clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt

«Від людей він захищався оболонкою такого собі грубуватого простака»

Фото: ІНША СТУДІЯ

Сьогодні минуло дев'ять днів, як не стало Івана Федорова

13 листопада на 59-му році пішов з життя колишній заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів влади, начальник управління праці та соціального захисту населення, депутат міської ради кількох скликань, директор Хмельницького міжшкільного навчально-виробничого комбінату Іван Федоров.

Мені пощастило кілька разів особисто поспілкуватися з Іваном Івановичем, який з першого ж слова вражав співрозмовника неординарністю, прямолінійністю, подекуди й різкістю. Це вже зараз, коли його не стало, дізналася, що та «різкість» була нічим іншим, як таким собі коконом, яким він прикривався, аби не поранитися об людей.

«Іван Іванович себе не шкодував, – розповідає Галина Бойко, заступник з навчально-методичної роботи Хмельницького міжшкільного навчально-виробничого комбінату. – Вважав, що все минеться, а сам останнім часом ледь не падав. На рівні інтуїції, напевно, відчував, що його свічка скоро згасне, бо було видно, що йому боляче і некомфортно, але він не показував цього нікому. Думав про майбутнє, про ремонт приміщення нашої школи. Напевно, сподівався, що ще встигне.
Коли дізнався, що на сході України розпочалися бойові дії, всі свої консервації, а це було його хобі, завіз в одну із наших військових частин. Закликав весь колектив і наших дітей допомогти учасникам АТО, і ми, наслідуючи його приклад, збирали кошти та продукти для наших військових частин та військової академії, курсанти якої мали їхати на Схід. З цим же проханням звернувся до педагогів та учнів усіх шкіл міста.

Взагалі, він був дуже добрим. Коли нам потрібна була секретарка, на це місце претендувало чимало людей, багато хто – з великим досвідом. А він віддав перевагу біженці з Криму.

З життя пішов, можна сказати, ходячи. В понеділок його поклали до лікарні, в ніч з середи на четвер він помер. А в п’ятницю ми його ховали».

«Він не зробив кар’єри, та й не намагався її зробити, бо задоволення отримував від того, що робив добро іншим людям, – розповідає друг дитинства, директор історико-культурного заповідника «Межибіж» Олег Погорілець. – Не заробив ні на власне житло, ні на машину, бо, стільки років працюючи при владі, жодного разу не взяв хабара. Мешкав з мамою, в її невеличкій квартирі у малосімейці. Жив лише роботою, і такий темп життя і відданість справі й людям не дали змоги влаштувати власне життя. Прикрашали його самотність лише мама, Надія Іванівна, дача та друзі, яких він дуже любив приймати і радувати сюрпризами».

За словами директора державного архіву Хмельницької області Володимира Байдича, Іван Іванови завжди гостро сприймав чужий біль.

«Коли він ще працював начальником міського управління соціального захисту, – розповідає Володимир Григорович, – як не прийдеш, у нього під кабінетом завжди повно людей, бо хотіли поспілкуватися безпосередньо з ним, знаючи, що не відмовить, допоможе. Він їх знав майже всіх – коли ми з ним йшли містом, то кожен третій пенсіонер з ним вітався.

Він завжди відкрито говорив усе, що думає, навіть керівництву. Можливо, без зайвої дипломатії і занадто відверто, але люди знали, що то Федоров, який своєю роботою заслужив право так розмовляти. Думаю, що Хмельницький в боргу перед цим чоловіком, бо він жив для людей».

За словами громадського діяча Наталі Рохової, щоб оцінити Івана Івановича, його треба було знати.

«Він ніколи не залежав від суспільної думки, якщо це стосувалося принципового питання, – каже пані Наталя. – Якщо інші пристосовувалися, змирялися, він – ніколи. Тому для багатьох він був «незручним».

Так само, не озираючись на наслідки, міг подати руку тому, від кого усі відвернулися.

На жаль, такі люди, як Іван Іванович, згорають швидко, бо їм усе болить. Коли працював у Мельника в громадській приймальні, міг годинами розмовляти з бабцями, вислуховувати їхні проблеми.

Йому було шкода всіх, навіть бездомних собак і котів. Збирав їх, лікував.

Він був дивовижною людиною Занадто ранимою, емоційною, з тонкою душею і особливим баченням світу, тому від людей захищався оболонкою такого собі грубуватого простака. Впускав під неї не всіх, тому для більшості був незрозумілим».

Система Orphus
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Коментарів - 0:

Популярні новини

Останні фото та відео




Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31