Сліпа материнська любов калічить дитячі серця

 З усіх сил намагалася заспокоїтися, переконуючи себе, що в цій кімнаті за міцними дверима їй нічого на загрожує. З першого поверху лунав тяжкий рок, будинок здригався від криків, тупотіння і реготу незваних гостей. Із загального шуму виразно виділялись голоси її сина і невістки. Як завжди, рівно о десятій вечора вона телефонувала у Німеччину і, почувши рідний голос, весело промовляла: «Дома все гаразд, любий, і в майстерні немає проблем, у дітей приятелі, веселяться. Бережи себе, я тебе дуже люблю». Після цієї неправди хвилин на десять їй ставало легше. Але похмурі думки не відступали, сон не приходив. Ставало зрозуміло, що знову потрібно обирати між пігулкою снодійного і пляшкою вина. Лікування у нарколога Поліні здавалось більш приємною перспективою, ніж у психіатра. Тим більше, що після алкоголю вранці вона могла хоч якось працювати. А це було необхідно. Їх невелика сувенірна фірма розташовувалася тут же, в маєтку, щоранку сюди приїжджали художники, спеціалісти з народних промислів. Вперше Кошові отримали щасливу можливість показати свої вироби на західному ринку, і вони користувалися попитом. Поліна не могла кинути напризволяще своїх партнерів, не могла сказати чоловікові правду про те, що відбувається вдома. Гірка правда про її жахливе життя, позбавила б чоловіка прибутків. Кинувши свій німецький бізнес, він був би зобов’язаний заплатити неустойку і втратив би ринок збуту. В магазині у свого давнього німецького приятеля Віктор був управителем, художником, постачальником товару і продавцем одночасно. Зізнатись чоловікові, що їхні діти перетворились на підступних, злісних монстрів, які обрали мішенню для своїх розваг рідну матір, Поліна не могла. Її діти, яких вона зовсім недавно любила більше за все на світі, прагнули позбутися її. Проспавши кілька годин, бліда і змучена, вона снідала і спускалась у майстерню. Там протягом восьми годин віце-президенту компанії Поліні Іванівні потрібно було творити, спілкуватись із партнерами, вирішувати питання, пов’язані з діяльністю фірми.
З Віктором вони познайомились в театрі двадцять п’ять років тому. Бідний хлопець із провінції, який щойно закінчив художнє училище і жодного разу за своє життя не був у театрі, інтелігентці Поліні, доньці архітектора, відразу сподобався. Вже через тиждень Поліна відправилась у гості до Кошових, у старенький будиночок на околиці районного центру, де брати-близнюки разом із мамою і бабусею розмальовували ложки, тарілки й інше кухонне начиння. Прийняли її як рідну. Поліну до сліз розчулила делікатність родичів Віктора. З майбутньою свекрухою та братом Віктора Олегом вони подружились відразу і на все життя. Від їхньої простоти, сердечності, від атмосфери злагодженої праці Поліна була у захваті. Незабаром вона взяла в руки пензлик і стала розмальовувати тарілки. Виходило гарно!
Цілий рік Віктор був її таємницею. Щоп’ятниці Поля їхала з Миколаєва в райцентр, сказавши батькам, що їде до подруги на дачу. Перед весіллям Віктор пообіцяв, що в них буде власна художня артіль, де його талановита і вродлива дружина зможе реалізувати себе. І гроші в них будуть, і будинок він своїй коханій збудує. Потрібно тільки зачекати.
Кошові працювали, потихеньку торгували своїми виробами на вулиці, потім пробились у виставковий зал, магазини. Усе було добре. Але Поліна почувалася нещасливою. Цілих п’ять років після весілля в них не будо дітей.
Жінка мріяла про сина, схожого на Віктора, котрий продовжив би справу батька. У Віктора вже була своя артіль.
І, нарешті, молитви її були почуті. Поліна зробила все, щоб народити здорову дитину. Залишила роботу, півроку пролежала в лікарні на збереженні. Справжнє життя почалось лише після того, як Поліна почула перші крики свого Максимка. Перед її всепоглинаючим почуттям до малюка відступила навіть любов до чоловіка. Відразу і остаточно зіпсувати Максима їй завадили чоловік та його рідня. Віктор взяв віжки виховання в свої руки. Відвозив Максима до мами і бабусі. Разом з братом Олегом навчав його чоловічим ремеслам. Вони рибалили, малювали. Дуже рано стало зрозуміло, що Максим Кошовий нездатний малювати й ліпити. Батьківський бізнес викликав у хлопця презирство. Він із задоволенням користувався усім, що заробили батьки, але приховував від приятелів, що сім’ю годує малювання пейзажів, розпис сувенірів.
Макс був потаємним і ледачим підлітком. Батька й дядю поважав і побоювався, матір любив, але з дитинства поводився з нею, як з власною річчю. Він обожнював галасливі зборища і приводив своїх однокласників, не задумуючись наскільки це зручно його рідним.
Жили вони в той час у квартирі батьків Поліни. Було тісно і незручно, але Віктор уже зводив власний будинок. Навіть за таких умов Поліна наполягала, щоб у сина була власна кімната, і він відчував себе там «господарем».
Благими намірами встелена, як відомо, дорога до пекла. Поліна не помітила, як виростила егоїста, слово «моє», стало головним в лексиці розбещеного хлопчиська. Максу було десять, коли народилась його сестричка Ліза. Перше, що сказав брат батькам, коли ті повернулись із пологового будинку з новонародженою сестричкою, було: « Я нікого в свою кімнату не пущу, навіть не сподівайтесь. Це все моє!» Ішов час, діти росли. Поліна розчинилась в їхніх проблемах, ніде не бувала, повністю присвятила себе сім’ї. Віктор розумів, що потурання Поліни дітям може створити в майбутньому багато проблем. Сім’ю на певний період зблизив переїзд в новий дім, де було багато місця і безліч справ для всіх. Віктор відразу перевів туди своїх «рукодільників». Дім потребував великих коштів, а Кошові навіть не розрахувались із будівельниками. Поліна знову взялась за пензлик. Все господарство, як і раніше, трималось на ній. Максу виповнилось п’ятнадцять, коли вперше з’явився злий демон у їхньому домі. В день свого народження сяючий син привів височенну, худющу білявку з великими чорними очима і сліпучою, ніби приклеєною, улесливою посмішкою. Макс був щасливий і ні на крок не відходив від нової подружки. Раділа і Поліна. На відміну від інших матерів, вона не вміла ні ревнувати сина, ні заздрити його дівчині. Їй подобалось усе, що подобалось її обожнюваному хлопчику.
Не насторожило Поліну ні те, що «бідна дівчина» на два роки старша від сина, ні те, що її батько сидів у в’язниці, а мати була алкоголічкою. Неля покинула школу і вже рік робила вигляд, що шукає роботу. Те, що з Кошових можна тягнути гроші, вона зрозуміла першого ж вечора. Вже через місяць Неля стала своєю людиною в їхньому домі. Допомагала Максу робити уроки, подружилась із Лізою, яка дуже ревнувала її спочатку до брата. Навчала дівчинку фарбуватись, водила в дорослі компанії. Лізі це дуже подобалось, і вже незабаром вона дивилась на Нелю із захопленням.
Минуло декілька місяців і Макс оголосив батькам: Неля його майбутня дружина і як тільки йому виповниться вісімнадцять, вони одружаться. А поки що нехай предки допоможуть їм матеріально». Було ясно, що Максим потрапив у пастку. Батько хотів негайно викинути з дому авантюристку, але Поліна ввічливо привітала закоханих і повела чоловіка в кабінет, де намагалась заспокоїти його і доводила, що все буде добре. Свого старого приятеля Павла Віктор зустрів випадково. Виявилось, що Павло одружений з німкенею, теж художницею, тримає в Гамбурзі два сувенірні магазини, втомлюється, оскільки немає помічника. Кошовий його повністю влаштовував. Павло запропонував йому вигідний контракт на три роки. Їхав Віктор у Німеччину з тяжким серцем. Він давно не вірив своїм дітям. Його не залишало відчуття біди. Але жодна фантазія не могла намалювати того страхіття, яке почалося в домі вже через тиждень після його від’їзду. Вони недооцінили свою «невістку». Цькування і вигнання Поліни з дому та продумала в усіх деталях, як серйозну військову операцію. Вона пояснила Максу й Лізі, що як тільки їхня мати поїде до батька, вони одержать від великого будинку не тільки задоволення, але і гроші.
І почалися щоночі оргії, на яких десятки п’яних молодих людей кричали, як божевільні. Якось пізнього вечора без попередження у маєток нагрянув рідний брат Віктора Олег у супроводі двох міцних чоловіків. Давно запідозривши негаразди, Віктор просив брата навідатися до Поліни. Дядько Максима швидко розібрався з усім: вигнав з дому непроханих гостей і підступну «невістку», закрив на ключ племінників, звільнив Поліну.
І до сьогодні мучить Поліну запитання, як міг оселитись цей жах в їхньому домі, повному любові й тепла? В чому була її провина?

Любов МАТВІЄНКО.