clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt

«Приходжу тепер в самотній дім і розмовляю з його портретами»

Зізнається дружина шепетівчанина Миколи Дзявульського, героя Небесної сотні, а тепер уже й Героя України.

Микола Дзявульський загинув від кулі снайпера на Революції Гідності, коли виносив на руках пораненого товариша. Куля влучила йому в серце, пробивши гаманець і паспорт у нагрудній кишені. «Якщо не зараз, то ніколи, — повторював він товаришам на Майдані. — Треба триматися до останнього, відступати не можна, хай би там що».
Він тримався, не відступав. Був завжди одним із перших, ніколи не боявся, не ховався за спини інших. Його називають вчителем від Бога, Людиною з великої літери. Кажуть, він був романтиком, одним із тих, за ким неможливо не піти. Що б не робив чоловік, у справу вкладав душу і серце. Чи це була робота з дітьми, чи з громадою. Тому такою тяжкою була ця втрата, і так важко близьким стримувати сльози…

«Він був особливою людиною»

Микола Дзявульський народився 1 вересня. Це за паспортом, насправді ж — 25 серпня. Та днем свого народження чоловік вважав 24 серпня — День незалежності України. Тоді й святкував. Правду знали лише найближчі.
Мабуть, бунтарський характер і прагнення справедливості перейшли у спадок Миколі Степановичу від батьків, адже народився чоловік у родині репресованих в селі Чагерне Красноярського краю, в Росії. Звідти сім’я переїхала на Рівненщину. Там Микола закінчив школу, а згодом перебрався до дядька у Шепетівку. Працював учителем географії і біології, дуже любив дітей, навчав їх любити рідну землю і Батьківщину. Певний час був заступником директора, депутатом Шепетівської міської ради.


Микола Дзявульський брав активну участь у громадському і політичному житті Шепетівки. Він очолював громадську організацію «Шепетівська спілка підприємців», Шепетівську міську організацію УРП «Собор», потім був членом ВО «Свобода». Також очолював Шепетівську міську громадську організацію «Товариство політичних в’язнів, репресованих і членів їхніх сімей». Дружина розповідає, що останніми роками Микола Степанович був дуже заклопотаний своєю роботою, але час на сім’ю знаходив завжди.
«Микола був особливим чоловіком. Таких дуже мало. Він допомагав мені вдома, готував їсти. Вмів робити усе. Дарував квіти, балував подарунками. Бувало, на День Святого Валентина робив канапки, викладаючи сердечка з ковбаси…», — пригадує жінка.
Миколу Дзявульського любили учні, він надихав їх своєю працею. Саме Микола Степанович заснував у Шепетівці Малу Академію Наук, вчив дітей займатися науковим пошуком. Окрім того, чоловік був бувалим туристом, часто ходив зі своїми учнями у мандрівки Україною, пройшов туристичними стежками від Карпат до Криму. Дякуючи учителеві, в Карпатах, на вершині Ґрофа, учні встановили меморіальну дошку на його честь. На ній написали: «Микола Степанович Дзявульський загинув у місті Києві за наше майбутнє».

Відстояти право на власну державу

«Микола не міг просто так сидіти вдома, коли в країні хазяйнували бандити, не міг терпіти, хотів щось змінити. Так було під час Помаранчевої революції, так було і в 2013-му… З перших днів протесту Коля поїхав до столиці. Україна для нього справді була всім, кажу це без всякого пафосу…», — говорить пані Надія.
Микола Степанович з перших днів Євромайдану активно протестував проти влади. У Шепетівці збирав людей, відправляв їх у столицю, знаходив для цього транспорт. Він був координатором Шепетівського осередку ВГО «Майдан», піклувався про кожного земляка, який приїжджав на мітинг. Чоловікові доводилося постійно їздити із Шепетівки у Київ і навпаки.
«Останній раз, коли Коля приїхав з Майдану, я просила його побути трохи вдома, не хотіла, щоб він їхав. Вранці прокинулась, бачу, одягу, який він носив на Майдані, і берців немає. Поїхав, поки спала… Навіть не перехрестила його в дорогу, як робила завжди», — пригадує Надія Петрівна.
Напередодні того трагічного дня пані Надія розмовляла з Миколою Степановичем по телефону. Він казав, що його мобільний розрядився, а рюкзаки в Жовтневому палаці вкрали. Втішав її, що дасть хлопцям гроші на зарядний пристрій, і вже вранці зателефонує. Наступного дня, 20 лютого, вона так і не змогла додзвонитися до чоловіка.
«Вже пів-Шепетівки тоді знало, що його нема. А я не знала, і потім не вірила… От приходжу тепер додому з роботи і розмовляю з його портретами…», — Надія Петрівна не може стримати сліз.
Микола Дзявульський мріяв, що Україна процвітатиме. Саме за цю мрію він пішов на Майдан. Коли до Києва захотіла поїхати донька, не пустив її. Казав, що він там замість усіх із родини. Не раз повторював дружині: якби з кожної сім’ї хоч одна людина поїхала на Майдан, все змінилося б.
«Микола Степанович був дуже активною людиною. За ним важко було встигнути молодим. Він постійно був заклопотаний, мав якісь справи. Але позатим, знаходив час піклуватися про інших. Себе він ніколи не шкодував», — розповідає Граф Асанасіядє, товариш Миколи Дзявульського.
Познайомились чоловіки ще під час Помаранчевої революції, відтоді постійно спілкувалися. Граф Асанасіядє пригадує, що на протестах бачив Миколу Дзявульського лише попереду усіх.
«19 лютого Микола Степанович відправив мене з Києва додому. Мені було погано, я отруївся газами, але не хотів покидати Майдан. Він наполягав. Ми мало не посварилися тоді», — згадує чоловік.
Таким був Микола Дзявульський — піклувався про життя і здоров’я усіх навколо. А загинув від того, що рятував пораненого побратима. Куля снайпера влучила йому в самісіньке серце, пробивши паспорт і гаманець. Друг Миколи Степановича Володимир Бученко був за кількасот метрів від чоловіка, коли його вбили.


«20 лютого ми отримали повідомлення про те, що Майдан знову зачищатимуть. Люди вирушили на захист барикад. «Беркут» відходив, ми наближалися до Жовтневого палацу. Микола Степанович, як завжди, був в авангарді. Я повернувся за прапором, тому не бачив, як у нього стріляли… Він був дуже мужньою людиною. Я дивувався, як він може завжди іти вперед, не замислюючись», — розповідає Володимир Бученко.

Завжди усміхнений романтик

Галина Братащук давно знає Миколу Степановича. Вони товаришували сім’ями років із 25. Жінка ніяк не може повірити у втрату друга. Про нього, каже, можна говорити безкінечно…
«Коля був прекрасною людиною, дуже толерантною. Він нікому не нав’язував своєї думки, хоч і мав тверді переконання і гарно вмів говорити. Дуже добрим був, завжди усміхався. Його любили всі: і діти, і дорослі. Учні слухали, друзі поважали, — згадує Галина Петрівна. — Микола був істинним патріотом, любив і пропагував усе українське».
Він був непідкупний, щирий та вірний. Любив дружину, доньку, а внучку завжди носив на руках.
За словами пані Галини, Микола Степанович не мав ніколи ніякого бізнесу, тому їй дивно, як він міг очолювати Спілку підприємців. Він не прагнув до збагачення, не мав амбіцій. Був простим романтиком, який любив природу і вільний час проводив у походах.
«Микола був неймовірним. Йому завжди хотілося експериментувати, він вигадував постійно щось нове. То каву варить різних видів, то хліб гречаний чи вівсяний пече… А у походах не раз разом із учнями смажив саранчу і жаб’ячі лапки. Влітку любив ходити босий по росі, завжди одягався в світле, сам був дуже світлою людиною. Наче ангел…», — світлий сум у словах Галини Петрівни.

Від редакції: У рубриці "Майдан. Рік по тому" ми збираємо історію Євромайдану, Революції Гідності та спогади про Небесну сотню. Пишемо про те, як склалося життя поранених на Майдані. Аналізуємо ситуацію в країні та області, зміни загалом та у кожному з нас... І все - це словами рідних, друзів, близьких Небесної сотні, учасників Майдану, вас, читачів. Читайте, пишіть, додавайте, згадуйте та аналізуйте разом із нами. Адже історію пишемо ми.
 

Система Orphus
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Коментарів - 0:

Популярні новини

Останні новини

Останні фото та відео




Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31