Назад в минуле: прогулянки вулицями Проскурова

 забудова була хаотичною, серед якої чітко виділялося лише дві вулиці – поштові шляхи на Кам'янець та Летичів (нині це – вулиці Кам'янецька і Проскурівська). У 1822 році сталась велика пожежа, яка майже вщент знищила весь Проскурів. Але, саме пожежа підштовхнула до повної перебудови міста. 1824 року був затверджений генеральний план забудови Проскурова, який вже мав чіткий поділ на вулиці. Саме згідно з цим планом були прокладені всі основні вулиці центральної частини міста. Розповімо про найстаріші з них.
Вулиця Проскурівська – кокторія, ресторан «Слон» та… базар
Головна магістраль міста існує фактично з моменту виникнення Плоскирова, як частина стародавнього поштового шляху на Летичів. Після того, як імператор Олександр І у 1824 році затвердив генеральний план забудови міста, вулиця отримала назву Олександрівська. Одразу після встановлення радянської влади її перейменували на 25-го Жовтня (на честь Жовтневої революції 1917 р.). У 1985 році вулиці дали ім’я Леніна, але вже 1991 року цю постанову скасували, і центральна вулиця отримала назву Проскурівська.
Місце, де починається Проскурівська, вже протягом майже трьох століть вважається неофіційним центром. Здавна тут перетиналися поштові дороги на Летичів і Кам'янець, а поблизу перехрестя розміщувалися головні об’єкти міста – собор, торгові ряди, в'язниця, поштова станція, казначейство. Але, як не дивно, таке “центрове” місце мало доволі рядову забудову. Лише у 1950-х роках відбулись суттєві перетворення: побудували універмаг, за яким закріпилася назва “Дитячий світ”, біля нього впорядкували сквер з фонтаном, а навпроти скверу спорудили пожежне депо з каланчею. Тепер саме ця будівля (нині – кінотеатр “Планета”), котра своїми формами нагадує давні ратуші, стала одним із архітектурних символів Хмельницького.
На Проскурівській збереглося чимало старих будинків. От, приміром, будинок з червоної цегли (Проскурівська, 7), побудований у 1903-1905 роках купецькою родиною Журавльових. Колись тут діяв перший та найкращий гастрономічний магазин Проскурова, який пропонував широкий вибір бакалійних і гастрономічних товарів, можливість брати товар у кредит і робити замовлення, доставку додому і дегустацію – усе це було для провінційного міста дивиною. Трохи далі – високий старовинний будинок, у якому нині розташовані служби “Укртелекому” (Проскурівська, 13). Побудував його понад століття тому дворянин Людвіг Дєрєвоєд, власник найкращої у місті аптеки. Ця аптека займала весь перший поверх, тут була “кокторія” (приміщення для фармацевтичних робіт), “трав’яна кімната” (сушарня лікарських рослин), “рецептурна кімната” (для оформлення замовлення й придбання ліків). Навпроти найкращої проскурівської аптеки був найпопулярніший ресторан міста – “Слон” (Проскурівська, 15). Століття тому заклад славився своєю оригінальною кухнею. Ще одним “козирем” ресторану був оркестр сліпих музик, які грали щовечора. Над рестораном, на другому поверсі будинку, були обладнані готельні номери. До речі, саме в цьому готелі у вересні 1938 році зупинялася знімальна група під керівництвом видатного кінорежисера Олександра Довженка, яка знімала у Проскурові деякі епізоди фільму “Щорс”. Готель припинив існування у 1967 році, а от “Слон” свою “спеціалізацію” проніс крізь роки, щоправда, змінюючи при цьому назви – тривалий час ресторан називався “Центральний”, потім “Дружба”. Деякий час було тут кафе “Кристал”, а нині – “Кондитерська лавка”.

Аптека С. Дєрєвоєда. Фото початку ХХ ст. Зараз тут розташовано "Укртелеком".

Не менш цікаве інші старі будинки: у №18 (дитяча музична школа) був перший кінотеатр – ілюзіон “Модерн”, №33 – готель “Петербурзький”, №35 (міський військкомат) – магазин мануфактурника Ф. Жидовецького, № 46 (ляльковий театр) – особняк найбагатшого городянина, купця Соломона Маранця, власника парового млина і цукрового заводу, №47 (художній музей) – відділення Південно-Російського банку, ресторан і готель “Венеція”.
Докладніше зупинимось за адресою Проскурівська, 43, біля найстарішої театральної споруда міста. У 1892 році у Проскурові був відкритий приватний театр С. Шильмана, який розташовувався в дерев'яній будівлі на вул. Кам’янецькій. Театр не мав власної трупи та надавав приміщення заїжджим акторам. У 1907 році С. Шильман звів на Олександрівській нову будівлю театру, який від того часу стали називати міським. Поруч із ним, у дворі, відкривається невеличкий готель для приїжджих акторів та затишний “театральний ресторан”. У 1919-1920 роках, коли у Проскурові тричі перебував Уряд УНР і Директорія, театр часом використовували для державних нарад. Театральна зала пам’ятає промови Головного отамана С. Петлюри, командуючого Січовими стрільцями Є. Коновальця, інших урядовців... У 1920 році театр був націоналізований та продовжив свою діяльність як державний. Спочатку це був робітничо-селянський театр, від 1925 року – Український драмтеатр, а після того, як Проскурів став обласним центром – обласний театр ім. Петровського. У 1960 році спорудили нову будівлю театру, а на Проскурівській, 43, розмістився міський Будинок культури.

У 1950-60-х роках перед кінотеатром ім. Чкалова (тепер кінотеатр ім. Шевченка) була головна площа міста і височів пам’ятник В. Леніну.

Чи не найголовніша прикраса Проскурівської – мальовничий сквер імені Т.Шевченка –пам’ятка садово-паркового мистецтва. Протягом XV-XVIII ст. місцевість, де розкинувся сквер, була околицею давнього Плоскирова. Тут височів дубовий гайок, а навколо було пасовисько. У 1824 році територію гаю відвели під “велику торгову площу”. Частину дубів зрізали, по периметру площі побудували торгові крамниці, а в центрі залишили місце для торгівлі з возів. Площа одержала назву Хлібна і стала основним місцем проведення торгів і ярмарків у Проскурові. Але незабаром вона виявилася стала занадто малою для ярмаркування. Отож головну торгову площу влаштували в іншому місці, а Хлібну віддали для квартирування 46-го піхотного Дніпровського полку. Крамниці переобладнали під казарми, а ярмаркову площу пристосували під плац. Саме на цьому плацу довелося марширувати молодому підпоручику, майбутньому видатному письменнику Олександру Купріну, який в 1890-1894 роках служив у Проскурові. У 1893 року полк переїхав у нові казарми за залізницею (район Дубове), а колишню Хлібну площу засадили деревами та упорядкували міський сад. В радянські роки сад перейменували в “Парк імені Коцюбинського”, а у 1940 році на частині його території спорудили кінотеатр імені Чкалова. Після війни територію парку поступово звільнили від зайвих споруд, насадили дерева, влаштувати фонтани, дитячі майданчики. У 1992 році у парку, що відтоді став іменуватися сквером, урочисто відкрили пам'ятник Тарасові Шевченку. Одночасно на честь Кобзаря перейменували і сам сквер, і кінотеатр.

На фото 1960-х років видно приміщення театру С. Шильмана. Тепер це міський Будинок культури.

Цей будинок на Проскурівській, 7 побудований купцем Журавльовим. На початку 1900 років тут був гастрономічний магазин. 

У теперішньому театрі ляльок раніше жив найбагатший проскурівчанин Соломон Маранц.

Найстаріша та найдовша – Кам’янецька

Вулиця Кам’янецька – одна з головних магістралей обласного центру, що пролягає від берегів Південного Бугу до південної околиці міста (мікрорайон Ружична). Її по праву можна було б внести до книги рекордів міста Хмельницького, причому, двічі. По-перше, це найдовша вулиця міста, яка простягнулася майже на 7 км. По-друге, Кам’янецька – найстаріша вулиця міста. Вона існує з моменту виникнення Плоскирова, який розташувався на суходолі серед прибузьких боліт. Шлях, що вів з Кам'янця на Волинь, перетинав Буг саме в районі Плоскирова. Частина Кам’янецької дороги стала вулицею поселення, а на місці її перетину з річкою була насипана гребля і побудований міст із шлюзами. Вже на першому відомому плані Проскурова (1800 р.) Кам’янецька чітко позначена під назвою “Поштова дорога на Кам'янець”. Від середини ХІХ ст. вулиця вже фігурує як Кам’янецька. В радянські часи її не минула хвиля перейменувань – з 1925 по 1991 рік вона носила ім'я червоного командира М. Фрунзе. В 1991 році вулиці повернута історична назва.

У 1960-х роках Кам‘янецьку (тоді Фрунзе) забудували “хрущовками”.

Ще років п'ятдесят тому Кам’янецька виглядала зовсім по-іншому: по обидва боки щільною забудовою тягнулися одно- і двоповерхові будинки, більшість з яких належала проскурівському купецтву. У 1960-х роках Кам‘янецьку (тоді Фрунзе) майже повністю перебудували: на місці старих будиночків звели п‘ятиповерхові “хрущовки”, замість бруківки поклали асфальт, уздовж тротуарів встановили електричні ліхтарі.

Кам’янецька завжди була головною магістраллю міста. Фото початку ХХ століття.

Однією з візитівок Кам’янецької стало перехрестя з вулицею Подільською, яку прикрашають скляна споруда “Либідь-Плази” та монолітна 16-ти поверхівка. Останню можна назвати унікальною, адже коли у жовтні 1978 року за 24 дні (!) піднялася бетонна вежа нового будинку, цей успіх будівельників став подією не тільки у масштабах міста, але і всієї країни. Для спорудження монолітних бетонних стін хмельницького “хмарочосу” вперше в Україні був застосований метод ковзної опалубки. До того ж, таких темпів спорудження висотних будинків наше місто ще не знало. Якби не затяглися оздоблювальні роботи, то новосілля могло б відбутись вже наступного року...
Досліджуючи історію найстарішої й найдовшої вулиці нашого обласного центру, мимоволі дійдеш висновку, що Кам’янецьку можна нагородити ще одним епітетом: це “найцвинтарніша” вулиця міста. У різні часи на Кам’янецькій розташовувалося три кладовища. Від перших двох не залишилося і сліду, а от останнє збереглося донині й є доволі цікавою пам'яткою історії міста. З'явився цвинтар у 1870-х роках за залізничним переїздом. На кладовищі, що має православний, католицький та єврейський сектори, поховано чимало відомих мешканців міста ХІХ – ХХ ст. А у повоєнні роки сформувалось військове кладовище, де 1985 року відкрито меморіальний комплекс.

Вулиця храмів – Примакова
Вулиця Примакова – ще одна давня міська артерія, яка сформувалась у далекому ХVI ст. Перша назва – Мала Бузька. Наприкінці ХІХ ст. вона стала Набережною. У 1965 році вулицю перейменували на честь В.Примакова – організатора та командира Червоного козацтва. Ймовірно, що найближчим часом вулиця отримає нову назву – Староміська.

У 1950-х роках у синагозі був спортзал ДСО «Спартак», потім її знесли.

Чому Староміська? Справа в тому, що вулиця бере початок від річки Плоскої (вхід до центрального парку ім. Чекмана) серед приватної забудови колишнього старого міста, де мешкало польське населення Проскурова. Колись тут виокремлювалась базарна площа (тому цей район ще називали Старим базаром) та костел Св. Анни. Храм спорудили у XVIІ столітті. Спочатку він був дерев’яним, потім мурованим. На початку XX ст. костел перебудували у бароковому стилі, але вже у 1936 році, за рішенням радянської влади, зруйнували.
На вулиці Примакова, крім костьолу Св. Анни, була ще одна культова споруда, але вже іншої громади – іудейської. Мова йде про Велику хоральну синагогу, що розмістилась дещо в глибині кварталу, нині забудованого корпусами кооперативного інституту й універмагу «Юність». Джерела свідчать, що у XVIII – XІX ст. євреї складали майже половину мешканців Проскурова. Природно, що при такій чисельності євреїв у місті діяло чимало синагог і молитовних будинків. Наприклад, у 1907 році їхнє загальне число складало 18! Переважно то були невеликі молитовні, серед яких, виділялася Велика хоральна синагога. Побудована наприкінці XIX ст. в неокласичному стилі, вона велично піднімалася серед навколишніх халуп єврейських кварталів. У 1937 році під тиском сталінської влади Велику хоральну синагогу закрили, згодом у її приміщенні був влаштований спортзал ДСО «Спартак», а коли 1991 року стара будівля прийшла у незадовільний стан, її просто знесли. На її місці збудували новий спорткомплекс.

На початку XX ст. костел, який стояв там, де зараз школа №1, перебудували у бароковому стилі. У 1936 році - зруйнували.

В іншому кварталі, що прилягає до вулиці Примакова, знаходиться православна церква Різдва Богородиці – єдина культова споруда, що збереглася у Хмельницькому з позаминулого століття. Відомо, що на цьому місці вже у 1670-х роках височіла невеличка дерев'яна церква. Проте, під час пожежі 1822 року вона згоріла, й у 1835-1837 роках на її місці спорудили мурований собор. Серед реліквій храму особливо цінною була дерев'яна, у срібно-позолоченій ризі, ікона Божої Матері, яка дивом збереглася під час пожежі. Образ вважався чудодійним та мав велику пошану серед проскурівчан. На жаль, до наших днів у соборі ні чудодійної ікони, ні інших реліквій не залишилося. Вони «зникли» у 1930-х роках, коли церква, потрапивши під утиски з боку радянських богоборців, була закрита. Приміщення собору тривалий час використовували як склад, згодом як архів... У 1989 році храм Різдва Богородиці після капітального ремонту знову відчинив свої двері для віруючих.
Сьогодні церква – найстаріша споруда міста.

Собор Різдва Богородиці був освячений 1837 року. Це найстаріша споруда в місті.
 

Старий бульвар
У ХІХ ст. вулиця була складовою частиною Бульвару (або Старобульварна вулиця), який прокладений згідно плану забудови міста 1824 року та брав тодішній Проскурів у напівкільце. У 1926 році Старобульварна вулиця була розбита на три частини, одна з яких отримала назву пров. Медведівський (нині – Червоноармійська), друга – вулиця Дзержинського (нині – Свободи), а за третю залишилася назва Старобульварна. У 1961 році її перейменували на честь першого в світі космонавта Юрія Гагаріна.

Раніше тут була Кінна площа, а в 1960-х спорудили театр. Тепер це - обласна філармонія.

 
За адресою Гагаріна, 3 розміщений Хмельницький міськвиконком. Він займає приміщення колишнього Олексіївського реального училища, яке було відкрито 1904 року та отримало своє найменування на честь спадкоємця престолу Цесаревича Олексія. Училище мало 6-річний курс навчання і давало “реальну” (від лат. realis - дійсна) середню освіту з технічним нахилом. Навчалося до 300 учнів. Серед випускників училища були Кость Місевич – видатний бандурист, засновник кобзарської школи ХХ ст., діяч української революції 1917-20 рр. та руху опору в складі УПА, Микола Трублаїні – письменник, автор відомих творів “Лахтак” та “Шхуна “Колумб”. З перших днів радянської влади реальне училище припинило своє існування. У подальшому його приміщення займала школа, пізніше – партійні та комсомольські органи, а з 1986 року – міськвиконком.

Олексіївське реальне училище було відкрито у 1904 році. Тепер у цьому  будинку міськвиконком.

Гагаріна, 4 – двоповерховий особняк у стилі бароко, одна з найкрасивіших старовинних споруд міста. Побудований у 1903 році і належав одному з проскурівських лікарів. З початку Першої світової війни будинок перейшов у військове відомство, і з 19 липня 1914 року в ньому розташувався штаб 8-ї армії Південно-Західного фронту під командуванням відомого генерала Брусилова. З 1921 року особняк переходить у розпорядження дивізії Червоного козацтва – тут облаштували квартири для командного складу. Так, у 1921-37 рр. в будинку жив командир дивізії, згодом командир корпусу Михайло Дьомичев. Одночасно, тут були кімнати для гостей, що прибували до проскурівського гарнізону. Свого часу в них зупинялися відомі червоні військові С.Будьонний, К.Ворошилов, В.Примаков… Після Великої Вітчизняної війни в будинку деякий час були квартири вищих обласних партійних посадовців, а згодом розташувалася міська дитяча лікарня. З 2001 року розмістився Палац урочистих подій.
Один із найкращих куточків вул. Гагаріна – невелика площа на перетині з вулицею Кам’янецької, яку прикрашають пам'ятник Богдану Хмельницькому і велична споруда обласної філармонії (Гагаріна, 7). У другій половині ХХ ст. на цьому місці був величезний пустир, який носив цілком офіційну назву – Кінна площа, де у ярмаркові дні продавали коней, вози, брички тощо. На початку XX ст. на Кінній площі був влаштований лісозаготівельний склад, а згодом вона поступово забудовується одноповерховими будинками. Нового вигляду площа набула у 1960 році: спорудили будівлю музично-драматичного театру ім. Петровського. Театр перебував тут до 1982 року, коли переїхав у нове приміщення, залишив свою стару будівлю у розпорядження обласної філармонії.

Двоповерховий палац, де зараз реєструють шлюби, належав одному з проскурівських лікарів.

Мільйонна – Леніна – Героїв Майдану
Прокладена також згідно плану забудови міста 1824 року, мала доволі гучну назву – Мільйонна. Вона пов’язана з тим, що в 1890-х роках на цій вулиці була побудована нова споруда повітового казначейства (нині у цьому приміщенні обласна бібліотека ім. М.Островського), яке, на думку мешканців Проскурова, «розпоряджалося мільйонними капіталами». В перші роки радянської влади Мільйонну перейменували на честь одного з місцевих революційних діячів – Самусяка. У 1940 році під час всесоюзних святкувань 70-ї річниці від дня народження В. Ульянова (Леніна), вулиця отримала нову назву – Леніна. У 1985 році влада вирішила, що носити ім’я Леніна повинна центральна вулиця міста, і тому колишня Мільйонна в черговий раз перейменовується – на Жовтневу (на честь Жовтневої революції 1917 р.).
Але вже у 1991 році вулиця отримала нову назву – Театральна, яка пов’язана з розташуванням на її початку обласного театру ім. М. Старицького. Й нарешті, у березні 2014 року вулицю уп’яте перейменували – на честь героїв Євромайдану, адже саме тут розгорнулись трагічні події біля СБУ.

У приміщенні теперішньої бібліотеки Хмельницького університету регіонального управління та права, раніше, на початку ХХ століття, був банк.

Серед старовинних споруд вулиці виокремлюються два будинки. Перш за все – бібліотека Хмельницького університету управління та права (Театральна, 38). Будинок був споруджений в 1914 році для потреб міського банку. З початком Першої світової війни будівля була тимчасово передана у розпорядження військового відомства. В роки громадянської війни 1917-20 рр. тут розміщувався штаб Запорізького корпусу армії УНР, яким командував визначний український воєначальник, полковник армії УНР Петро Болбочан. Після встановлення радянської влади у будинку тривалий час розташовувався головпоштамт, згодом телефонна станція, від 2006 року – бібліотека університету управління та права.
Ще один надзвичайно гарний старовинний будинок, що нагадує невеличкий палац, знаходиться по Театральній, 46. Побудований на початку ХХ ст. для Проскурівської поштово-телеграфної контори. Нині тут розташований обласний військкомат.

Ви думаєте обласний військкомат - це чийсь особняк? Ні, тут розміщувалася поштово-телеграфна контора.

Підготував Сергій ЄСЮНІН.