі?

- Так, я бачив на власні очі. В них там цілий батальйон, називається «Восток». Там в більшості кадировці і осетини.

- З приводу осетинів є навіть сюжет «Дождя», де вони беруть інтерв’ю у «Мамая». І він, осетин, стверджує, що чеченців в них немає... Цікаво, а був, можливо, у батальйоні випадок переходу бійця на сторону ворога?

- Ні. Не було таких випадків.

- Я рада це чути. Ще є таке злободенне питання: як у Нацгвардії відносяться до колишнього Беркуту, який наразі воює на одному рівні з вами.

- Двояке відношення, зрозуміло, після Майдану. Але чим далі, тим довіра все більша і більша. І їхні погляди змінюються, і наші. Вони дивляться на нас. Адекватні нормальні люди… тим паче у ці дні бойові, коли є різна взаємодопомога. Мені траплялись взагалі такі хлопці, колишні ВВ і Беркута, на 7-му блокпосту, хоча була ротація (в них ротація – дуже часто, два-три тижні – і зміна іде, відпочивають і назад), то хлопці були залучені в охорону. Що я можу про них сказати? Дужі патріоти своєї країни! Ми дуже тісно співпрацювали з ними, так само і командири. Напевно, багато від командирів залежить. Які командири – такі і хлопці. Дуже гарні були. А зустрічалися і такі, що бували з ними конфлікти, через те що вони вважали, що це не їх війна. Так само є і серед десанту. Вони розуміють так, що йде війна, але, вибачте, якщо тут щось почнеться, ми підемо, ми не будемо ризикувати своїм життям. А є такі, що тебе прикриють груддю. Різне зустрічається. Добровольці, вони знали, чому вони йшли. Тому в них немає запитань і нарікань. Чітко розуміють, що й до чого. А найманці, от там є інші погляди.

- Чи є міжусобні війни всередині батальйону?

- Є. Є такі речі, присутні. Бо є люди, які є просто дурнями. Які не розібравшись в ситуації починають воювати, гарячкувати… Нещодавно був такий випадок, навіть був репортаж на ICTV про комбата Тірона, що він типу кинув бійців, забрав тепловізори і втік. Цього не було! Я був присутній при цьому. Ніяких тепловізорів не було взагалі, то що він міг забрати? У цей день планувався напад на наш блок-пост, поруч стояли танки їхні, в першу чергу загружається штаб, збираються цінні речі і вивозяться в безпечне місце. Там лежала наша премія, по 1 тисячі гривень, які ми вже отримали. Зрозуміло, вивозились речі, вивозились папери. Людина, яка служила у війську, це розуміє. А ті, хто не служили, починають панікувати, бо думають, що він тікає. Він залишився з ними, а авто було завантажене цінними речами, які в разі потреби потрібно було вивезти. Всі зайняли свої позиції, комбат був поруч, він навіть відправив дівчат на автівці у безпечне місце, але ніхто нікуди не тікав.

- Багато жінок у батальйоні?

- Декілька. Медики, повари…

- Зрозуміло. Дуже часто бійці нацгвардії жаліються на неузгодженість, нескоординованість дій. Ти відчув таку проблему?

- Є така проблема. Це через те, що не вистачає сучасних засобів зв’язку. Вони не дешеві, і тому є нескоординованість. А те, що в нас є – воно нікуди не годиться, бо нас слухають. Проблема є, зрозуміло, бо будується армія, армії не було! Все з початку.

- Який найстрашніший момент був за увесь час АТО?

- Страху не було, ні. Була десь тривога. Адреналін. Я чітко розумію, що я там роблю і чому приїхав. Боятися не було чого. Були тривожні, емоційні моменти. Перший бойовий вихід. Коли пішла інформація, що на блокпост буде напад вночі, а ми тільки прибули, не знали місцевості, по ночі, з нічним прицілом радянського зразку, не знаючи позицій, без карт, виходимо на словах! І всю ніч відпрацьовуємо, намагаємося упередити напад. Неприємний момент. Бо ти не знаєш, що де знаходиться, свої позиції, своїх бійців. Навіть наші не знали, де ми ходили. Оце єдиний такий був момент (посміхається).

- От ти зараз став публічною людиною. В світлі останніх подій, чи не боїшся ти за свою родину? Чи відчувають твої близькі небезпеку?

- Чому мені боятися на своїй землі? У себе вдома! Я нічого такого не робив, щоб мені боятися. Я що, поїхав в Росію і щось там робив?! Я в себе вдома! (З запалом)

- А чим ти взагалі займався до Нацгвардії? Ким працював, що робив? Що будеш робити після закінчення АТО?

- Приватний підприємець. Після АТО буду далі працювати.

- Тобто ти не залишишся в ЗСУ?

- Навряд чи. Та й вік вже не дозволяє там залишатися. Треба молодим давати дорогу.

- Давай трохи повернемося до теми Майдану. Я знаю, що ти активно брав участь у подіях на Майдані. Як ти відносишся до «розслідування» вбивств Героїв Небесної сотні?

- Негативно, однозначно. Наших в сотні два хлопці померло. Я з 38 сотні ім. Устима Голоднюка. Коли чуєш про безкарність, обурюєшся. Я знаю, що результати розслідування якісь є, але я погано слідкував за темою, бо був в інформаційній блокаді. Люди багато говорять, але мені самостійно треба дивитись, входити у русло.

- У разі потреби, чи готовий ти знову вийти на Майдан?

- У будь-який час.

- Ну і останнє питання, яке дуже цікавило усіх. Хто виграє чемпіонат світу з футболу?

- Класне питання (сміється). Німеччина, хоча я й не підтримую їх.

Текст: Анастасія Соснова. 

Фото: Автора, Людмили Васильєвої та Gazeta.ua. 

Відео: Військове телебачення України. 
 

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую