clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt

«Мамо, не хвилюйся, яке життя не є, але я живий»

Микола Прокопов каже, що він щасливий, бо може пересуватися по квартирі, і тому, що живі його мама і бабуся.

Микола Прокопов каже, що він щасливий, бо може пересуватися по квартирі, і тому, що живі його мама і бабуся.. Фото: Дмитра Скрипника

Хмельничанин Микола Прокопов, інвалід І групи, працює і допомагає іншим

 У 35-річного Миколи І група інвалідності, ДЦП з частими запаленнями легень та ураженням серця. Народився він шестимісячним, з дуже маленькою вагою - всього 900 грамів і розміром з кошеня. Лікарі казали, що дитина дуже слабенька, і шансів на те, що виживе, - жодних.
«Більше семи днів він не проживе», - сказав тоді лікар матері. Але малюк якось втримався на цьому світі. Після чого його, нарешті, взялися лікувати - упродовж двох місяців хлопчика виходжували у відділенні недоношених Хмельницької районної лікарні.
«Я весь час була біля нього, - каже мати Колі, Зінаїда Підручна. - Уже не знала, чи день, чи ніч. Вбивало те, що я навіть не могла взяти дитину на руки, бо на ньому живого місця не було - вени на ручках і ніжках були сколоті, тому кололи вже в голівку. Розміром він був ледь більшим, ніж моя долоня, їсти ще не міг, тому годували через зонд...
Він тоді багато витерпів, і коли я вже згодом носила його на масаж та фізпроцедури, лікарі дивувалися: як дитина витримує такий біль і навіть не скривиться?. Кажу: «А що, це так боляче?». «Спробуйте». Я й хвилини не витримала з того, що йому робили по півгодини на день.
Але такі процедури потрібно було проводити двічі-тричі на рік, а я була сама, жила в гуртожитку, грошей на якісне лікування не мала. Чоловік і його рідня від нас відмовилися.
Вже у два місяці Коля захворів на запалення легень. Потрібне було термінове переливання крові. Перший раз батько погодився допомогти, бо в мене з Колею різні групи. Та коли через кілька місяців потрібно було ще раз робити переливання, він пообіцяв, що прийде, але ми його так і не дочекалися. Свою кров Колі дав лікар, який його лікував».
Сам у чотирьох стінах
З часом стало зрозуміло, що у хлопчика вражений опорно-руховий апарат, і нормально ходити він не буде: через те, що лівий бік паралізований, на ліву ногу Коля лише спирається, як на милицю.
Коли йому було вже років десять, мама спробувала поговорити з ним по-дорослому. На що він сказав: «Мамо, не хвилюйся, яке життя не є, але я живий».
... Школу закінчив з золотою медаллю, в ХІРУПі отримав диплом юриста. Але через безробіття нині здоровому важко знайти роботу, а кому потрібен інвалід? Спочатку працював удома - консультував людей навіть по телефону. Але потрібна практика, якої у нього не було, тому пішов на комп'ютерні курси.
«А потім, з Божою поміччю ми дізналися, що в нашому місті є територіальний центр соціального обслуговування, - каже Зінаїда Підручна, - і вхопилися за нього, як за соломинку. Ще коли Коля був малим, у нього були друзі, які часто приходили до нас додому, а вже коли повиростали, в кожного з'явилася родина, інші інтереси... А він залишився сам - один у чотирьох стінах. Без сторонньої допомоги він з дому вийти не може, я ж ходила на роботу.
Центр Коля відвідує вже півтора року. Його одразу ж прийняли на роботу, аби він міг себе реалізувати і допомагати іншим.
Він у нас взагалі дуже сильна натура і при нагоді вміє підтримати. Буває, заплачу, тут же заспокоює: «Не переживай. У людей буває ще гірше».
«Я — такий, як усі!»
«Коли мама Колі привела його до нас, виявилося, що він добре володіє комп'ютером,- каже директор Хмельницького міського територіального центру соціального обслуговування Ірина Ковальчук. - Ми й подумали, що було би непогано, якби він взявся навчати цьому наших підопічних. Але не знали, чи зможе Коля спілкуватися з людьми, бо дуже соромився.
Однак він дуже швидко адаптувався, і з минулої весни ми дали йому групу людей, які бажали навчитися працювати на комп'ютері. Якийсь час вони приглядалися одне до одного, а з осені пішли такі гарні відгуки! І зараз ним не нахваляться: і терплячий, і спокійний, і гарно пояснює. Люди вдячні йому, і він сам так розквітнув!».
Зараз вони живуть удвох. Зінаїда, яка пробула у шлюбі трохи більш року, так особисте життя і не влаштувала. «Були чоловіки, - каже жінка, - але я завжди думала про Колю — боялася: якщо рідний батько покинув, то як до нього поставиться чужа людина? А ще боялася, чи зможу приділити йому достатньо уваги, якщо матиму ще одну дитину...
Але жертвою я себе не вважаю. Навіть у молодості не вважала, а народила я у 18. Жила, як усі: робота, дитина.. Може, складніше було, ніж іншим, але така доля, якби не сталося так, може, було би щось ще гірше.
Українській жінці взагалі, яку історію не прочитай, важко було завжди. Он, моя мама, - пережила голодомор 33 року, у вісім років залишилася круглою сиротою. У нас генетично закладено - виживати».
Як і мама, Коля налаштований оптимістично, і на моє несміливо-сумне, чи не важко йому, «не такому, як усі», бадьоро відповів: «Чому це я - не такий, як усі? Ну, ходжу не так. А у всьому іншому — такий самий. П'яні, он, взагалі на чотирьох ходять, так їх же ніхто не жаліє!
Не забувайте, що кожна людина на світ дивиться по-своєму. Комусь погано, бо він не може купити модне вбрання, чи йому не вийшло поїхати за кордон на відпочинок. А я щасливий. Бо можу пересуватися по квартирі. Бо живі мої мама й бабуся, А ще тому, що маю роботу і завдяки їй отримав змогу спілкуватися з людьми. Вони вчаться в мене, я — в них. Бог дав мені, як і кожному, рівно стільки, скільки потрібно для життя».

 

Система Orphus
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Коментарів - 0:

Популярні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 10.12.2016
купівля
продаж
Міжбанк
$
25.95
26.05
27.4
27.5
0.41
0.41

Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31