Сержанту Андрію Чабану одружитися завадила куля снайпера

У селі Залісці Збаразького району Тернопільської області поховали 26-річного бійця 8 окремого полку спеціального призначення Андрія Чабана. Хлопець загинув 24 липня у зоні проведення антитерористичної операції, біля міста Первомайськ Луганської області. У вересні Андрій планував зіграти весілля зі своєю дівчиною Танею. «Дивися, синку, скільки людей до тебе прийшло, — кричала на похороні мати Зінаїда Іванівна. — Вони всі мали бути на твоєму весіллі!».
Теплий дощ, а через кілька хвилин – яскраве сонце. Останнє літо прощалося з Андрієм. Прощалися батьки, старший брат, друзі, земляки, однополчани.
Росія позбувається покидьків, а ми втрачаємо цвіт нації. Ця думка не полишала мене, коли розпитувала односельців, товаришів по службі, яким був Андрій.
“Він був відповідальним, серйозним не по роках, — сказала сільський голова Залісців Марія Копач. — Ніколи не потрапляв у погані компанії, не пив, не курив. Добре закінчив школу, тернопільський інститут імені В’ячеслава Чорновола. Роботи не знайшов і у 20 років записався контрактником до Збройних Сил, служив у військовій частині у Хмельницькому. У зону АТО поїхав на початку червня…”

У складі 8-го окремого полку спеціального призначення Андрій Чабан взяв участь у звільненні від терористів Слов’янська. Рідним телефонував нечасто, прохаючи їх щоразу: не переживайте, я повернусь! Про те, що був у найгарячіших точках, повідомляв близьким згодом, коли опинявся у безпечному місці.
Наречена Андрія Тетяна крізь сльози розповіла: «Андрій ніколи мене ні про що не просив, а в останній розмові сказав: «Купи, будь ласка, мені книжку «Поле бою – Україна: Зламаний тризубець». Я куплю її і передам хлопцям у частину…».
У Тані є трирічний син від попереднього шлюбу. Хлопчика Андрій Чабан хотів усиновити. Дитина зараз весь час допитується у матері, чи не дзвонив тато.
Останню сорочку віддав би побратимові – так характеризують Андрія однополчани. З ним, кажуть, можна було говорити на різні теми, бо був дуже начитаним.

Андрій поїхав на передову з бронежилетом, який придбав за власні вісім тисяч гривень. Мав також якісного шолома, прилад нічного бачення – спорядження, котре, здавалось, мало вберегти від будь-якої напасті.
— В Андрія поцілив снайпер, куля пройшла над захисною пластиною і вразила легені, — розповів товариш по службі Віктор. — У складі шістьох бійців Андрій пішов у розвідку. На дорозі помітили підозрілий бус, спостерігали за ним. Підібралися ближче, побачили всередині ПЗРК. Коли до буса під’їхали ще два автобуси, стало зрозуміло, що перед нами – сепаратисти, і командир дав наказ відкрити вогонь. По нас стріляли у відповідь з різних видів зброї, підбили нашу техніку. Відступаючи, ми втратили Андрія, а також двох бійців з Вінниці і одного з Ізяслава.
… За два тижні до смерті сина Зінаїді Чабан приснився сон. Начебто з боку Почаєва (він за 8 кілометрів від Залісців) суне клубками густий дим, з нього, на хоругві, виступає лик Божої Матері. Зінаїда Іванівна уві сні скинула догори руки, палко прохаючи: «Матір Божа, спаси нас!». Кажуть, що коли уві сні являється хоругва, то це – не до добра.
Світлана Ліщук, Місто