ye-logo.v1.2

Принциповий чоловік

Суспільство 1783
Фото: markets.eizvestia.com

Весна входила в свої права. Гріло сонечко. Зеленіли в долинах трави, щебетали пташки, що повернулись з далеких країн. Селяни засівали родючі чорноземи.

 Була неділя. Погожа днина. Ланом їздив трактор з сівалкою. В добре підготовлений грунт, цівками сипалося зерно. Хлібороби квапилися, бо добре розуміли, що весняний день – рік годує. Не хотіли, аби пізніше в них вийшло, мов у відомій байці: «Красне літо проспівала, а зима вже тут, як тут». Керівник дільничої бригади щойно вкинув за комірець три чарки міцного самогону і, вмолотивши дебелу качку, сопів під деревом, в лісопосадці. Снилася певно молодиця. Усміхався. Плямкав масними варгами, мабуть, цілував любку. На самому цікавому місці – хтось поторгав за плече.
– Опанасовичу! – впівголоса заговорив з синім носом їздовий. – Вставай! Робота стала.
Очільник середньої ланки, закліпав банькуватими очима. Протер посоловілі зіниці, буцім їх запорошило.
– Якого біса? – запитав невдоволено. – Щойно задрімав. Голови колгоспу не було?
– Ні!
Полегшено видихнув. Їздовий чмихнув від випарів сивушних масел.
– Пилип не дає нам сіяти, – скаржився їздовий.
– Став перед трактором і ні сюди, ні туди.
Коли бригадир прийшов до сівачів, то побачив дивну сцену. Справді, перед новим агрегатом, широко розставивши ноги, стовбичив старий чоловік.
– Ви порушуєте технологію, – говорив сердито, – не можна сіяти без маркерів. Допускаєте брак в роботі. Я собі такого ніколи не дозволяв.
– Я тримаюся сліда колеса. По ньому орієнтуюся, – виправдовувався механізатор з багаторічним стажем. – За своє життя, я засіяв сотні гектарів. Так що вступися по-доброму. Не буди в мені звіра.
– Навіть не проси! – тримався своєї лінії селянин. – Поки не вкомплектуєш сівалку так, як вимагають правила агрономії, то нічого не буде. Трупом ляжу отут на риллі, а не пущу.
До тієї лайки долучився і бригадир.
– Пилипцю! Йшов би по-доброму, по-здоровому. Не зривай посівної кампанії. Хіба вдома не маєш що робити? Чого заважаєш?
Опанасович ще довго вмовляв принципового чоловіка. Марно. Той навіть не думав давати задній хід. Тоді двоє чоловіків, заграбастали Пилипця і відвели набік – дали дорогу тракторові. Грубо і безцеремонно. Даремно. Недипломований хлібороб знову перегородив шлях потужній машині. Живий шлагбаум. Якщо треба, такий ляже на рейки.
– Ото напасть! – кипів від злості бригадир. – Вважай, що день змарновано.
Перемиренням навіть не пахло. Через годину були виконані всі вимоги прихильника високотехнологічної посівної.
Восени, коли підбивали підсумки роботи господарства, то не шкодували ні премій, ні грамот, ні оплесків. Бригадир за високий урожай зернових отримав телевізор. Сівачам дали трохи грошей і висловили подяку за тяжку працю.
Ніхто навіть не натякнув на давно забутий весняно-польовий інцидент. Забули про незвичний опір Пилипа. Але в тому, що колективна нива видалася щедрою, була і його заслуга. Його наполегливість і совість, посприяла тому, що фото недолугого бригадира повісили на місцевій дошці пошани, за те, що вилежував боки в холодку і нагулював черевце. Тоді ніхто не докопувався до істини і не шукав правди. Бо «Правду» можна було купити лише в кіоску «Союздрук» за три радянські копійки.

Михайло СОЛОВЧУК.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую