clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt

Жило собі щастя

Фото: thebestnastia.beon.ru

Щастя? Яке воно? На що схоже?

 Може, на метелика, а може, на пташку… а може, на золотистий клубочок радості? Не знаю. Знаю лише, що воно, Щастя, літало, а, може, й ходило серед нас, людей, і шукало собі прихисток. А ще дуже хотіло бути корисним, бо точно знало, навіщо воно тут. А ще знало, що усіх одразу воно не зможе зробити щасливими, отож і шукало дім чи родину, де могло б оселитися. Шукало сумних, шукало людей, котрі не вірили, що щастя існує насправді і що з ним, щастям, завжди весело і гарно. Літало вулицями, парками, заглядало у вікна домівок. І таки знайшло. «Отут і оселюся», – подумало Щастя. «Ніч надворі, а молода мама чомусь не спить і плаче». Обернувшись на місячний промінь, Щастя зайшло у дім. У кімнаті було троє: чоловік, жінка і маля. «Дитинка хворіє, і мама тому не спить і плаче?» «Та ні, дитя здорове. У чому ж тоді річ? Треба прислухатися, чому вона плаче». І Щастя усе почуло і все зрозуміло.
У родині Олесі та Ігоря спочатку все було добре. Нещастя прийшло, коли Олеся відчула, що вагітна. Чоловік так радів, що Олеся не наважилася сказати йому, що не хоче дитини, бо пояснити своє небажання не могла – просто не хоче і край. Усі дев’ять місяців була огидна сама собі. Ховала своє невдоволення за капризами, за сльозами. Ігор усе це не помічав, бо вважав, що такий стан Олесі то звичайний при вагітності і усе минеться після пологів. Та не минулося в Олесі… Коли їй вперше принесли донечку для годування, вона одразу зрозуміла: оця «істота», що лежить зараз поряд з нею на ліжку їй, Олесі, – ніхто. І ніяких почуттів чи навіть інстинкту вона до неї не має. Але що мала діяти тут, у палаті, серед оцих жінок, що так ласкаво і ніжно щось там примовляли до своїх діток? І Олеся, взявши маля на руки, почала годувати мовчки. Неправдою виявилося твердження про те, що нагодувавши грудьми дитину, ти навіки прив’язуєшся до неї, бо ні любові, ні отієї «прив’язаності» вона не відчула. Взагалі нічого не відчула. Приховувала усе це, як могла. Було соромно і незрозуміло. Чому? Чому не любить свою дитину? Усі люблять, а вона – ні? Спостерігаючи, з яким захопленням Ігор бавить їхню донечку, купає, переодягає, вкладає спати, Олеся ладна була криком кричати від розпачу. І усіляко приховувала і маскувала свою байдужість до дитини. Думала, що звикне, та ні – байдужість переростала у відразу. І Олесі усе важче і важче було це приховати. Вона стала вкрай нервовою, дратівливою, і коли маля плакало, навіть не підходила до нього. Та в той же час невимовно страждала сама. Приходила думка усе покинути і піти геть з дому. Але куди? Хіба є десь таке місце, де можна сховатися від себе самої? Тому й плакала ночами. Саме у таку ніч Щастя тихо зайшло у кімнату. Примостилося біля Олесі і тихо прошепотіло: «Спи… А уві сні я скупаю тебе у спокої і любові. Спи… А потім ми разом полетимо до зірок. Вони заспівають тобі і твоїй доні свою колискову. Ти відчуєш, як вночі вас обох зігріє сяйво Місяця і розтопить, розбудить в тобі любов. Не бійся. Летімо…»
У той ранок Олеся прокинулася з дивним відчуттям свободи. Заглянула у дитяче ліжечко. Дівчинка спала, підклавши кулачок під щічку… І раптом думка: «Яка ж вона гарненька!» Вперше того вечора Олеся разом з Ігорем купала свою донечку. А потім співала колискову, ось лишень не могла зрозуміти, звідки вона знає ці слова і мелодію… А наступної ночі Щастя знову покликало Олесю у подорож. І знову кружляли зірки, а ще вони утрьох, Олеся з донечкою і Щастя, каталися на місячних доріжках. Їм було весело, і вони сміялися. Утрьох. І Олеся прокинулася тоді від голосу власного сміху. Тепер Щастя щоночі приносило Олесі прекрасні сни, і щоранку вона прокидалась з почуттям радості і спокою. З ніжністю брала на руки свою донечку. Щастя стерло з її пам’яті неприємні відчуття і страждання. Ніби їх і не було у неї, не залишилося навіть відлуння.
І тоді Щастя вирішило: «Буду жити тут. Оселюся ось там, на підвіконні, у вазоні з фіалками. І буде мені добре!» І оселилось. Влаштувалося собі у пелюстках, наповнивши кімнату дивним ароматом радості і любові.
Так і жило собі Щастя тихо та гарно. Та якось уночі, коли за вікном вирувала злива, Щастя почуло голос: «Чому я така нещасна?» Це був крик самотності і відчаю…
Щастя зрозуміло все. І полетіло. У ніч, у дощ, у буревій! На живий голос, що потребував його, саме його, Щастя!

Анфія ПЕТРОВСЬКА.

Система Orphus
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Коментарів - 0:

Популярні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 10.12.2016
купівля
продаж
Міжбанк
$
25.95
26.05
27.4
27.5
0.41
0.41

Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31