clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt

«До життя мене повернуло кохання», -

твердить інвалід I групи Михайло Гутор, який не депресує, незважаючи на негаразди

 Мабуть, у кожного бувають дні, коли настільки вгрузаєш у проблемах, що просто опускаються руки. У такі моменти думаєш: «Ну, чому саме я? За що мені таке покарання?». Наші маленькі негаразди здаються майже нездоланними, і боротися з ними просто бракує сил.

Однак є люди іншого ґатунку, котрі незважаючи на, здавалося б, непереборні вибрики долі, таки знаходять у собі сили жити. І не прости жити, але й насолоджуватися тим, що мають. Щоправда, незвичайними ці люди себе не вважають, просто від сьогодення вони вміють отримувати радість.

40-річний хмельничанин Михайло Гутор працює водієм «ГАЗелі» на одній зі служб таксі обласного центру. На перший погляд нічого дивного, однак… Чоловік інвалід І групи. Більш того, у Михайла майже не працює ліва рука і ліва нога – наслідки колишнього ДТП.

«З такими травмами не виживають»

Кілька років пропрацювавши водієм тролейбуса, Михайло Гутор поїхав на заробітки. Повернувся, придбав «ЗІЛ» і почав займатися вантажними перевезеннями.

«Я назавжди запам’ятав той день – 18 березня 1996 року, - говорить Михайло, погладжуючи вм’ятину на кілька сантиметрів з лівого боку голови . – Перевозив трак вагою майже 8 тонн. На вінницькій окружній на обгоні мені у лоб летить «Москвич». Добре пам’ятаю, що за кермом була білявка. Аби не зіткнутися (з легковика і мокрого місця б не залишилося) я крутнув кермо ліворуч, у тополі… Удару не пам’ятаю, отямився у лікарні».

Те, що Михайло вижив, лікарі назвали дивом. У чоловіка були численні переломи і ушкодження внутрішніх органів, однак це ніщо у порівнянні з переломом шийних хребців. Більш того, у пацієнта була наполовину відірвана голова, пошкоджена артерія, перервані стовбурові нерви та проламаний череп. Єдиним логічним поясненням, як чоловік не стік кров’ю, була мінусова температура того дня.

«Лікарі дивувалися, адже з такими травмами не виживають, - продовжує Михайло Гутор. – Медики ходили в палату цілими ватагами, збирали консиліуми. Коротше, дивилися на мене, як на музейний експонат. Одні прогнозували, що залишуся «овочем», інші заперечували, мовляв, помре за кілька тижнів. Про те, що я стану на ноги навіть не йшлося».

Однак жоден з цих прогнозів не збувся. У долю втрутилося кохання.

Олена навіть не була медсестрою – звичайною санітаркою. Однак саме завдяки їй Михайло піднявся на ноги.

«Вона мене годувала з ложечки, прибирала за мною. І яке ж було здивування лікарів, коли за 2 тижні я сів, а ще за тиждень почав ходити. Щоправда, ходити - це занадто сказано: так собі, висів у неї на плечах, згодом об стіни обпирався» - ділиться Михайло.

«Лікарі прогнозували 5 років життя»

Молодята одружилися влітку. На прощання лікарі вкотре дали невтішні прогнози: «Жити тобі, максимум, 5 років».

На жаль, з сім’єю не склалося – розлучилися. Залишившись сам Михайло зрозумів, що він каліка, і нікому у цьому житті не потрібен: батьки померли, у родичів власні сім’ї.

«У 2000 році дали І групу інвалідності і пенсії – 49 грн. 85 копійок. А жити залишилося кілька років, - посміхаючись каже Михайло Гутор. – І тут мені так прикро стало, думаю: «Ледь не всю Україну об’їздив, а так нічого і не побачив». Коли за кермом - треба за дорогою стежити. Плюнув на все і поїхав у Крим – поближче до моря».

Маючи повноцінну лише праву руку та ногу чоловік в одному з автосервісів влаштувався фарбувальником машин, а вночі тут же сторожував. Чоловік каже: щоб не думати про смерть постійно навантажував себе роботою. Під вечір просто падав, однак ще потрібно було сторожувати.

За 4 роки такої роботи чоловік не лише не помер, а навпаки – зміцнів, і навіть заробив на «Таврію». Повернувся до Хмельницького, у тролейбусному парку влаштувався завскладом ГСМ, звідки його і скоротили. Згодом з Польщі на своїй «Таврії» возив різне барахло, а у 2011-му пересів на вантажне таксі.

«Я - щасливий!»

Нині Михайла Гутора більшість знають під позивним «Джон».

«ГАЗель» дав на виплату приятель, - каже Михайло. – Донині плачу, правда, без відсотків. Дякую власнику служби таксі, за ефір грошей не бере. Та й заробітки нині не ті. За 2 тижні заробив 540 гривень, а сьогодні на ремонт віддав 460. Працюю для того, аби вдома не сидіти. Підйом о 5.30 і в дорогу. Обід: з термоса чай і бутерброди. Приходжу пізно вечері. Я ні на що не скаржуся, хіба індивідуальне опалення хочу встановити, другий рік воюю, і ніяк».

Михайло мешкає в однокімнатній квартирі залишеній батьками. Має 17-річного сина та 18-річну доньку. Крім нікудишніх заробітків отримує 880 гривень пенсії.

«Насолоджуватися життям - чи не одне з найважливіших правил, - філософськи каже Михайло. – Я ж не знаю, скільки ще мені відведено. Потрібно грошей на операцію, на постійні процедури. Немає – не біда. Значить, потрібно більше рухатися, це і для здоров’я корисно, і грошей заробиш. Не розумію тих людей, котрі постійно скиглять, і скаржаться. Вважаю, якщо хочеш бути щасливим – будь ним. Я - щасливий!».

На фото: Михайло отримує радість від кожного прожитого дня.

Фото автора.
Михайло КОРОТАШ.

Система Orphus
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Коментарів - 0:

Популярні новини

Останні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 03.12.2016
купівля
продаж
Міжбанк
$
25.97
26.01
27.66
27.7
0.41
0.41

Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31