clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt

Як навчитись радіти життю

Марися була працюючою мамою.

 Не те, щоб грошей у родині не вистачало, звісно, жили вони, як усі, та якби вона перестала ходити одного дня на роботу – особливо ніхто б нічого не втратив. Річ була в іншому. У своїй роботі Марися знаходила для себе можливість самореалізуватися. Так-так, вона – мама двох дітей все ще була у пошуках самореалізації. А оскільки виховували Марисю так, що працювати має кожен, хто має руки, ноги й голову, а якщо ти лінуєшся – то ти майже інвалід, то вона і не засиджувалася у декретних відпустках: що з першою, що з другою дитиною виходила на роботу, коли її малюкам виповнювалось шість місяців. Вона вже звикла до того скаженого ритму життя, коли забуваєш, який день тижня, коли не вечеряєш, бо поки всіх нагодуєш, самій вже від втоми їсти не хочеться. Та у всьому цьому і було Марисине життя – її самореалізація…
Звістку про те, що вона підпадає під скорочення (незважаючи на те, що у неї двійко неповнолітніх дітей) жінка зустріла дуже болісно. Ще б пак! Ну, чому саме вона?! Чому не можна звільнити, до прикладу, Галину Петрівну, що вже давно на пенсії, або Людмилу, яка постійно спізнюється? Чому мають позбавитися саме від неї? Та, трохи поміркувавши над своїми «чому», Марися сама знайшла на них відповідь. Галина Петрівна – далека родичка їхнього керівника, а Людмила – то, взагалі, окрема тема для розмови. Занадто близькі у неї стосунки з головним бухгалтером, а той – ліпший друг керівника… А от сама Марися – окрім того, що має двох дітей та чоловіка, похвалитися нічим не може. Напевне, тому попросили з роботи саме її…
Того вечора жінка поверталась додому дуже засмученою. Ще й ця коробка з її речами з роботи – так і хотіла вилетіти та розсипати на асфальті увесь скарб, який Марися заробила за 10 років свого трудового стажу на підприємстві. Ось іменний календар, діловий тижневик, чашка для кави (тепер вона Марисі вже точно не знадобиться) та її улюблена ручка…
Чоловіка вона заздалегідь повідомила про те, що трапилось у неї на роботі, і той, щоб хоч якось розрадити жінку, забрав дітей та відвіз їх до своєї мами. Вони, напевне, в неї залишиться ночувати, і вранці звідти розійдуться, хто у школу, хто у садок, а чоловік на роботу. А ось Марися залишиться зі своїми думками про життя і про те, яким воно тепер буде, сам на сам. Ні, вона сама так хотіла, бо ж не бажала, щоб діти бачили її такою засмученою. Та й чоловік … Чути про те, як він розповідає про свою роботу, жінка не могла. В нього є робота, а в неї немає. Хтось би з жінок міг би їй позаздрити – вже не треба ходити на роботу, сиди вдома та відпочивай, та думки про це «домашнє ув’язнення» просто жахали Марисю. Не так вона звикла жити, не так…
Ось і потягнулися її сірі та порожні неробочі дні вдома. Як автомат, жінка виконувала домашні справи, відводила дітей у школу та садок, зустрічала, готувала обіди та вечері, збирала на стіл сніданки, та коли в неї випадала вільна хвилинка – відверто нудьгувала і сумувала… Чоловік спочатку намагався підтримувати дружину, а потім якось зізнався, що стомився від її депресії. «Скільки можна! Вже час починати нове життя…» Марися і сама це розуміла, та де знайти сили для нового життя. Чим його наповнити?! Вона не знала…
Якось старшій доньці в школі з трудового навчання дали завдання самостійно зробити м’яку іграшку. І як вони це уявляють, щоб дитина у 3-му класі виготовляла саморобних звірят? Дивлячись на те, як її донька коле свої маленькі пальчики голкою, Марися не витримала – «Давай тобі допоможу…» Разом з донькою вони вигадали персонажа майбутньої ляльки, обрали тканину, зробили викрійку, повирізали усі деталі, та… до роботи приступила сама Марися. Жінка і не помітила, як виготовлення м’якої іграшки відволікло від сумних думок, справа сподобалась їй, тож під вечір на столі у донечки вже сиділо кумедне тигреня з різнокольоровими лапками та довгим хвостом. Іграшка так сподобалася малій, що та навіть почала жалкувати, що її потрібно здавати у школу на виставку творів. А тут ще молодша Альбіна, прийшла з садочка, та їй теж так сподобався цей тигрик, що вона сказала, що буде з ним спати… «Дівчата – не сваріться. Я зроблю вам ще таких тигренят…», – пообіцяла Марися, після чого майже до ранку просиділа над двійкою кумедних тигренят. Дивно, хоч вона дуже стомилися, на душі у неї було легко та світло. А ці милі звірята, що вона їх зробила власними руками, – вони сподобалися їй самій…
На ранок дівчата розібрали своїх тигренят, та навіть дали матусі чергове замовлення – старша забажала мавпочку (вона народилась у рік Мавпи), а молодша захотіла лисичку (така ж хитра, як ця руда)… Марися швидко справилася з усією домашньою роботою, знайшла підходящу тканину та взялася майструвати іграшки. Надвечір мавпочка і лисичка вже чекали на її дівчаток…
З того дня життя жінки змінилось. В неї з’явився сенс – дивний для дорослої жінки спосіб самореалізації – виготовлення саморобних м’яких іграшок. Ідею продавати їх їй подала старша донька, та Марися вирішила розмістити в Інтернеті оголошення. Вартість на такі іграшки поставила мінімальну, особливо не розраховуючи на успіх, і на те, що комусь її іграшки сподобаються… Але за тиждень жінка вже мала декілька замовлень – виявилося що її чудернацькі звірята вразили чиюсь уяву…
Минуло декілька років. Марися – успішна жінка, турботлива матуся та кохана дружина, а ще… у неї власний Інтернет- магазин саморобних іграшок. Жінка має постійні замовлення, її робота приносить непоганий прибуток, у неї є час для родини, та головне, – вона навчилася радіти життю, бо тепер, нарешті, вона займається улюбленою справою.

Ольга ШЕВЦОВА.

Система Orphus
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Коментарів - 0:

Популярні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 08.12.2016
купівля
продаж
Міжбанк
$
25.95
26
27.88
27.93
0.41
0.41

Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31